Вербівка (Калуський район)

Вербі́вка (до 1947 року — Льдзяне, пол. Łdziany) — село Рожнятівської селищної громади, Калуського району, Івано-Франківської області, засноване 1674 року.

село Вербівка
Країна  Україна
Область Івано-Франківська область
Район/міськрада Калуський район
Громада Рожнятівська селищна громада
Код КАТОТТГ UA26060230020055770
Основні дані
Засноване 1674[джерело?]
Населення 1038
Площа 3,03 км²
Густота населення 342,57 осіб/км²
Поштовий індекс 77634
Телефонний код +380 03474
Географічні дані
Географічні координати 48°53′50″ пн. ш. 24°15′47″ сх. д.
Водойми Лімниця, Черлен
Місцева влада
Адреса ради вул. Шкільна, 1, смт. Рожнятів, Калуський р-н, Івано-Франківська обл., 77600
Карта
Вербівка
Вербівка
Мапа

Назва

7 червня 1946 року указом Президії Верховної Ради УРСР село Лдзяни Перегінського району перейменовано на село Вербівка і Лдзянівську сільську раду — на Вербівську.

Розташування

Село знаходиться в 19 км від районного центру Калуш.

Історія

В документах згадується село з 1594 року. А за версією Мирослава Габорака факт заснування села засвідчений у документі від 15 листопада 1605 року. У ньому, зокрема, йдеться про те, що Станіслав Жолкевський, гетьман польської корони, каштелян львівський, староста рогатинський, кам'янецький та калуський дозволяє своїм підданим селянам заснувати на королівськім ґрунті в урочищі «Лдзяне» село тієї ж назви. (В 1938 році на своєму городі Степан Костецький знайшов сокиру, що відноситься до кам'яної доби. Це підтверджує думку науковців, що поселення тут існувало і раніше.)

У 1648 році жителі села брали активну участь у народному повстанні, за що їх очікувала кривава розправа після відходу Хмельницького[1].

В 1770 році село належало до Калуського староства Руського воєводства Галицької землі.

В 1832 році тут діяла парохіяльна школа.

В 1858 році у Вербівці проживало 602 жителі; в 1880 — 738 мешканців[2], у 1914 — 1020 жителів, в 1921 р. — 994 жителі; в 1931 р. — 1094 жителі; в 1935 — 1034 жителі (1005 українців, 13 поляків, 16 жидів).

В 1924 році в селі була однокласна школа і два вчителі. В 1935 році — двокласна школа, і в школу ходило 166 дітей.

В 1931—1932 роках в селі нараховувалось 15,10 квадратних кілометри земельних угідь; з них ужитків 9,98 квадратних кілометри, орної — 6,12 кв. км. В цей час були в селі 184 будинки. Це на 10 будинків більше, ніж було десять років до того.

В селі були постерунок поліції та адміністрація гміни Лдзяни, яка з 1 серпня 1934 року включала 10 громад (з населенням 13 461 осіб): Камінь, Красне, Льдзяне, Небилів, Петранка, Рівня, Слобода Рівнянська, Слобода Небилівська, Сливки, Топільське в Калуському повіті.

В 1935—1936 роках в селі були: кооперативи «Каса Стефчина» з 1902 року і хліборобська спілка для загального закупу і збуту «Злагода» з 1932 року. Діяло мисливське товариство.

У 1939 році в селі проживало 1190 мешканців (1165 українців-грекокатоликів, 15 українців-римокатоликів і 10 євреїв)[3].

Роки боротьби проти окупантів засіяли село могилами повстанців.[4]

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 р. № 1430 село Вербівка включено в перелік населених пунктів, яким відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» надається статус гірських.

З кінця 2020 року село змінило районний центр на Калуський.

Церква

Церква Собору Пресвятої Богородиці вперше згадується у реєстрі духовенства, церков і монастирів Львівської єпархії 1708 року[5].

У протоколах генеральних візитацій Львівсько-Галицько-Камянецької єпархії 1740—1755 рр. горішня церква описується як дерев'яна, стара, без дати спорудження, парох — отець Іван, висвячений у 1736 році Митрополитом Атаназієм Шептицьким, 20 парохіян-господарів.

Нинішня церква споруджена у 1807 році.[6] Австрійська армія конфіскувала в серпні 1916 р. у сільській церкві 4 давні дзвони діаметром 88, 45, 29, 28 см, вагою 330, 45, 10, 10 кг. Після війни польська влада отримала від Австрії компенсацію за дзвони, але громаді села грошей не перерахувала.[7]

Природні пам'ятки
  • Гідрологічний заказник «Турова дача» (255 га) відноситься до Карпатського природного національного парку

Сучасність

Зараз в селі знаходиться сільська рада (голова Пацкун Василь Васильович), ЗОШ І—II ст. (директор Петровська Марія Богданівна), церква УГКЦ Собору Пресвятої Богородиці, дерев'яна, з 1807 року (священик Іван Іванович Носик), Народний дім (директор Наталія Дмитрівна Пацкун), дитячий садок, амбулаторія. Населення — 1001 житель. Село газифіковане. В селі є футбольна команда «ФК Колос» Вербівка. В селі працює 7 торговельних закладів, ДП «Лімниця», пилорама.

Уродженці
  • Микола Ілиняк «Ромко» — технічний референт Перегінського районного проводу ОУН[8][9].

Примітки
  1. Жерела до істориї України-Руси, т. ІV, стор. 176, 214, 237, 238 — Львів, НТШ, 1895. — 412 с.
  2. Географічний словник Королівства Польського, 1884, т. 5, стор. 641
  3. Володимир Кубійович. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939, стор. 32 — Вісбаден, 1983. — 205 с.
  4. Шкіль Олег. Інтерактивна карта «Рожнятівщина. Слідами нескорених». Місце загибелі 16. Поховання 35 і 62. Інше 6.
  5. Скочиляс І.Книга реєстру катедратика Львівської православної єпархії 1680—1686 рр.//Записки НТШ. Том ХХХХ: Праці Історично-філософської секції. стор. 623—625 — Львів: НТШ, 2008. — 768 с.
  6. Вербівка. Церква Собору Пр. Богородиці 1807.
  7. Австро-Угорщина реквізувала з храмів Калущини 355 дзвонів. — «Вікна», 2017.11.20.
  8. Науковці музею розкривають невідомі сторінки історії
  9. Шкіль Олег. Останній бій «Шершня» (Худин Іван — провідник ОУН Перегінського райпроводу)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.