Веселе (смт)

Згідно з найпоширенішою версією, вважається, що чумаки, які їхали в Крим по сіль і зупинялись на відпочинок на схилах балки Малий Менчикур, називали це місце веселим.[2]

Перша згадка про селище датована 1815 роком, коли 30 сімей державних селян із Бєлгородського повіту Курської губернії, що осіли на землях поміщика Рахманова на правах орендарів-десятинників, отримали ділянки землі на схилах балки Малий Менчикур, у центрі якої розташовувалось невелике мальовниче озеро. Населення Веселого збільшувалось за рахунок десятків сімей з Полтавщини та селян, що тікали із центральних губерній Росії від кріпацтва.

У 1851 році відкрили першу школу в Веселому. У ній навчалось 145 хлопчиків та 30 дівчаток.

У 1858 році в Веселому налічувалось понад 400 дворів із населенням близько 3 тис. осіб. У користуванні Веселівської земельної громади перебувало 16013 десятин землі, у тому числі 700 присадибних і 2500 толоки. За даними 10-ї ревізії 1858 року на душу населення припадало по 11 десятин землі.

Храм Покрови Пресвятої Богородиці

Протягом 25 років після земельної реформи 1866 року, у результаті якої селяни зберегли за собою землю, за що сплачували данину, а пізніше викупні внески, населення Веселого збільшилось майже вдвічі. У 1884 році в селі налічувалось 810 дворів, де проживало 5182 осіб, а в 1906 році — 8400 осіб.

Друга половина XIX століття — період інтенсивного розвитку приватних підприємств у Веселому. На 1875 рік в селищі діяли 2 цегляних заводи, 2 парові машини, понад 10 вітряних млинів, ряд господарських приміщень.

Станом на 1886 рік у селі мешкало 4312 осіб, налічувалось 672 двори, існували 2 православні церкви, школа, 8 лавок, 2 бондарні, колісний завод, різниця, 3 горілчаних склади, відбувалось 2 щорічних базари по четвергах[4]. За 8 верст — цегельний завод. За 20 верст — молитовний будинок, школа. За 25 верст — молитовний будинок, школа.

Напередодні першої світової війни в селі проживало близько 9 тис. осіб. Веселе забудовувалося без будь-якого плану, здебільшого саманними хатами або ж землянками. Лише в центрі стояли кам'яні будинки багатіїв, крамниці та склади. Убогі бідняцькі житла тулилися вздовж вузьких і кривих вуличок, які в негоду ставали непролазними від багнюки. У селі діяли дві невеликі цегельні, п'ять парових млинів, кілька вітряків, кустарні майстерні чинбарів, кравців і шевців. Були кінна станція, поштове відділення і телеграф.

В 1918 році селище входить до складу Української Народної Республіки.

Внаслідок поразки Перших визвольних змагань село надовго окуповане радянськими загарбниками.

У період Другої світової війни понад 5000 мешканців Веселого воювали на всіх фронтах, 3730 загинуло.[2]

З 24 серпня 1991 року селище входить до складу незалежної України.

В ніч на 17 березня 2015 року у місті невідомими було завалено пам'ятник Леніну[5].

Промисловість Веселого представлена ВАТ "Веселівський завод «СЗМ» (підприємство харчової переробної промисловості) та ЗАТ «Продмаш-Веселе».[6] 2 лютого 2018 року здано в експлуатацію сонячну електростанцію потужністю 16 тисяч кВт[7].

У селищі розташований Веселівський районний будинок культури та Веселівська центральна районна бібліотека для дорослих та дітей.

Діють навчальні заклади: Веселівська районна різнопрофільна гімназія, загальноосвітні школи № 1 та № 2 (І-ІІІ ст.), дитяча музична школа.

В поселенні народився:

• Василенко Іван Опанасович (1899—1970) — радянський мовознавець, педагог.

Почесні громадяни:

• Бобров Леонід Семенович (1906—1988) — працював головним лікарем районної лікарні. Відзначений медаллю «За перемогу над Німеччиною» та пам'ятним знаком «Перемога в Великій Вітчизняній війні».
• Боброва Марія Митрофанівна (1918—1992) — працювала терапевтом районної лікарні. Має звання «Заслужений лікар України».
• Брагінець Дмитро Володимирович (1929—2013) — працював головою колгоспу «Зоря».
• Бурий Богдан Степанович (1936—2008) — працював директором Веселівського комбікормового заводу.
• Гудков Григорій Степанович (1939—2008) — був головою правління СВК «Імені Фрунзе».
• Ерьоменко Василь Данилович (1925—2012) — був головою районної ветеранської організації.
• Кириченко Олексій Нестерович ((10 травня 1927 — 9 лютого 2004) — український радянський партійний діяч.
• Коношко Олександр Якович (1924—1989) — працював директором радгоспу «Южний».
• Кузьмінов Павло Миколайович (нар. 23 червня 1930) — працював завідуючим електростанції і директором комунгоспу.
• Любенко Віра Василівна (1921—1990) — працювала вчителем в СШ № 1 і № 2.
• Орел Василь Павлович (нар. 5 лютого 1939) — депутат районної ради, член виконавчого комітету селищної ради.
• Роляк Володимир Григорович (нар. 17 липня 1951) — працював керівником Веселівського Райавтодору. Неодноразово обирався депутатом селищної та районної ради.
• Рудик Володимир Іванович (12 червня 1959 — 6 червня 2014) — був головою Веселівської райдержадміністрації Запорізької області.
• Христич Костянтин Олександрович (нар. 9 серпня 1946) — керівник Веселівського райагробуда. Має звання «Заслужений будівельник України».
• Шраменко Іван Макарович (нар. 19 вересня 1924) — інвалід Великої Вітчизняної війни І групи. Нагороджений багатьма орденами та медалями.[8]

В селищі встановлений найбільший у світі пам'ятник бджолі-трудівниці: її довжина — 7,1 метра, висота — 2,0 метра, ширина — 3,2 метра.[9]

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Запорізька область)

• Офіційний сайт Веселівської селищної територіальної громади
• Юр’єва Т. М. (2005). Веселе. Енциклопедія Сучасної України. Процитовано 08.12.2020.
• Веселе (смт) // Облікова картка на офіційному вебсайті Верховної Ради України.
• Веселе — Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Запорізька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 765 с.)
• Банк даних Державної служби статистики України(укр.)
• Cities & towns of Ukraine(англ.)(укр.)
• Погода в селищі міського типу Веселе