Велика Олександрівка

Про перебування людей на території Великої Олександрівки в старі часи свідчать знахідки кам'яної сокири епохи бронзи (ІІ тисячоліття до н.е.).

Населений пункт заснований у 1784 році вихідцями з Полтавщини і Чернігівщини. Спочатку його було названо Новоолександрівкою. В 1803 році з Чернігівської і Київської губерній сюди прибули нові партії поселенців, які заснували трохи нижче за течією Інгульця нове поселення, яке дістало назву Мала Олександрівка, а попередня Нова Олександрівка була перейменована у Велику Олександрівку. Про історію району розповідають документи та експозиції районного народного історико-краєзнавчого музею, який відкритий у райцентрі 8 травня 1980 року.

У 1860 році Велика Олександрівка була віднесена до розряду містечок і стала центром Олександрівської волості Херсонського повіту.

Станом на 1886 рік у містечку мешкало 3300 осіб, налічувалось 629 дворів, православна церква, єврейська молитовний будинок, школа, 11 лавок, відбувалось 6 ярмарків на рік та базари щонеділі[2].

Населення щороку збільшувалось. Тяжке і безправне становище було у простого трударя селянина, який в основному займався землеробством, оскільки промисловості не було. В той час в містечку відкривались дрібні підприємства, в основному майстерні. В 1901 році вже діяли 2 бондарні, 4 майстерні бляшаних виробів, 9 з виготовлення возів і саней, 12 швейних майстерень. Тричі на рік проводились ярмарки.

Пригноблений люд Великоолександрівщини виступав проти панського гніту, бо більшість земель зосереджувалися в руках багатіїв.

В 1906–1907 роках 1073 господарства володіли 11732 десятинами надільної землі. Водночас великі площі землі у Великоолександрівській волості належали монастирю та поміщикам. Григоріє-Бізюковому монастирю належало 20719 десятин землі, а поміщикам Білоусовичам — 3202 десятини.

Великі площі мали поміщики Фрідріх Фальц-Фейн, Балашов, Бабенко та інші. Внаслідок нестачі, а іноді відсутності навіть примітивної техніки, тягла, добрив і покращеного насіння приводило до того, що бідняцькі та середняцькі господарства збирали мізерні врожаї. З 1912 року на всю волость працював один земський агроном.

Украй незадовільне було медичне обслуговування. Великоолександрівська лікувальна ділянка, відкрита в 1908 році, одна обслуговувала понад 70 населених пунктів з населенням понад 20 тисяч осіб. Лікарня на 10 ліжок відкрилась тільки в 1910 році, у ній працювали лікар, два фельдшери та акушерка.

Зовсім не задовольняла потреби населення і шкільна освіта. В 1894 році в селищі працювала земська двокомплектна школа на 154 учні та дві церковнопарафіяльні школи на 123 учні, з них 38 дівчаток.

23 грудня 1918 року у Великій Олександрівці обласний селянський з'їзд підтримав Директорію і петлюрівський рух. У роботі з'їзду взяв участь військовий штаб Великої Олександрівки. Головував на з'їзді Соболєв.[3].

Після окупації України більшовиками у Великій Олександрівці почалась масова колективізація. Згодом, у 1921–1923 роках Великоолександрівка зазнала штучного голоду, який виник у результаті «продразвьорсткі». В 1925 році посівні площі, одержані врожаї досягли дореволюційного рівня.

Перед Другою світовою війною шкільна мережа складалась із двох неповних середніх і двох початкових шкіл, розширилася завдяки новій середній школі. В усіх школах нараховувалось 1199 учнів і 47 вчителів. Був споруджений будинок культури на 325 місць із кімнатами для роботи гуртків. Для юних великоолександрівців відкрився піонерський клуб, дитяча бібліотека.

Внаслідок Голодомору 1932–1933 рр., організованого більшовиками, у Великій Олексадрівці постраждало 445 осіб[4].

У Великій Олександрівці досі живуть четверо очевидців Голодомору 1932—1933 рр.: Чехутська Валентина Юхимівна, Остапенко Роман Семенович, Золотухіна Наталія Дмитрівна, Борисенко Аксюта Калинівна. У метричній книзі записів про смерть Великоолександрівського підвідділу РАЦС зазначені такі особи, що померли під час Голодомору[5]:

1. Біла Марія Федорівна
2. Остапенко Роман Семенович
3. Золотухіна Наталія Дмитрівна

До лав ЧА було мобілізовано близько 5 000 чоловіків. Не повернулися з війни понад 3500 осіб, їхні імена занесені в списки II тому Херсонської обласної Книги Пам'яті. 458 юнаків та дівчат було вивезено на примусові роботи до Німеччини. На честь загиблих в усіх центральних населених пунктах та в райцентрі споруджені обеліски Слави, встановлені пам'ятники.