Коломієць Микола Степанович

Коломі́єць Мико́ла Степа́нович (1 [14] грудня 1915(19151214), Сергієв Посад, Московська губернія, Російська імперія — 29 грудня 1994, Київ, Україна) — український радянський архітектор і мистецтвознавець, доктор архітектури (1984), член Спілки архітекторів СРСР з 1940 року.

Коломієць Микола Степанович
Народження 1 (14) грудня 1915(1915-12-14)
Смерть 29 грудня 1994(1994-12-29) (79 років)
Країна  СРСР
Навчання Харківський інститут інженерів комунального будівництва
Діяльність архітектор, мистецтвознавець
Праця в містах Київ
Найважливіші споруди станції метро «Хрещатик», «Святошин», «Майдан Незалежності» у Києві
Містобудівні проєкти Генеральний план Дніпропетровська (1939–1941)
Науковий ступінь доктор архітектури (1984)
Членство Спілка архітекторів СРСРd і Українське товариство охорони пам'яток історії та культури
Заклад Діпромісто, Академія архітектури Української РСР і Академія будівництва і архітектури Української РСР
Нагороди
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За оборону Сталінграда»
Медаль «Ветеран праці»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
Автограф

Біографія

У 1933–1938 роках навчався на архітектурному факультеті Харківського інституту інженерів комунального будівництва у Олексія Бекетова, Олександра Власова, Олексія Шовкуненка. У 1938–1941 роках працював архітектором у проєктному інституті «Діпромісто» в Харкові.

У 1941–1946 роках — в інженерних військах Червоної Армії, учасник німецько-радянської війни. За будівництво мосту через Віслу біля м. Баранува (Сандомирський плацдарм) був нагороджений медаллю «За бойові заслуги».

У 1946–1950 роках — аспірант Інституту аспірантуры Академії архітектури УРСР. У 1950–1951 та 1955–1958 роках — старший науковий співробітник інституту архітектури споруд Академії архітектури УРСР.

У липні 1951–1955 роках — заступник начальника та член колегії Управління в справах архітектури при Раді Міністрів УРСР.

У 1955–1958 роках — керівник сектору «Інститут архітектури споруд» Академії будівництва і архітектури УРСР. З 1958 року — заступник директора з наукової роботи Інституту теорії та історії архітектури і будівельної техніки АСіА УРСР, з 1963 року — Інститут теорії, історії та перспективних проблем Держцивільбуд Держбуду СРСР.

Член правління Київської організації Спілки архітекторів УРСР з 1958 року, член правління і президії Спілки архітекторів УРСР — з 1970 року, член правління Українського товариства охорони пам'яток історії та культури.

Творчість

У складі творчих колективів:

Участь у конкурсах:

  • Станція метро для Києва (пілонна), 1952 — 1-ша премія на всесоюзному конкурсі, спільно з Ігорем Мезенцевим
  • Тріумфальна арка у Києві на честь 300-річчя возз'єднання України з Росією (3-тя премія)[1]
  • Фонтан для ВДНГ у Києві (3-тя премія)
  • Проєкти 6 станцій метро в Києві, 1958, під керівництвом Анатолія Добровольського.

Родина
  • Дружина — Нінель Гаркуша (26.06.1927–01.04.2006) — українська художниця декоративного мистецтва.

Зображення
  • Станція метро «Хрещатик»
  • Станція метро «Святошин»
  • Станція метро «Майдан Незалежності»

Примітки
  1. Триумфальная Арка в честь 300-летия воссоединения Украины с Россией. (рос.)

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.