Ватиканські сади

Ватика́нські сади́ (італ. Giardini Vaticani) — це садово-паркова зона Ватикана, яка покриває більше половини його загальної території. Значна частина садів Ватикану штучна. Територія між Леонінською стіною й місцем адміністрації Ватикану — найбільш незаймана частина садів: ліс із сосни італійської, інших сосен, дуба кам'яного, кипариса, кедра та пальм характеризують горбисту місцевість. Сади перетинаються широкою мережею доріжок. Загальний доступ громадськості до садів відсутній, але екскурсії з обмеженими можливостями доступні.

Ватиканські сади
італ. Giardini Vaticani
41°54′11″ пн. ш. 12°27′02″ сх. д.
Тип паркова зона
Відкрито 1279
Площа 0,23 км²
Керівна установа Святий престол
Розташування  Ватикан
vaticanstate.va/content/vaticanstate/en/monumenti/giardini-vaticani.html
Ватиканські сади
Ватиканські сади (Ватикан)
 Ватиканські сади у Вікісховищі
Мапа Ватикана. Сади позначені зеленим кольором

Загальні відомості

Сади відмежовані Ватиканською стіною з півночі, півдня і заходу. Східна сторона, яка межує з Собором Святого Петра і Ватиканськими музеями, є найбільш упорядкованою і доглянутою. На території садів розташована невелика кількість будівель, зокрема будинок Радіо Ватикана. Сади займають близько 23 гектарів. Найвища точка — 60 метрів над рівнем моря.

Сади і парки були створені в епоху Ренесансу та бароко і відповідно прикрашені фонтанами і скульптурами. Західна частина Ватикану характеризується міцними туфовими покладами. Під породою є кілька підземних джерел води, які колись гарантували Папі безпечне водопостачання, а також підтримували субтропічну, щільну вегетацію садів.

Флора садів досить різноманітна і ця територія вважається біотопом і прихистком для багатьох видів тварин, особливо дрібних тварин та птахів. Найважливіші види включають різні види кажанів (див. докладніше Список ссавців Ватикану), а також птахи, зокрема папугоподібних і плазуни (ящірки, змії).

Історія
Ватиканські сади. Вигляд з вікна Галереї географічних карт

За переказами, землі Ватиканських садів були посипані землею, привезеною з Голгофи Святою Оленою, щоб символічно сполучити кров Христа з кров'ю, пролитою першими християнами, які загинули в часи неронівських гонінь.

Появу садів відносять до часів Середньовіччя, коли сади і виноградники поширились на території, що з півночі прилягають до папського Апостольського палацу. [1] У 1279 році папа Миколай III (Джованні Гаетано Орсіні, 1277–1280) переніс свою резиденцію назад у Ватикан з Латеранського палацу і обгородив цю територію стінами. [2] Він посадив фруктовий сад (pomerium), газон (pratellum) і сад для відпочинку (viridarium).[2] Фруктовий сад в часи пізнього Середньовіччя втрачає своє господарське значення. В 1485 году папа Інокентій VIII розпочинає тут будівництво Бельведера (нині — частина Ватиканських музеїв).

В 1559 році за часів папи Пія IV у північній частині садів створюється декоративний парк у стилі епохи Ренесансу, в центрі якого будується будинок казіни у стилі маньєризму. В 1578 році папа Григорій XIII будує тут Башту вітрів, у якій розмістив свою астрономічну обсерваторію.

Періодом найвищого архітектурного розвитку садів вважають шістнадцяте і сімнадцяте століття, коли над об'єктами садів працювали такі знані художники, гравери і архітектори, як Донато Браманте, Пірра Лігоріо (Садовий павільйон Пія IV), Антоніо Темпеста, Джованні Батіста Фальда. В ці часи відродженню садів сприяло будівництво на їх території фонтанів, статуй і храмів. У 1607 році, завдяки додатковому підводу води від озера Браччіано, яке розташоване за 40 км від садів, майстри з Нідерландів створюють в садах різноманітні фонтани, каскади та інші водні споруди.

За часів папства Юлія II озеленення садів здобуло нового дихання. В початковий проект Донато Браманте було внесено зміни, які передбачали створення трьох внутрішніх дворів у пейзажному стилі Ренесансу: Двір Бельведера (1503–1545), Двір бібліотеки, Двір соснової шишки. У цьому ж стилі був спроектований великий прямокутний Лабіринт, обрамлений італійськими пініями та ліванськими кедрами. Замість огорожі, спорудженої за Миколая III, Браманте побудував великі оборонні стіни прямокутної форми.

У другій половині XVII століття територія Садів все більш використовується для ботанічних цілей. За каденції папи Климента XI тут висаджують рідкісні види субтропічних рослин. Починаючи з 1850 року значна частина Садів була розбита за зразком англійського паркового мистецтва. У 1888 році папою Левом XIII тут було відкрито Ватиканський зоопарк.

В 1976 році в західній частині Садів відкрито вертолітний аеровокзал Ватиканський геліпорт, який зв'язує Ватикан з міжнародними аеропортами Фіумічіно і Чампіно.

Вхід до Садів дозволено за попередньої домовленості у супроводі гіда у понеділок, вівторок, четвер і суботу (крім святкових днів) з 10:00 до 12:00, час закриття — 14:00.

Будівлі
Монастир Матері Церкви (Mater Ecclesiae)
  • Монастир Матері Церкви (Mater Ecclesiae)
  • Передавальний центр Marconi
  • Леонінська стіна
  • Папський ефіопський колледж
  • Губернаторський палац
  • Церква Санто-Стефано дельї Абіссіні
  • Радіо Ватикана
  • Ватиканський вокзал
  • Ватиканська судова палата
  • Палац Казіна (нині Папська академія наук)
  • Палаццо Сан-Карло
  • Башта Вітрів
  • Вежа Галлінаро
  • Вежа Іоанна
  • Будинок архіпасторів

Примітки
  1. Al Pellegrino Cattolico: The Vatican Gardens. © 2008 Al Pellegrino Cattolico s.r.l. Via di Porta Angelica 81\83 (S.Pietro) I- 00193 Roma, Italy. Архів оригіналу за 27 серпня 2013. Процитовано 21 листопада 2008.
  2. Official Vatican City State Website: A Visit to the Vatican Gardens. © 2007-08 Uffici di Presidenza S.C.V. Архів оригіналу за 27 серпня 2013. Процитовано 21 листопада 2008.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.