Вербуватівка

Вербува́тівка село в Україні, у Варварівській сільській територіальній громаді Павлоградського району Дніпропетровської області. Населення за переписом 2001 року становить 860 чоловік.

село Вербуватівка
Країна  Україна
Область Дніпропетровська область
Район/міськрада Павлоградський район
Громада Варварівська сільська громада
Облікова картка Вербуватівка 
Основні дані
Засноване до 1927 р.
Населення 860
Поштовий індекс 51326
Телефонний код +380 5635
Географічні дані
Географічні координати 48°40′27″ пн. ш. 35°56′32″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря
68 м
Найближча залізнична станція Платформа 978 км
Місцева влада
Адреса ради 51326, Дніпропетровська обл., Павлоградський р-н, с. Вербуватівка, вул. Центральна, 55-а
Сільський голова Садуненко Валерій Іванович

Офіцерова Надія Вікторівна (дані на 2016 р.)

Карта
Вербуватівка
Вербуватівка
Мапа

 Вербуватівка у Вікісховищі

Географія

Село Вербуватівка розташоване на лівому березі річки Мала Тернівка, вище за течією на відстані 3 км розташоване село Варварівка, нижче за течією на відстані 1 км розташоване село Морозівське (Павлоградський район), на протилежному березі — села В'язівське-Водяне, Долина та Нижнянка. Через село проходять автошлях територіального значення Т 2107 та залізниця, на якій розташований пасажирський зупинний пункт Платформа 978 км.

Історія

Вигідне географічне положення та природні багатства сприяли поселенню жителів ще в ранню давнину. Це були втікачі з кріпацтва Романенко і Савчук та чумаки, які спочатку зупинилися для відпочинку, а після зупинилися на постійне життя. Через кілька років кількість поселенців значно зросла. Село зростало із року в рік переважно за рахунок переселенців із села (Вербуй). Село не було панським, але жителі села через свої злигодні змушені були йти в найми до панів сусідських сіл, пізніше економічному розвитку села сприяла залізниця, яка побудована у XIX ст. та ґрунтова дорога, що йшла паралельно залізниці з півночі на південь, перетинаючи село.

Під час примусової колективізації 1927 року в селі було організовано два «Червоні токи».

1928 року було створено СОЗ «Авангард» (СОЗ — спільний обробіток землі). У 1929 році СОЗ було об'єднано з комуною «Сільський пролетар», яка знаходилась за 5 км від села, а жителі південної частини села організували свою артіль.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 14 жителів села[1].

Друга світова війна залишила глибокий слід у кожному людському серці. Але особливо запам'яталися жителям села події, що сталися у лютому 1943 року. Під натиском радянських військ нацистам довелось відступати, але перегрупувавшись і поповнивши свої ряди есесівцями, німці пішли в наступ і захопили села Нижнянку, Долину, Вербуватівку.

Одного разу, коли німці виявили біля села вбитого німецького солдата, вони вирішили жорстоко помститися мешканцям села. Німці зібрали чоловіків та молодих хлопців, загнали їх у дві хати, замкнули і обклали ці хати соломою. Прикладами від автоматів вибили шибки і хаотично почали стріляти автоматними чергами у розбиті вікна. Можливо для того, що коли почне горіти хата, чоловіки не змогли б вибити двері. В одній з хат, врятуватись вдалося тільки трьом чоловікам, це були: Дігтяренко Павло Григорович, Синчук Іван П. та Котенко Іван Г. Коли заганяли в ці хати, Дігтяренко П. Г. відразу зрозумів, що їх будуть вбивати, а в інших чоловіків було припущення, що можливо будуть перевіряти документи. Дігтяренко П. Г., маючи зріст під 190 см, відразу заліз в піч. Верхнім одягом у нього була куфайка і від жару в печі, одежина прогоріла та припекла лікті рук. Синчук І. П. сховався в припічку, а Котенко І. Г. заліз під лавку, яка стояла біля стіни. Коли випустили автоматні черги, сім куль пронизали тіло Котенка І. Г. Після стрілянини, почувши запах диму, чоловіки вирішили тікати з палаючої хати. Вони повискували в розбиті вікна, то сховались за купою гною. Біля хвіртки стояв один вартовий німець і в той момент повернувся до них обличчям, але удав, що неначе нічого не бачив… Чоловіки побігли геть, а небайдужі люди сховали їх в себе на горищі, та повідомили родини цих чоловіків, що вони живі. Коли ж стемніло, прийшли родичі, принесли жіночий одяг. Переодягнувшись, їх відвели в більш безпечні місця, де вони переховувались деякий час. В іншій хаті були спалені, разом з чоловіками, два хлопчика шкільного піонерського віку.

Пізніше німецька піхота, яку супроводжували танки, пішли в наступ на підрозділ радянських військ, який відступив за село до Кирикової балки. Радянські воїни вступили в нерівний бій, відкрили вогонь. В цьому бою загинули 76 радянських солдат.

Після звільнення села тіла були перенесені й поховані в центрі села. На клопотання школи на братській могилі поставлено пам'ятник.

Великого лиха зазнали жителі села Вербуватівка. А після остаточного встановлення радянської влади, потопаюче у вербах село, залишилося переважно в руїнах і попелищах.

Після війни головою колгоспу обрали жінку Васильченко Марію Василівну. Головою сільської ради — Мураховського Павла Павловича. Обробляти поля довелося коровами та бідним інвентарем. Згодом тягло поповнилося за рахунок поранених коней, що поступали з військових частин. Жителі колгоспу працювали від зорі до зорі без винагороди, не покладаючи рук як кріпаки виконували пляни керівництва.

Після закінчення Німецько-радянської війни побудували в селі Вербуватівську загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, будинок культури, магазини, двоповерховий дитячий заклад на 35 дитячих місць, медпункт.

Населення

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1460 осіб.[2]

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[3]

МоваВідсоток
українська 88,14 %
російська 9,53 %
циганська 1,51 %
білоруська 0,12 %
інші 0,70 %

Економіка

На території ради працюють одинадцять фермерських господарств, 30 одноосібників.

З 2015 року в селі працює ІТ компанія ТОВ «ЗОРЯНЕТ» з надання доступу до мережі інтернет за допомогою оптичного кабелю.

З 2017 року в селі відкрито Готель-хостел «Корона», який працює цілодобово та має одну кімнату люкс, напівлюкс та хостел на 24 ліжко-місця.

Об'єкти соціальної сфери

  • Школа I—II-ІІІ ст.
  • Дитячий садочок.
  • Амбулаторія.
  • Будинок культури.
  • Храм Онуфрія

Пам'ятники

Група могил радянських воїнів у с. Вербуватівка

На території сільської ради знаходяться три братські могили та пам'ятний знак односельцям — воїнам, які загинули в роки Другої світової війни.

Три братські могили радянських воїнів знаходяться в центрі села, вулиця Центральна, біля школи. У двох могилах поховані останки 70 воїнів 4-го гвардійського стрілецького корпусу 6-ї армії і 303-ї стрілецької дивізії 12-ї армії Південно-Західного фронту, які загинули в лютому та вересні 1943 року при визволенні села від німецько-фашистських загарбників. У 1971 році в третю братську могилу перенесено з місць боїв останки 7 воїнів. В 1960 році біля могили установили скульптуру «Воїн з автоматом». Територія пам'ятки 5,0×7.0 м. Напис на меморіальній дошці «ВЕЧНАЯ СЛАВА И ПАМЯТЬ ГЕРОЯМ, ПОГИБШИМ В ВЕЛИКОЙ ОТЕЧЕСТВЕННОЙ ВОЙНЕ ЗА ОСВОБОЖДЕНИЕ НАШЕЙ РОДИНЫ 1941—1945 гг.» Поховання та територія пам'ятки упорядковані[4].

Див. також

Примітки

  1. Вербуватівка. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.
  2. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Дніпропетровська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 7 листопада 2019.
  3. Розподіл населення за рідною мовою, Дніпропетровська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 7 листопада 2019.
  4. За матеріалами краєзнавчого музею Вербуватівської середньої школи

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.