Видра

Рід Видра (Lutra)

• Lutra lutra — Видра євразійська (вкл. Lutra nippon — див. далі)
• Lutra sumatrana — Видра суматранська
• †Lutra castiglionis
• †Lutra euxena
• †Lutra simplicidens
• †Lutra trinacriae

Вид Hydrictis maculicollis певний час також відносили до роду Lutra, але нині його виділено в окремий монотипний рід.

Також Imaizumi and Yoshiyuki (1989) запропонували японську видру (під науковою назвою Lutra nippon) розглядати окремим видом. У «Видах ссавців світу» японська видра розглядається як окремий вид, однак Ronald M. Nowak, а також МСОП розглядають японську видру як підвид L. lutra.

Голова і тіло довжиною 500—820 мм, хвіст довжиною 330—500 мм, вага 5—14 кг. Самці в середньому більші за самиць. Верх тіла коричнюватий, низ блідіший; нижня щелепа і шия можуть бути білуваті. Хутро коротке і густе. Шия коротка, хвіст товстий при основі, ноги короткі, пальці з перетинками.

Населяють усі типи внутрішніх водних шляхів, а також гирла річок і морські бухти. Видри — чудові плавці й пірнальники. Вони можуть тимчасово сховатися в неглибоких норах або в купі каміння і корчів, але у них є принаймні одна постійна нора поруч з водою. Головний вхід може знаходитися у воді, а потім йти вгору в гніздову камеру, що вище рівня води. Плавають рухами задніх ніг і хвоста і зазвичай пірнають на одну чи дві хвилини. Максимальний час пірнання — 5 хв. Подорожуючи по землі, снігу чи льоду можуть використовувати комбінації бігу та ковзання. Хоча зазвичай вони близько асоційовані з водою, іноді долають багато кілометрів по землі, наприклад, щоб знайти вільну від льоду воду. Можуть бути як денними так і нічними, але загалом активніші вночі.

За можливим винятком роду Meles, видри є найбільш грайливими з мустелових. Деякі види беруть участь в цілорічній забаві ковзання вниз брудом і заметами, у яких беруть участь особи різного віку. Іноді вони роблять тунелі під снігом, щоб вийти на деякій відстані. Дієта складається головним чином з риб, жаб, раків, крабів та інших водних безхребетних. Птахи й наземні ссавці, такі як гризуни та кролики, також приймаються. Видри захоплюють свою здобич ротом, а не руками.

«Стоячи на пласкому піщаному березі, я здалека побачив видру, що йшла по кризі. Мені часто доводилось чути від індіанців, що навіть найдужчий чоловік, якщо він без зброї, не зможе вбити видру. Але я все ж мав сумнів і відтак вирішив тепер перевірити правдивість їх тверджень на власному досвіді. Впіймавши видру, я з усієї сили намагався її прикінчити. Впродовж години я бив видру руками, топтав ногами, стрибав на неї — але все це ні до чого не призвело. Намагався вдавити її руками, але коли я на хвилину послабив руки, вона втягла шию і так викрутила голову, затиснуту в моїх руках, що могла дихати. довелось визнати, що без зброї вбити видру не можна.» (Джемс Э. Рассказ о похищении и приключениях Джона Теннера (переводчика на службе США в Со-Сент-Мари) в течение тридцатилетнего пребывания среди индейцев в глубине Северной америки. — М.: Иностранная литература, 1963. — С. 257)

• McCafferty, D.J. 2005. Ecology and conservation of Otters (Lutra lutra) in Loch Lomand and the Trossachs National Park. The Glasgow Naturalist 24:2
• Don E. Wilson & DeeAnn M. Reeder (editors). 2005. Mammal Species of the World. A Taxonomic and Geographic Reference (3rd ed)
• Ruiz-Olmo, J., Loy, A., Cianfrani, C., Yoxon, P., Yoxon, G., de Silva, P.K., Roos, A., Bisther, M., Hajkova, P. & Zemanova, B. 2008. Lutra lutra. In: IUCN 2011 Архівовано 31 грудня 2011 у Wayback Machine.
• Ronald M. Nowak. Walker's carnivores of the world. — JHU Press, 2005. — С. 173. — ISBN 0801880327.