Валбжих

Валбжих розташований у Центральній Європі, у Нижній Сілезії, у Центральних Судетах. Північна частина міста розташована на Валбжиському передгір'ї, а південна — на Валбжиських горах і у Валбжиській долині.

Зі сходу на захід територія міста простягається на приблизно 12 км, а з півночі на південь — на 22 кілометри[4]. Найвищою точкою на теренах міста є гора Борова, висота якої складає 853 м над рівнем моря, найнижчою — долина річки Пелчниці, 315 м над рівнем моря[4].

Німецька назва міста Waldenburg перекладається як «лісовий город»[4]. Раніше також вживалися діалектичні назви Walmbrich, Walbrich. Окрім того, на основі німецької назви міста утворилися чеські варіанти — Valdenburk та Valbřich. Власне, саме від останньої, швидше всього, походить сучасна польська назва міста — Wałbrzych, яку воно отримало разом із приєднанням до Польщі у 1945 році[4].

Поселення на території сучасного міста ймовірно виникло ще у часи раннього Середньовіччя[5].

Перша згадка про поселення відноситься до 1305 року, коли Waldeberc було згадано у документі вроцлавського єпископа[6]. Вважається, що міські права поселення отримало близько 1400 року, однак вперше в якості міста Валбжих було згадано у 1426 році[5]. На той час Валбжих перебував у приватній власності. У 1492 році Валбжих став власністю родини фон Четріц та належав їм упродовж наступних майже 250 років[7].

На межі XV і XVI століть розвиток міста уповільнився, що було зумовлено гуситськими війнами за Сілезію, діяльністю в околицях груп розбійників та епідеміями.

Відновлення економічного розвитку міста настало у XVI столітті та було пов'язане із ткацтвом: спершу місцеві ремісники належали до цеху у Свідниці, але вже у 1601 році у місті було засновано власний цех[5]. Ще одним напрямком господарського розвитку міста стала гірнича справа. Так, спроби видобутку кам'яного вугілля здійснювалися тут ще з 1529 року, а у 1604 році тодішній власник Валбжиха — Діппольд Четриц, видав перше право гірниче[5].

У 1738 році власниками міста стала родина Хохбергів, які у той час проживали у замку «Князь»[7].

Після чергового складного періоду у розвитку міста, пов'язаного з Наполеонівськими війнами, на початку XIX настав період його розквіту: відбувалась стрімка індустріалізація міста, до нього було проведено гілку залізниці, було споруджено багато будівель, закладено трамвайні колії[7]. У 1818 році свою діяльність розпочала механічна прядильна фабрика, у 1820 році — фабрика машин «Huta Karol», у 1829 році — фабрика порцеляни «Krister», у 1845 році — фабрика порцеляни «Tielsch», у 1868 році — гута скла[7]. У 1838 році у Валбжиху було засновано гірничу школу[5]. Окремі з заснованих у той час підприємств функціонують до сьогодні.

Також на початку XIX століття, у 1808 році, внаслідок едикту прусського короля, який забороняв існування приватних міст, Валбжих було відібрано у родини Хохбергів[7], а вже у 1818 році місто отримало статус повітового[5].

У 1863 році було споруджено міську газову станцію, що дозволило забезпечити повсюдне вуличне освітлення, а вже у 1892 році — у Валбжиху було споруджено першу електростанцію. У 1898 році почала працювати велика електростанція, яка забезпечувала електрикою все місто та його околиці, тоді ж рушили перші електричні трамваї[5].

Під час Першої світової війни та у Міжвоєнний період місто розвивалося як осередок вугільної та важкої промисловості та розросталося територіально[5].

Демографічна структура населення станом на 31 березня 2011 року[9]:

Колегіата Найсвятішої Діви Марії Скорботної та святих Ангелів Охоронців

• Замок «Князь»;
• Замок «Старий Князь»;
• Замок «Новий двір»;
• Пальмярня;
• Старе місто як урбаністичний уклад з XII, XV, XIX і XX століть;
• Ратуша, XIX — початку XX століття;
• Палац Т'єльша, 1860 року;
• Палац Альберті, 1800—1803 років — в наш час тут знаходиться Музей порцеляни;
• Замковий комплекс Четріців, XVII—XIX століть;
• Шахта кам'яного вугілля «Юлія» — в наш час тут розміщується Центр науки і мистецтва «Стара Копальня» ;
• Мавзолей, 1936—1938 років.

Храми

• Колегіата Найсвятішої Діви Марії Скорботної та святих Ангелів Охоронців та зальний костел, 1898—1904 років;
• Костел Божої Матері Скорботної, побудований у XIV столітті, ґрунтовно перебудований у 1714—1718 роках;
• Парафіяльний костел святого Юрія, 1894—1898 років;
• Парафіяльний костел святого Йозефа, 1908—1910 років;
• Парафіяльний костел Воскресіння Господнього, 1867—1870 років;
• Євангелістський костел, за проєктом Карла Готхарда Ланґганса, 1785—1788 років.

• Державний університет — Вища технічна школа ім. Анґелуса Сілезіуса (Państwowa Wyższa Szkoła Zawodowa im. Angelusa Silesiusa). У складі з наступними інститутами і факультетами: іноземні мови (англістика, германістика), педагогіка, політологія, полоністика, туризм, менеджмент.
• Приватна вища школа економіки та менеджменту.

• Градець-Кралове, Чехія (1991)
• Фрайберг, Німеччина (1991)
• Тула, Росія (1991)
• Ястарня, Польща (1997)
• Фоджа, Італія (1998)
• Гзіра, Мальта (2000)
• Ванн, Франція (2001)
• Борислав, Україна (2009)

• Герхард Менцель (1894—1966) — німецький сценарист.
• У місті проживав, помер український актор, театральний діяч Демчук Теофіль Семенович,
• Кшиштоф Пливачик — польський біатлоніст, уродженець міста.
• Гельмут Рюффлер (1918—2001) — німецький льотчик-ас. Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста.

• 
  Валбжих. Міська ратуша
• 
  Площа Юліана Тувіма
• 
  Головна пошта
• 
  Кінотеатр «Гірник» (Górnik)
• 
  Площа Ринок у Валбжиху
• 
  Валбжих, залізничний вокзал

• Валбжих // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• Офіційний сайт міста (пол.)