Вевельсбург

• Манфред фон Кнобельсдорф (12 лютого 1935 — 24 січня 1938)
• Зіґфрід Тауберт (30 січня 1938 — березень 1945)

Вже в офіційному повідомленні про передачу замку Гіммлеру в «Völkischer Beobachter» від 27.09.1934 Вевельсбург був оточений ореолом численних романтичних легенд, популярних в Вестфалії з XIX століття:

Це завдання (виховання молоді) гідна славної історії замку Вевельсбург. Тут в цьому місці в стародавній імперії саксів Відукінд вчинив опір франкскому імператору; ймовірно, тут же майже 2000 років тому німецькі борці за свободу виступили проти домагань Риму на території, оскільки за кілька кілометрів від замку Вевельсбург, в місцевості Рютен, згідно «Köhlersche These» (?), лежав римський табір, з якого мали виїхати легіони Вара з тим, щоб ніколи не повернутися після битви в Тевтобурзькому лісі; також близько до замку розташований овіяний легендами Екстернштайне (Externsteine) зі священним стовпом Irminsul, а поруч нагадує образ Германа Визволителя (пам'ятник) в Гротенбурзі (Grotenburg)…[7]

Оригінальний текст (нім.)

Diese Aufgabe reiht sich der ruhmvollen Geschichte der Wewelsburg würdig an. Hier an dieser Stätte im alten Reich der Sachsen hat Widukind dem Frankenkaiser getrotzt - vielleicht sind hier vor fast 2.000 Jahren auch die germanischen Freiheitshelden gegen Roms Machtgelüste zu Felde gezogen, denn nur wenige Kilometer von Wewelsburg soll, in der Gegend von Rüthen, nach der Köhlerschen These, das römische Lager gelegen haben, aus dem die Varus'schen Legionen auszogen, um von der Schlacht im Teutoburger Wald nie wieder zurückzukehren; nur wenige Kilometer weit liegen die sagenumwobenen Externsteine mit der Irminsul, und von Ferne mahnt die Gestalt Hermann des Befreiers von der Grotenburg…

Перший комендант замку Манфред фон Кнобельсдорф[8] був ентузіастом відновлення древніх германських вірувань і великим шанувальником надздібностей провидця Карла Марії Вілігута (полковника Вайстора). Останній був частим і бажаним гостем у замку, більше того, було знайдено лист до Вілігуту-Вайстору, який Кнобельсдорф підписав з «in Irminstreue», що дорівнювало визнанню його «Ірмінізма».[9] Остання обставина відігравала важливу роль у долі самого Вілігута, оскільки його безпосередній начальник і покровитель керівник Головної Служби Раси і Поселення Ріхард Вальтер Дарре був швагром Кнобельсдорфа.

Саме Вілігут в середині 30-х років ввів в хід старе сказання про «останню битву біля берези», яке стосувалося Вевельсбурга, і дало разом з тим поштовх до релігійного піднесенню проекту. Сказання про битву біля берези повідомляє про апокаліптичну боротьбу між величезною армією зі сходу і армією з заходу. Як серед націонал-соціалістів, так і в національному русі в цілому, сказання було дуже популярне. У колі друзів і підлеглих Кнобельсдорфа Вілігуту дозволялося проводити деякі обряди, напр., Одруження, на свій манер[10]. У червні 1934 р був проведені розкопки в районі північної і південно-західній веж замку, засновані на «баченні» Вілігута. Про них Ільза фон Кнобельсдорф відразу ж захоплено повідомила своєму братові Вальтеру Дарре, а Кнобельсдорф — Гіммлеру.[11] Крім того, Вілігут давав поради при внутрішній обстановці замку, розробив дизайн кільця «Мертва голова»; малося на увазі, що кільця полеглих членів СС зберігалися в Вевельсберзі.[12]

Також документально підтверджено, що Вілігут робив спільні з Конбельсдорфом ревізії стародавніх пам'ятників в околицях замку, проявляючи інтерес до «Кам'яних могил» на горі Лехтенберг (Lechtenberg) біля села Еттельн (Etteln) та особливо розкопкам Екстернштайне, проведеним у середині 1930-х керівником «Об'єднання друзів германської передісторії» Вільгельмом Тойтом (Wilhelm Teudt).[13]

Не слід, однак, і переоцінювати роль і можливості Вілігута. За свідченням Бернхарда Франка, фольклориста з Вевельсбург, думки працюючих там вчених про нього були «нищівними».[14] Його не приймав серйозно і Вільгельм Тойт, а його співробітник Фрерк Хайе Хамкенс (Freerk Haye Hamkens) залишив дуже єхидні спогади про відвідування розкопок в Екстернштайне Гіммлером, Дарре і Вілігутом.

Зала обергруппенфюрерів.

У центрі обговорення впливу легенди про Грааль на символізм Вевельсбургу, в більшості випадків, стоять приміщення в північній вежі замку. Йдеться про т. зв. «Залу обергрупенфюрерів» (або «Залу баронів», як його називають деякі) з напільного мозаїкою з 12-кінцевої свастикою (т. зв. чорне сонце), оточеній 12 колонами, розташованому над т. зв. «Валґаллою», «криптою» або «могилою» в підвалі північної вежі, яка підхоплює кратну 12 символіку «Залу обергрупенфюрер». Понад те, «Валгалла» відрізняється особливою акустикою. У середині приміщення можна бачити ще сьогодні залишки газопроводу, ймовірно, для підтримки «вічного вогню».[15]

Рюдігер Зюннер (Rüdiger Sünner)[16] спробував пояснити сенс і функції цих приміщень і при цьому виявив схожість між «Залом обергрупенфюрер» і храмом Грааля Байрейтской прем'єри Парсіфаля 1882 Також Зюннер підкріплює вплив міфу про Грааль на проект Вевельсбург вказівкою на назви двох навчальних кімнат (нім. Studierzimmer) — «Король Артур» і «Грааль». Насправді можна погодитися з впливом міфології Грааля на оформлення вищезгаданої кімнати, яке виходило за просте найменування кімнати. Мало того, розбіжності в думках архітектора Германа Бартельса і коменданта замку Манфреда фон Кнобельсдорфа щодо того, як потрібно оформляти кімнату Грааля, засвідчені в лютій записи в щоденнику Кнобельсдорфа під датою 7.3.1938:

Я не можу розібратися, я знаходжу, що багато кімнати не вирішені згідно їх назві, у тому числі, звичайно, [кімната] «Грааль». Що взагалі думає пан Бартельс про те, що значить «Грааль» для німецької душі?[17]

Оригінальний текст (нім.)

Ich kann mir nicht helfen, ich finde, daß viele Zimmer nicht ihrer Bestimmung gemäß gelöst sind so z.B. sicher nicht der ‚Gral‘. Weiß denn Herr Bartels überhaupt was der ‚Gral‘ für die deutsche Seele bedeutet?

Неточність судження Зюннера в тому, що кімната «Грааль» була однією з багатьох, серед яких були і «король Генріх», «Генріх Лев», «Відукінд», «Христофор Колумб», а також «Арієць», «Річне рух», «Руни», «Вестфальців» і «Німецький орден».[18]

Часто намагаються вказати зв'язки між міфологією Грааля і замком Вевельсбург, вказавши на персону Отто Рана. Отто Ран — це автор книги «Хрестовий похід проти Грааля»[19], що зробила велике враження на Гіммлера. У цій книзі Ран, слідуючи «вказівкам» Вольфрама фон Ешенбаха, підносить Грааль як «камінь світла», що відноситься до гностицизму релігії катарів. У членах цього релігійного руху, який згасло в 13-му столітті, він бачить зберігачів Грааля та давньої світлої релігії. У 1935 р Ран стає членом СС, яке відтепер фінансує його пошуки Грааля.[20] Доведений контакт Отто Рана і замку Вевельсбург спонукав Карла Хюзера (Karl Hüser) в його цілком академічному дослідженні історії замку в Третьому рейху віднести Рана до ідеологічних консультантам перший коменданта замку Манфреда фон Кнобельсдорфа. Однак, існуючі документи доводять лише внесок Рана в проведені в замку вишукування по генеалогії (нім. Ahnenforschung).[21] Знайдені документи також не дозволяють поширити і інтерес Генріха Гіммлера до чаші Грааля далі його бажання довести "аксіому залежності християнської культури від більш давньої, первісної германської, і таким чином неповноцінність християнства ".[22] Цим же бажанням однаково пояснюються дослідження широкого спектра тем від повстання Відукінда до створення картотеки відьом (нім. Hexenkartothek) в СС.[23]

Самодіяльні дослідники наполегливо хочуть бачити в нездійснених планах розширення замку «Спис Долі» або спис Лонгина, яким римський сотник пронизав бік Христа, розп'ятого на хресті, і яке стало важливою складовою частиною міфології Грааля. Джерело цієї тези можна відшукати у Тревора Рейвенскрофта (Trevor Ravenscroft) в його книзі «Спис Долі» (англ. Видання 1972, німецьке — 1974). Рейвнскрофт ототожнює тут Спис Долі і Святий Спис, що входить до складу атрибутів імператорської влади, і стверджує, Гіммлер зробив його «наскрізною темою розташування і символічного прикраси приміщень».[24] Дивлячись на проект розширення замку і справді не можна не побачити обриси списи, проте сам автор проекту Бартельс в докладному поясненні до свого проекту не вказував на цю аналогію.[25]

Ще менш підтвердженим документами є дуже поширене твердження про те, що Гітлер нібито в його віденський період відчував особливу пристрасть до Святому спису з атрибутів імператорської влади і бажав отримати його магічну силу. Після аншлюсу Австрії він повелів тому перевести імперські клейноди з Відня в Нюрнберг. Однак, Гіммлер виготовив копію для замку Вевельсбург і взяв спис, як вже було викладено вище, за зразок для розширення замку. Залежно від автора спис або його копія повинно матися в замку Вевельсбург в письмовому столі Гімлера або в залі, захищене вітриною. За однією версією Гіммлер наприкінці війни тікає в Англію і бере спис з собою.[26]

Дійсно, атрибути імператорської влади були перевезені в 1938 з Відня в Нюрнберг з ініціативи нюрнберзького обер-бургомістра Віллі Лібеля (Willy Liebel).[27] Є також статті дослідного інституту СС Аненербе, в яких імперські регалії виводять з німецьких символів панування.[28] Ніяких даних про особливий інтерес до списа Долі з боку лідерів Третього рейху, не знайдено.

Сучасні автори часто розглядають мозаїку з 12-кінцевою свастикою в т.з. «Залі обергрупенфюрерів» як особливий «окультний» символ — чорне сонце. Сам термін «Чорне сонце» зустрічається в творах Серрано[29] і Ландінга[30]. Його зв'язок з 12-кінцевої свастикою, а отже, і мозаїкою в Вевельсберзі вперше був вказаний в опублікованому в 1991 році під псевдонімом Рассел МакКлауд (Russell McCloud)[31] політичному трилері «Die Schwarze Sonne von Tashi Lhunpo», дія якого розгортається в Вевельсбурзі. На початку 1990-х цей роман був дуже популярний в Німеччині і в квітні 1992 навіть був названий «книгою місяця» в «Nation und Europa».[32]

У 1938 році Гіммлер розпорядився повернути всі кільця «Мертва голова» (німецькою: Totenkopfringe) мертвих есесівців і посадових осіб. Вони повинні були бути збережені в скрині в замку. Це повинно було символізувати членство померлого в лавах СС.[33] Місцезнаходження приблизно 11 500 кілець після Другої світової війни є невідомим, але припускають, що вони були поховані в місцевих горах, закривши вибухівкою вхід у печеру.