Улуру — масивне оранжево-коричневе овалоподібне скельне утворення, утворене геологічними процесами близько 680 мільйонів років тому. Він розташований в Центральній Австралії, найпівденніший адміністративний район Північної території, в точці недалеко від географічного центру континенту. Він розташований в 340 км на південний захід від Аліс-Спрінгс. Скеля є частиною національного парку "Улуру - Ката Тюта", який займає 1300 квадратних кілометрів і включений до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Улуру складається в основному з аркозів , фрагментів осадових порід, в яких багато польових і крупнозернистих пісковиків. Досить загартований піщаний мул, який утворив скелю , що складаються в основному з граніту. Близько 900 мільйонів років тому в земній корі утворилися западини через рух льодовиків, в яких накопичувалася вода, утворюючи мілководні моря. На їх дні, шар за шаром, різні відкладення накопичувалися протягом декількох сотень мільйонів років. Моря втратили зв'язок з океанами, вода випарувалася або перетворилася в лід в період зледеніння. У процесі формування земної кори, близько 550 мільйонів років тому, на місці сучасної пустелі з'явилися гори, які були зруйновані під впливом природних сил: бактерій, вітру і дощу. Величезна кількість осадових порід змивалася водою, одночасно утворюючи алювіальні відкладення. Два з цих родовищ сьогодні називаються Улуру і Ката Тюта, розташовані на Північних територіях в басейні Амадея, великому осадовому басейні центральної Австралії. Клімат на момент формування ландшафту був вологим. Тільки за останні 500 000 років стало сухіше, пісок під впливом вітру покриває відкладення тонким шаром. Ерозія триває повільніше і донині. Здалеку моноліт Улуру виглядає гладко, але ближче до поверхні добре видно нерівності, тріщини і борозни. Піщана поверхня скель швидко вивітрюється і розмивається. Улуру і Ката-Тюта - це видимі кінці величезних кам'яних плит, які, як і айсберги, мають невелику видиму частину на поверхні, а основа може розташовуватися глибоко під землею. Вчені вважають, що вони можуть заглибитися в 6 кілометрів Виявивши у пекучій австралійській пустелі цю величезну монолітну скелю, білі поселенці назвали її Айєрс-Рок - на честь тодішнього прем'єр-міністра Австралії. Проте австралійські аборигени з давніх-давен називали її Улуру - «місце, де буває тінь». Цю скелясту гору вони вже 10 тисячоліть вважають священною й пов'язують з нею численні міфи та легенди. I хоча бiлi жителі Австралії в них не вірили, дивні гігантські відбитки на скелі викликали у них містичний жах, а були вони людьми зовсім небоязкими - хоч би там як, нащадки каторжан! Але австралійські аборигени тільки усміхалися: вони ж бо знали, що насправді в цих місцях колись прогулювався величезний собака Кура-пуньї, і сліди на камені-відбитки його величезних лап. I якби птах Коокабурра, прихильний до людей, не попередив аборигенів своїм криком про появу чудовиська, то спіткало б їх лихо. Будь-якій дитині з племені аборигенів також відомо, що необхідно остерігатися прозорих вод озера Мутиджула: Аран-гулта - магічна отрута - неминуче заподіє смерть кожній людині, яка зважиться скупатися в ньому, тому що це зовсім не озеро, а царство священної Райдужної змії Ванамбі. Той, кому вдасться врятуватися від неї, потрапить до Гроту перерізаного горла, потім до Печери сміху і, на решті, в Путта-грот, де в цілковитій темряві душі померлих дітей австралійських аборигенів чекають на нове втілення.

Геологи ретельно виміряли незвично велике скельне утворення Улуру. Його загальний об'єм - 9,4 кубічних кілометра, висота - 348 метрів. Згідно з уявленнями аборигенів, це величезний сплячий кит, він створений із піщаних дюн одним із божественних прародичів аборигенів у незапам'ятні часи. Скеля Улуру й кам'яні пагорби Олги - залишки стародавньої гори, тепер навколо них виник величезний національний парк Улуру, що займає 1300 квадратних кілометрів. Скельні утворення й печери - ось характерні ознаки Улуру, вік яких 600 мільйонів років. Відкладення зруйнованої ерозією гори, твердіючи, утворили вапняк та скельну породу, пізніше сили Землі сформували шаруваті пагорби, а вітер, вода й надто різкий перепад температур перетворили більшість цих пагорбів на дрібний пісок. Серед піщаної пустелі залишилися тільки невеличкі острівці з міцної породи.

Повітря й волога разом iз мінералами утворюють на поверхні окис заліза та глину, яка поступово відколюється. У нижній частині скелi безперервна ерозія пробила печери, і їхні стіни аборигени прикрасили численними малюнками. Ще драматичніше руйнування пагорбів Олги, які лежать на 30 кілометрів далi на південний схід. Ці кам'яні пагорби аборигени називають Катаюта, що означає «гора iз багатьма го ловами», - 36 пагорбів із зцементованої гірської породи сягають висоти 546 метрів. Цілі шматки чи блоки каменю, відколюючись, скочуються вниз, на рівнину. Вершини стають дедалі круглішими, а схили - дедалі стрімкішими . Пагорби Олги у променях вечірнього сонця переливаються усіма відтінками кольорів від жовто-синього до фіолетового, а червонуватий моноліт Улуру змінює забарвлення залежно від ступеня ерозії та положення Сонця, в промінні якого самотня гора надвечір таємниче спалахує. На всій території національного парку зустрічаються численні види рослин, птахів, ссавців та рептилій. Серед них ящірки за вдовжки 2,5 метра і кроти, яких важко розгледіти у колючих заростях. Тут водяться 5 видів отруйних змій, і мандрівникові постійно треба бути насторожі. Але він опиниться ще в небезпечнішій ситуації, якщо місцевий провідник заблукає в горах. Систематичну підготовку до прийому туристів тут почали провадити лише на початку 1930-х років, а перші мотелі та готелі з'явилися 1959 року. Коли будівництво показового туристичного селища з інформаційним центром було закінчене, аборигенів, які жили на території національного парку, переселили в старі готелі зі східного боку скелі, а також у нове село, негайно обгородивши його колючим дротом «з метою безпеки». Опинившись у безвихідному становищі, місцеві жителі тільки й роблять, що сидять перед своїми оселями, які потроху руйнуються, й намагаються притлумити розчарування алкоголем. Світова слава стародавнього й великого дива природи нічого доброго їм не при несла. Боротьба за право володіння священною територією лише 1985 року закінчилася договором. Тоді австралійський уряд офіційно повернув обманутим аборигенам цей район, але залишив за собою право на нього як на туристський об'єкт.

Улуру став таким же символом Австралії, як і Сіднейський оперний театр. Але, на відміну від цієї сучасної будівлі, зведеної людськими руками, скеля є уособленням дуже далекого минулого цієї країни, коли тут жили тільки аборигени

Я пізнаю світ. Чудеса світу:Дитяча енциклопедія/ Авт.-упоряд. Н. З. Соломко.- К.: Школа,2003/- 496 с.: іл.- ISBN: 966-661-178-3