Велика Любаша

Перша версія походження села: землі села належали багатому поміщику, який на честь своєї старшої дочки Люби заснував поселення під назвою «Велика Любаша». Згідно іншого переказу[2]: колись, у давнину річка, що протікає посеред села мала назву Любаша. І від назви річки, яка згодом з невідомих причин перейменована на Замчисько, походить назва села.

За переказами старожилів у давнину тут побував Богдан Хмельницький, який поставив старшим у селі козака Лобача. Після загибелі козака до вдови пристав у прийми син пана Горохольського, який проживав у селі Космачів.

Село В.Любаша в XVI ст. належало князям Острозьким, пізніше Чарторийським, котрі розвинули тут різні промисли. Вони збудували завод з видобутку залізної руди (звідси — Руда), а з XIX ст. він перетворений на завод залізних виробів. На тому місці, де видобували залізну руду, місцеві мешканці часто знаходили так званий жужіль — «перепалене каміння».

За кріпосного права, щоб мати проточну воду, поміщик наказав прокопати канал довжиною до 2 км, шириною — до 30 м, глибиною понад 5 м. Канал виходив від річки Горинь і знову з'єднувався з нею через річку Замчисько.

В 1742 році за кошти парафіян була збудована дерев'яна церква.

Через 100 років приміщення церкви було відремонтоване на пожертвування прихожан і поміщика князя Радзивілла.

Засновником династії служителів місцевої церкви став священик І. Г. Боруцький, його справу продовжили син Михайло, онук Андрій.

Школа в селі виникла приблизно в першій половині XIX ст. ЇЇ побудували на пагорбі за річкою Замчисько, неподалік церкви; мала статус церковно-приходської. Дітей навчав дяк.

У 1875 році приміщення навчального закладу згоріло.

Під час російської революції 1905 р. на боротьбу проти експлуататорів піднялося і місцеве населення; замки князів Радзівілова, а пізніше і Чарторійського були розгромлені і спалені.

Селяни піднялись на боротьбу проти панів, останні повтікали до Луцька, а вже звідти повернулися із значними загонами війська і жорстоко розправилися із повсталими.

В 1908 році в селі було 385 дворів, що зареєстровано в «Списках населених пунктів Волинської губернії за 1909 рік» з населенням 737 чоловік.

У 1921 році засновано польську школу — три класи, проте через 2 роки її закрили через те, що батьки не хотіли викладання польською мовою.

У 30-х роках у селі існувала 4-класна школа, яка знаходилася у будинку священика Боруцького М. М. Цей будинок зберігся і досі. За радянських часів він став основним приміщенням Великолюбашської школи.

Після вересневих подій 1939 року відкрито початкову школу з українською мовою навчання.

Під час Другої світової війни село окуповане німцями. Зустрівши опір місцевих жителів, фашисти палили будинки, інколи спалювали живцем у вогні людей, розстрілювали їх, вішали, піддавали тортурам; хто мав змогу — ховалися в лісі.

1942 року храм спалений фашистськими окупантами.

Під час Другої світової війни, а саме 14 травня 1943 р., німецький каральний загін оточив це село з метою його повного знищення. Німецькі карателі почали палити хати й розстрілювати населення, проте несподівану відсіч їм дали дві сотні УПА, що дислокувалися на той час в навколишніх лісах. Завдяки відважним діям бійців УПА німецьких карателів було знищено, а населення села врятоване.

Під час війни школа закрита, а навчання відновлено весною 1944 року. Пізніше приміщення добудоване, а з 1952 р. реорганізована у семирічку. У 1962—1963 навч. р., за часів Хрущова, було запроваджено 11-річне навчання.

В листопаді 1943 року село захоплене партизанами з'єднання двічі Героя Радянського Союзу С. А. Ковпака.[3]

13 лютого 1944 року невідомий загін УПА атакував село і спробував опанувати військовий шпиталь № 550. П'ять червоноармійців було вбито, 25 коней та п'ятнадцять возів захоплено, п'ять коней убито[4].

В 1954 році згідно рішення Ровенської облради від 20.11.54 року ліквідовано виконавчий комітет Великолюбашанської сільської ради, а село включено до Підлужненської сільради.

В 1957 році на території села організоване Костопільське звірогосподарство по вирощуванні песців, норок, лисиць.

На кінець 60 поч.70 р.р. на правому березі р. Замчиська працювала Великолюбаська електростанція.

У 1986 р. в приміщенні колишньої середньої школи була відкрита лікарська амбулаторія, очолювана Лією Сенюк. Наприкінці 2001 року сільська амбулаторія отримала статус амбулаторії загальної практики сімейної медицини[5].

• 1990 року розпочалося спорудження нової церкви на тому самому місці, де раніше стояла сільська святиня. Минуло якихось 2 роки — і храм було збудовано.
• Урочисте відкриття Свято-Миколаївського храму Київського патріархату відбулося 19 травня 1992 року священиком Андрієм Михайловичем Кононцем.
• За ініціативи Костопільського районного братства ОУН-УПА імені генерал-хорунжого Клима Савура, підтримки голови Головинської сільської ради Леонтія Вдовиченка та народного депутата України Миколи Кучерука, 3-го серпня 2013 року на цвинтарі у с. Велика Любаша було реставровано і впорядковано братську могилу трьох вояків УПА, які загинули від рук нкведистів. Серед них: Циган Сотенний Невідомий, Прометей Бунчужний Невідомий та Олексійчук Олексій Ворфоломійович. Дерев'яний хрест було замінено на кам'яний, а надгробок реконструйовано. Відбулося поминальне освячення місця захоронення українських повстанців.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[8]

• Константинович Євдокія Василівна — викладач історії і географії, заступник директора із заочного навчання Костопільського педагогічного училища Ровенської області. Депутат Верховної Ради УРСР 2-го скликання.
• Онацька Галина Миколаївна (* 1966) — українська поетеса і громадський діяч.