Вирощування тютюну

За класифікатором видів економічної діяльності в Україні «вирощування тютюну» має код підкласу 01.15 і відноситься до класу «01. Сільське господарство, мисливство та надання пов'язаних із ними послуг» та не включає в себе виробництво тютюнових виробів (кодом класу є «12.00 Виробництво тютюнових виробів»). При чому, за українською класифікацією тютюнова сировина є тютюновим виробом.[3] На практиці це означає, що суб'єкту підприємницької діяльності в переліку своїх видів підприємницької діяльності потрібно зазначати обидва коди КВЕД, інакше це призведе до накладення штрафних санкцій чи інших дій.

Поняття «виробництво» — це діяльність, яка включає в себе і збут виготовленої продукції.

Вміст нікотину у тютюні залежить від різних умов: від району вирощування, сорту тютюну, типу ґрунту, умов агротехніки та обробки сировини.

У південно-східних районах України рослини містять більше нікотину, ніж у північно-західних.

На ґрунтах із високим вмістом гумусу вміст нікотину в рослинах тютюну підвищується. Кількість його в рослині зростає в міру технічного достигання листя. Після збирання врожаю до повного висихання рослин вміст його весь час зменшується.

У період сушіння і подальшої обробки сировини (ферментації) кількість нікотину, а також крохмалю і білків різко зменшується і водночас підвищується вміст органічних кислот, особливо лимонної.

Загальна тривалість життєдіяльності тютюнів є сумою тривалості часу вегетації в парниках і на відкритому ґрунті. Майже всі сорти сортотипів тютюну найбільше за все відрізняються по тривалості вегетаційного періоду в час від пересадки рослин у відкритий ґрунт до початку цвітіння.[5] В залежності від умов вирощування розсади, вегетаційний період становить 45-60 днів, а польовий період (від висадки розсади у відкритий ґрунт до дозрівання коробочок), в залежності від швидкостиглості обраного сорту — від 60 до 150 днів.[5]

Тривалість вегетації тютюну помітно змінюється під впливом захворювань: у рослин уражених тютюновою мозаїкою перехід до цвітіння значно затримується, а при пересадці у відкритий ґрунт розсади хворої кореневою гниллю вегетаційний період затягується ще більше — на 10-15 днів.

Найбільш швидкостиглі сорти і типи тютюну — Варатики і Басми, а найбільш пізньоспілі типи і сорти — Вірджинія і Мериленд.

Висадка тютюну може відбуватися шляхом посіву на розсаду, або посівом у відкритий ґрунт.

Посів на розсаду в Україні проводять в другій половині лютого-березні. При посіві у відкритий ґрунт, строки посіву — квітень-травень.

На біологічні властивості насіння мають значний вплив: культурні заходи з агротехніки, а також вплив погодних та ґрунтово-кліматичних умов, в яких формується насіння, ступінь зрілості насіння, вік і умови зберігання насіння.

Строки проростання бувають різними і коливаються в залежності від географічного місця вирощування та умов вирощування насіння — відношення насіння до світла, температури, вологості. Зазвичай, на третю добу зародок рухається в ріст.

У промисловому вирощуванні тютюну однією з негативних особливостей вирощування є те, що перед висіванням насіння протруюють (1 частина формаліну на 50 частин води витримується 10 хв), а потім після цього його пророщують.

Оптимальними строками для висадки всіх сортів тютюну є кінець квітня — перша декада травня. Час пересадки вирощеної розсади у відкритий ґрунт збігається з часом посіву насіння відразу у відкритий ґрунт. Розсаду пересаджують у фазі 5-6 листка після того, як мине загроза нічних заморозків.

Розсаду тютюну підживлюють розчином мінеральних добрив з розрахунку 30–40 г суперфосфату, 20–30 г аміачної селітри і 15–20 г калійної солі на відро води.

Перше підживлення проводять через 10 днів після садіння, а друге – через 10–15 днів після першого. При першому підживленні вносять повне мінеральне добриво, при другому – тільки калійні та фосфорні.

Див. про добрива відповідний розділ нижче.

Nicotiana tabacum

Захворювання:

• Мокрий монтар (Licopersicum virus 5)

Шкідники:

Для боротьби зі шкідниками й хворобами при вирощуванні натурального тютюну в домашніх умовах вдаються тільки до природних засобів: часник, піретрум, відвари кропиви, полину.

Перехімізація сучасного вирощування тютюну в Україні є проблемою, оскільки постійно зростає кількість внесених мінеральних добрив, і це при тому, що культурні рослини засвоюють усього близько 40 % хімічних поживних речовин, що містяться в мінеральних добривах. Решта ж 60 % вимивається з ґрунту й потрапляє у водойми, забруднюючи їх. Для захисту врожаю від шкідників застосовують дедалі більше хімічних засобів боротьби — так званих пестицидів хлороорганічного, фосфороорганічного та іншого складу. Накопичення цих речовин в тютюні збільшує його токсичність.

Найвищі прирости врожаю забезпечують здебільшого азотні та фосфорні добрива, а внесення тільки азотних добрив призводить до погіршення якості сировини.

Найкращим джерелом поліпшення азотного режиму ґрунтів є використання різних видів органічних добрив.

Ефективним є висівання швидкорослих бобово-злакових та хрестоцвітих культур на зелене добриво — один зі способів поповнення елементів живлення в ґрунтах і поліпшення їхніх фізико-хімічних, агрохімічних, біологічних та екологічних властивостей.

Вирощування тютюну в Україні можна вважати екологічною проблемою України, оскільки воно супроводжується використанням пестицидів та інших хімікатів, які не лише забруднюють навколишнє середовище, але і накопичуються в листі тютюну та згодом потрапляють в організм людини.[2]

Залишки дихлордифенілтрихлоретану і дієлдрину, які широко використовувалися у процесі вирощування тютюну до їхньої заборони у 1981 році, все ще виявляються в ґрунтах і висушеному тютюновому листі.[2]

Особливе погіршення смакових якостей тютюну відбувається через хлористі сполуки кальцію, які можуть накопичуватися в ньому внаслідок внесення їх у вигляді добрив під час вирощування тютюну.

З 2012 р. на вміст нітратів та хлорорганічних пестицидів у тютюні почнуть діяти нормативи ДСТУ ISO 15517:2009 «Тютюн. Визначення вмісту нітратів методом аналізу в безперервному потоці» та ДСТУ ISO 4389:2009 «Тютюн і тютюнові вироби. Визначення залишкового вмісту хлорорганічних пестицидів методом газової хроматографії».

Спроби вирощування тютюну в Галичині і на Буковині датуються серединою XVII століття.[7] У 1677 році, у часи Йогана ІІІ, тютюнництво обкладалось податками. Вже у великому обсязі на початку XVIII століття тютюнництвом на Поділлі займались німецькі колоністи. У Східній Галичині почали вирощувати тютюн після приєднання до Австрії (1772), а саме вирощування було дозволене у у 15 районах Східної Галичини, а також на Буковині, у місцевостях, які межують з Галичиною.[7]

Сьогодні^[коли?] тютюн вирощують у деяких південних і західних областях України, зокрема, в Тернопільській, Хмельницькій, Івано-Франківській, Вінницькій, Чернівецькій, Одеській, Закарпатській областях, а також у Криму.[4][8] При цьому більша частина вирощуваних там сортів відноситься до так званих напіворієнтальних сортів і вимагає додаткової процедури — ферментації.[9] Напіворієнтальні сорти тютюну не завжди підходять до рецептури сучасних тютюнових сумішей.

В основних районах вирощування жовтих тютюнів поширені сірі й темно-сірі опідзолені ґрунти та опідзолені чорноземи.

В Автономній Республіці Крим тютюни вирощують на вапняково-скелетних та червоно-бурих ґрунтах. На цих типах ґрунтів найефективнішим вважається використання повних мінеральних добрив.

За всю історію тютюнництва в Україні, найбільшу кількість тютюнового сухого листу було зібрано у 1972 році — 36,8 тисяч тонн при урожайності 13,8 ц/га і площі 26,6 тисяч гектарів.[8] У сфері виробництва тютюну було постійно зайнято 130—135 тисяч осіб, на повну потужність працювали вісім тютюново-ферментаційних заводів, на яких було залучено 2 тисячi чоловік.[8]

Вирощування тютюнової сировини в Україні було значним у 1980-х рр. — (28 190 т в 1987 р.). Потім воно щорічно скорочувалося, і у 2006 р. в Україні було вироблено лише 340 т тютюнової сировини, що становить 1,2 % рівня 1987 р.[2]

Площа земель задіяних під вирощування тютюну, зменшилась з 21 700 га в 1980 р. до 480 га у 2006 р., що становить близько 0,001 % посівних площ сільськогосподарських культур.[2]

У 2000—2007 рр. імпорт тютюнової сировини збільшився майже вдвічі.[10] Більша частина іноземних інвесторів віддала перевагу сировині з Німеччини, Киргизстану, США, Греції, Італії, Іспанії через несприятливі для вирощування тютюну кліматичні умови України. Найбільше було імпортовано сировини з Німеччини та Киргизстану.[2]

Станом на 2009 рік лише 7 % від загальних потреб, що становить близько 50 тисяч тонн — вирощується в Україні.[11]

Середня ціна реалізації вітчизняного тютюну в 2008/2009 МР в Україні становила 12 тис. грн. за тонну, що нижче рівня визначених Національним університетом біоресурсів і природокористування України мінімальних цін на 33-50% залежно від сортотипу 4-го сорту.[12] При цьому середня ціна імпортного тютюну за 2009 рік склала 35,6 тис.грн./т, або майже в 3 рази більше внутрішніх цін.[12]

Реалізаційні ціни на тютюн встановлюються місцевими тютюново-ферментаційними заводами за погодженням з тютюновими фабриками і не залежать від сезонності.

Див.також: Сучасний стан тютюнової промисловості України

• Каргіна Л.М., Здоровець О.І. Стійкість тютюну до мокрого монтарю^{[недоступне посилання з червня 2019]} // Генетичні ресурси рослин Науковий журнал^{[недоступне посилання з червня 2019]}. — № 8, 2010^{[недоступне посилання з червня 2019]}.

• Обробка тютюну
• Тютюнові вироби
• Тютюнова промисловість