Велосипедні заїзди на ультрадовгі дистанції

Коли зароджувалися професійні дорожні велогонки, було створено багато одноденних дорожніх гонок та етапів у Гран-турах, які були набагато довшими, ніж сьогоднішні. Велосипедна гонка Бордо—Париж у Франції була найдовшою одноденною щорічною професійною велосипедною гонкою; яка мала довжину маршруту близько 560 kilometres (350 mi) і проводилася майже щороку від 1891 по 1988 роки. Після 1988 року найтривалішою одноденною професійною велогонкою стала Порто—Лісабон у Португалії, протяжністю 330 kilometres (210 mi). Порто—Лісабон востаннє проводилася у 2004 році, опісля найдовшою стала Мілан—Сан Ремо в Італії, протяжністю 298 kilometres (185 mi).

Париж–Брест–Париж — професійна велосипедна гонка, яка долає величезну дистанцію у 1 200 kilometres (750 mi) по Франції, яка проводилася кожні 10 років з 1891 року по 1951 рік. Після 1951 року переформатувалася у рендонерський заїзд (див. нижче).

Велосипедні гранд тури раніше включали набагато довші етапи, ніж сьогодні. Найдовший етап туру де Франс у 1919 році становив 482 kilometres (300 mi) і того ж року кожен з 15 етапів мав протяжність понад 300 kilometres (190 mi). Найдовший етап був у гонці Джиро-д'Італія — 430 kilometres (270 mi) у 1914 році і у тому ж році 5 з 8 етапів були довші за 400 kilometres (250 mi). Гонка Вуельта Іспанії розпочалася 1935 року, і перша гонка мала власний найдовший етап, який був завдовжки 310 kilometres (190 mi). У сучасних гранд турах етапи, довші за 200 kilometres (120 mi) стають все більшою рідкістю. Також Union Cycliste Internationale (UCI) встановили обмеження для будь-якого окремого етапу під час гонки у 240 км.[1]

Більше немає справжніх велосипедних перегонів на ультрадовгі дистанції (тобто довші 300 kilometres (190 mi)), це пов'язано із головною керуючою організацією велосипедного руху, UCI. Замість них більшістю сучасних велосипедних гонок на ультрадовгі дистанції асоційовані з Світовою асоціацією велосипедного спорту на ультрадовгі дистанції (UMCA). На сьогодні найвідомішою з-поміж цих гонок є Гонка Крізь Америку (Race Across America — RAAM), гонка без зупинок через весь континент США, протяжністю 4 860 kilometres (3 020 mi).

У такому форматі перегонів велосипедисти їздять індивідуально (групові заїзди, або пелетоном (їзда один-за-одним у повітряному мішку) забороняються), але кожен з велосипедистів мають щонайменше один автомобіль супроводу та команду персоналу, які його обслуговують. Такий специфічний формат гонок часто називають «ультрациклінгом», ось чому було б неправильним називати всі велосипедні перегони на ультра-довгі дистанції «ультрациклічними». Багато з гонок на ультрадовгі дистанції включають категорії команд, яка працюють у естафетному форматі і тому не відповідають критеріям змагань велосипедних гонок на ультра-довгі дистанції, які тут описуються (і у яких люди повинні проїхати повну дистанцію самотужки).

Інші гонки на ультра-довгі дистанції включають в себе Гонку крізь Європу (RACE), протяжністю 4 722 kilometres (2 934 mi). Найдавніша гонка Європи — це Glocknerman, австрійський велосипедний захід на дистанцію 1 000 kilometres (620 mi), який вперше відбувся у 1997 році. Гонка крізь Альпи складає всього 540 kilometres (340 mi), але характеризується набором висоти понад 13 000 metres (43 000 ft), і тому організатори стверджують, що це найскладніша одноденна гонка у світі.[2]

12-годинні та 24-годинні велосипедні гонки з роздільним стартом існували протягом тривалого часу і досі поширені. У цих змаганнях велосипедисти намагаються проїхати максимально можливу дистанцію за певний обмежений час. Поточний рекорд за 24 години — це більше 800 kilometres (500 mi) на традиційному велосипеді та понад 1 200 kilometres (750 mi) на веломобілі. У 2014 році UMCA відродили інтерес до найдовшого річного пробігу, Рекорд якого востаннє встановив у 1939 році Томмі Годвін: 120 805 kilometres (75 065 mi). Такі заїзди передбачають проїзд на максимально можливі відстані протягом 12-місячного періоду. На початку 2016 року Курт Сервогель побив рекорд, досягнувши відстані у 122 433 kilometres (76 076 mi) за рік, або 335 kilometres (208 mi) у день.[3]

Деякі гонки на ультрадовгі дистанції з роздільним стартом проводяться на постійних гоночних мототреках, наприклад Байк Себрінг (Sebring International Raceway), Рад-ам-Рінг (Нюрбургрінг), Велосипедний марафон на 12 годин у Монці (Autodromo Nazionale Monza), Велосипедний марафон на 24 години у Зандворті (Зандвоорт), Фестиваль БіКуірк (Circuit de Barcelona-Catalunya), та Велосипедні змагання на витривалість Revolve24 (Brands Hatch та The Bend Motorsport Park). На них відсутній будь-який дорожній рух та мають рівне дорожнє покриття.

Останнім часом набувають популярності гонки, які нагадують велогонки із ранньої епохи професійних змагань, на яких велосипедисти їхали вдень і вночі без підтримки. Американська позашляхова гонка Тур Дівайд надихнула організаторів на створення Трансконтинентальної Гонки, найпопулярнішої у Європі, протяжність якої приблизно 4 000 kilometres (2 500 mi) по всьому континенті. Як і у інших швидкісних велосипедних змаганнях, відбувається масовий старт, але на подібних перегонах не дозволяється залишати склади та будь-яка інша підтримка заборонена, тому відсутні технічні засоби підтримки, а гонщики повинні собі знаходити всі запаси, житло все інше з комерційних джерел вздовж маршруту або все перевозити з собою самостійно. Хоча на більшості із змагань дозволяється «Trail Magic» від незнайомих людей: добрі вчинки, подарунки та інші форми заохочення до тих пір, поки магія не рухатиме велосипед. Ще однією популярною подією у цій категорії є Транс Ам Вело Гонка, яка на 50 % довша, ніж Трансконтинентальна Гонка на 6 800 kilometres (4 200 mi) , і тому на даний момент це найдовша велосипедна гонка без зупинок у світі. ІнкаДівайд — це захід на коротшу дистанцію у 1800км (1120миль), який характеризується найбільшим набором висоти з-поміж аналогічних велогонок. Це найвища самостійна гонка, під час якої гонщики долають понад 4 920 метрів (16 140 футів) у горах Андів у Перу . Ця гонка є частиною BikingMan, перша із серії байкпакінг заїздів на ультрадовгі дистанції, які відбулися у 2019 році в Омані, Франції, Лаосі, Перу, Португалії і Тайвані у стандартному форматі на 620 миль (близько 998 км).

Гонки без підтримки іноді робляться також повністю сольними заїздами без організованих змагань, але вони досить добре розголошуються. Часто вони включають заїзди із точки до точки (включно від міста до міста). Таким заїздом, для прикладу, є Вегас 24.

Рандонерські заїзди (їх також називають бреветами або заліками), як правило, проводяться у форматі не змагань, і гонки не є ціллю. Швидше за все вони виступають особистісним викликом. Вони також відрізняються від більшості гонок на ультрадовгі дистанції та байкпакінгу тим, що у бреветах дозволені групові заїзди та їзда «на колесі». Часто підтримка та житло забезпечуються організаторами на проміжних контрольних пунктах, проте використовувати транспортні засоби для технічної підтримки не дозволяються за межами контрольних пунктів.

Найвідомішою подією цього типу є Париж–Брест–Париж у Франції, з дистанцією 1 200 kilometres (750 mi), яку потрібно подолати менш, ніж за 90 годин; на кожну подію з'їжджаються понад 5000 учасників. Версія randonnee розвинулася із професійної гонки на велосипедах (див. вище) і проводиться кожні чотири роки. У світі є багато подібних подій на дистанції від 1 000 kilometres (620 mi) до 1 600 kilometres (990 mi), до їх списку також входять заїзди Лондон— Едінбург— Лондон у Великій Британії та Каскад 1200 у США. Існує також багато коротших дистанцій, зазвичай протяжністю 200 kilometres (120 mi), 300 kilometres (190 mi), 400 км та 600 kilometres (370 mi).

Циклоспортиви (також відомі як гран фонди) — це велосипедні змагання з великою кількістю учасників. Вони не такі серйозні, як чисті велосипедні гонки, але час реєструється і найшвидших учасників нагороджують призами. Зазвичай організатори надають повну підтримку по маркуванню маршруту та організовують станції харчування.

Подія, яка проголошує себе, як «найдовший Гран Фондо у світі», проходить практично по тому ж маршруту, що і професійна гонка Мілан-Санремо, і становить 296 kilometres (184 mi).[4] Проте є кілька подібних заходів, які довші. Бордо-Париж була професійною гонкою до 1988 року і відновилася у 2014 році як циклоспортивний з маршрутом близько 610 kilometres (380 mi). Гонка Стиркпровен Тронхейм-Осло довжиною 543 kilometres (337 mi) і є найдовшою гонкою та циклоспортивом у Норвегії. Тур дю Монблан — 330 kilometres (210 mi) довжиною по гірській місцевості через Францію, Швейцарію та Італію. Трохи довшою є гонка Wysam 333 у Швейцарії на 333 kilometres (207 mi). Є також Майорка 312, протяжність якої 312 kilometres (194 mi) навколо острова Майорки, циклоспортивна версія гонки «Драконова Гонка Уельсу», Драконівський Диявол у Великій Британії становить 305 kilometres (190 mi), та циклоспортивний заїзд Веттеррундан, який здійснює екскурсію по Шведському озеру, становить 300 kilometres (190 mi).

У Новій Зеландії є гонка Лейк Таупо Вело Челендж. Стандартний циклоспортивний варіант передбачає одиночний круг навколо озера, який становить 160 kilometres (99 mi), але також є варіант зробити два кола за один день — 320 kilometres (200 mi), без підтримки на першому колі, або стартувати на день раніше і зробіть чотири кола, що складає 640 kilometres (400 mi), і тому більш подібне у своєму форматі на рендонерський заїзд. Кожен другий рік також існує варіант у 8-кіл — 1 280 kilometres (800 mi) завдовжки, але для цієї версії потрібна технічна підтримка, що робить її більш подібною до гонок на ультрадовгі дистанції.

У США поширені організовані столітні заїзди у 100 miles (160 km), формат яких за параметрами посередині між циклоспортивом та рандонерським заїздом. Існує також багато організованих заїздів подвійних століть, завдовжки 200 miles (320 km), одна з найпопулярніших поміж них — Від Сіетлу до Портленду Велосипедна Класика, а також є варіанти у 300 miles (480 km) і 400 miles (640 km), це Лос-Анджелес Вілмен Гранд Тур.

Існує декілька класичних велосипедних маршрутів на великі відстані, на які зберігаються записи часу, хоча гонщики, зазвичай, одночасно не змагаються. До їх переліку належать гонка Від Кінця Землі до Джона о'Гроаса у Великій Британії, протяжністю близько 1 400 kilometres (870 mi). Найдовшим заїздом у цьому списку є Каїр — Кейптаун в Африці, довжина якого становить близько 11 000 kilometres (6 800 mi). Рекордсмен цього заїзду — шотландський велосипедист Марк Бомонт.[5] Найдовший заїзд цього формату — це навколосвітній велосипедний рекорд, для якого велосипедист повинен проїхати 29 000 kilometres (18 000 mi) на велосипеді, на додачу виконати інші вимоги. Наразі новий рекорд з велоспорту у жінок намагається здолати шотландська ендуренс-велосипедистка Дженні Грем. У 2012 та 2014 роках на цих правилах було організовано масовий старт під назвою Всесвітня велосипедна гонка.