Виноградський Сергій Миколайович
Сергі́й Микола́йович Виногра́дський (нар. 1 (13) вересня 1856, Київ — †24 лютого 1953, Париж) — мікробіолог, еколог та ґрунтознавець, іноземний член Лондонського королівського товариства[1].
.svg.png.webp){kind=small}
Життєпис
Народився у Києві у сім'ї заможного юриста. Після закінчення у 1873 році 2-ї Київської гімназії розпочав вивчення права, згодом здобув музичну освіту у Консерваторії Санкт-Петербурга.
У листопаді 1877 року поступив на другий курс Природного факультету Санкт-Петербурзького університету. Після його закінчення у 1881 році присвятив себе вивченню мікробіології та у 1885 році виїхав для подальшого навчання у Страсбург до Антона де Барі. У 1887–1888роках, працюючи у лабораторії де Барі, вперше показав можливість отримання енергії за рахунок окислення сірководню та використання її для асиміляції вуглекислого газу, відкривши таким чином хемосинтез (організми, які здійснювали цей процес, він назвав аноргоксидантами). До цього єдиними автотрофними організмами вважалися фотосинтезуючі рослини, тому дані роботи забезпечили Виноградському світове визнання.
Після смерті де Барі у 1888 році Виноградський продовжив роботу в Інституті гігієни Цюрихського університету. Тут він підтвердив спостереження Ворінгтона про те, що процес нітрифікації йде у дві стадії та виділив культури бактерій-нітрифікаторів. Розвиваючи ідеї хемосинтезу, довів, що вуглець для будови клітинної речовини може бути одержаний тільки фіксацією вуглекислого газу.
У 1894 став член-кореспондентом Імператорської Санкт-Петербурзької Академії Наук, а у 1895 виділив першу азотфіксуючу бактерію Clostridium pasterianum.
Незважаючи на численні пропозиції залишитися у Цюриху або переїхати до Парижа, у 1899 році Виноградський повернувся до Санкт-Петербурга, де працював в Інституті експериментальної медицини.
У 1902 одержав докторський ступінь і з того часу до 1905 року був директором інституту. Тут він займається вивченням небезпечних інфекцій, зокрема чуми. Його помічником був Д. К. Заболотний, що згодом став основоположником вітчизняної епідеміології.
У 1905 році за станом здоров'я Виноградський залишає інститут та переїжджає з сирого Петербурга до Городка Подільської губернії, де цікавиться проблемами землеробства та ґрунтознавства.
Після революції 1917 року виїхав спочатку до Швейцарії, а згодом до Белграду, де написав книгу «Залізобактерії як аноргоксиданти». У 1922 році за пропозицією Еміля Ру, директора Інституту Пастера, створив при інституті відділ сільськогосподарської біології (інший варіант перекладу: агробактеріології) у Брі-Колет-Робер недалеко від Парижу, яким керував аж до смерті.
У 1923 році став почесним членом Російської АН. Це був єдиний в її історії випадок обрання емігранта.
Вивчаючи ґрунтові мікроби, розділив усі мікроорганізми на автохтонні (типові, зустрічаються завжди) та алохтонні (зимогенні) (розвиток яких пов'язаний із збільшенням концентрації органічної речовини). Цей поділ виявився застосовним для більшості екосистем. Вивчав розкладання целюлози, азотний цикл та фіксацію азоту. У 1949 році французькою мовою вийшла його книга «Мікробіологія ґрунтів, проблеми і методи», у 1952 в СРСР виданий її переклад російською.
Свою останню наукову роботу у 1952 році Виноградський присвятив систематизації бактерій.
Праці
- «Залізобактерії як аноргоксиданти»
- «Мікробіологія ґрунтів, проблеми і методи»
Примітки
- Thornton, H. G. (1953). Sergei Nicholaevitch Winogradsky. 1856-1953. Obituary Notices of Fellows of the Royal Society 8 (22): 635–626. JSTOR 769234. doi:10.1098/rsbm.1953.0022.
Посилання
- Виноградський Сергій Миколайович // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Дмитро Панаїр. Майже Нобелівський лауреат повернувся до подільського Городка // Історична правда. 19.06.2012
- Sergei Winogradsky на сайті 'Cycle of Life'(англ.)
Джерела
- Энциклопедия виноградарства / главный редактор А. И. Тимуш. — Кишинев : Главная редакция Молдавской Советской Энциклопедии, 1986. (рос.)
- Шлегель Р. Г. Історія мікробіології. М: вид-во УРСС, 2002.