Вескляров Петро Юхимович

Народився 9 червня 1911[3] році в райцентрі Тальне, що на Черкащині. Пишався своїм козацьким, українським корінням. Коли діти на вулицях питали його: «Дідусю, а Ви козак?», він ствердно відповідав: «Так, дитинко, — я, мій дід, всі ми — козаки, бо походимо з Коліївщини».

За непідтвердженими розповідями, прізвище Петра Юхимовича зазнало змін під час війни з нацизмом: від єврейського Векслер до Вескляров. Це сталося під час перебування в нацистському фільтраційному таборі, щоб приховати єврейське походження[4].

Працював на київській залізниці, де організував театральний гурток, згодом його відправляють до Луцька, у Волинський обласний музично-драматичний театр ім. Тараса Шевченка, де він працював до 1959 року. Там зіграв чимало ролей: Миколу Задорожнього з  «Украденого щастя», Командора з «Камінного господаря», Монтанеллі з «Овода» тощо. Талановитого, фактурного, харизматичного актора помітили кінорежисери та почали запрошувати на зйомки у фільмах. Згодом Вескляров переїздить до столиці, де активно знімається у багатьох фільмах. Серед них: «Олекса Довбуш», «Гадюка», «Циган», «Іванна», «Вій», «Забудьте слово смерть» тощо. Відзнявся у приблизно 50 фільмах. Проте найбільше запам'ятався малечі та старшому глядачеві як казкар Дідусь Панас. Українська вишиванка Весклярова часом дратувала керівництво телебачення, його подекуди звинувачували в націоналізмі, а в 1970-х рр. кілька разів навіть намагалися замінити. Але від цієї ідеї довелося відмовитися під тиском обурених телеглядачів, які засипали студію Довженка та дирекцію УТ листами з проханнями повернути дідуся Панаса на екран і він повертався. Відданий українець, який ніколи не зраджував своєї мови та вишиванки, неодноразово звинувачувався у націоналізмі.

Петро Юхимович помер 5 січня 1994 році, прах похований у колумбарії Байкового цвинтаря міста Києва.

Петро Юхимович, його невістка Весклярова Уляна Павлівна та внук Андрій

1932—1940 — актор Черкаського робітничо-селянського театру, начальник та художній керівник клубу на станції Гребінка.

1941 — призваний у військовий театр Південно-Західного фронту, потрапив у полон, але втік. Згодом потрапив до окупованого гітлерівцями Києва, влаштувався на роботу на залізниці, де організував драматичний гурток. 1946 року був скерований до Луцька — у Волинський український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка, де працював до 1959-го.

У Луцьку одружився із секретаркою театру Галиною, де народився його син Богдан.[5]

1959—1982 — на Київській кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка.

З 1962 р. у ролі діда Панаса розповідав на Українському радіо «вечірню казку» для дітей (перед тим Вескляров працював у цій ролі на підміні іншого актора, якого згодом замінив цілком).[5]

1964—1988 — у ролі діда Панаса вів на Українському телебаченні програму «На добраніч, діти».

Похований у колумбарії Байкового кладовища. Вдова виїхала до США, перед тим передавши кіноплівки із записами «діда Панаса» братам Капрановим[5].

Пам'ятна дошка актору в місті Тальне

2019 року на приміщенні тальнівської школи, на місці якої стояв будинок, де народився Петро Вексляров, встановлено пам'ятну дошку.

• Микола Задорожний («Украдене щастя» Івана Франка).
• Командор («Камінний господар» Лесі Українки).
• Городничий («Ревізор» Миколи Гоголя).
• Монтанеллі («Овід» Етель Л. Войнич).

Значного поширення набула легенда про те, що, будучи ведучим дитячої програми «На добраніч, діти», яка йшла у прямому ефірі, дід Панас завершив програму такою реплікою: «Отака хуйня, малята…» Речових доказів про те, що таке сталося, немає (з архівів телебачення вдалося зберегти лише одну плівку), свідчення ж свідків є суперечливими. Наприклад, колишній колега Весклярова з телебачення журналіст Володимир Заманський цей факт заперечував[4], а диктор УТ Світлана Білоножко — підтверджує, але вже після ефіру, хоча сама особисто свідком цього не була[5].

Письменник Тимур Литовченко, використавши образ «Діда Панаса», 1999 року створив казковий цикл-пенталогію «Політичні казки Діда Панаса»[6][7], а в 2020 році — ще один цикл казок під назвою «Новітні казки Діда Панаса», який виходить в розділі «Притчі»[8] на інтернет-ресурсі «Лінія оборони»[9].

• Станкевич Станіслав Іванович

• Вескляров Петро Юхимович // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• "Отака х...ня, малята". Дід Панас: подвійне життя та інші таємниці / Історія для дорослих на YouTube