Вишнів (гміна Мірче)

Історія

Перші записи про Вішнюв походять з 1396 року. У 1426-1435 роках село належало Миколаю Мнічу. У 1436 р. У Вішнюві була відзначена каплиця, а її капеланом - Ян Міколай Гронбец. У 1472 р. У Вішневі було 15 ріллі та православна церква. У 1482 році село з братом було передано Яну Макосею Молодшому гербу Правда. Потім село перейшло у володіння його синів: Миколая та Яна Вішнювських. Реєстрація з 1531 року. У Вішнюві він відзначив три поля орної землі та порожню церкву. У 1564 році власником села був Мацей Макосій. Того року в селі було 5 львів (84 га) орної землі. Потім село за невідомих обставин перейшло до королівських рук і було включене до старості Белза.[2]

За королівською люстрацією 1589 р. Вишнів — село округи Тишівців Белзького повіту Белзького воєводства у володінні Макосія, налічувалось 5 ланів оброблюваної землі, 5 загородників, 1 ремісник і 4 коморники.[3]

За невідомих обставин Вішнюв перейшов у приватні руки - наприкінці XVII століття село належало Станіславу Нагорському з герба Остоя. Після нього Вішнюв успадкувала його дочка Катажина, яка привезла майно в якості дружини Миколі Юзефу Коцу, герб Дамброва. Село, ймовірно, перейшло в руки Юзефа Станіслава Радецького через весілля з дочкою Міколая Коца - Анною. Після Юзефа Радецького Вішнюв успадкував його син Міхал Радецький. У 1780 р. Було відзначено двох власників села: Міхала Радецького та Францішка Свєжавського, які заснували нову дерев’яну церкву. Францішек Свєжавський був власником Вішнюва в 1799 році, після нього власність перебрав його син Матеуш Свєжавський, одружений з Пракседою Драмінською. Другу частину Вішнюва після родини Радецьких придбав Ян Грабовський. У 1822 році село успадкувало від Яна Грабовського його син Олександр Грабовський, який продав власність у 1834 році за 111 750 злотих Марцину та Маріанні, уродженій Павловському, Студзінські. У 1827 році у Вішневі було 78 будинків, а в селі проживало 393 жителі.[2]

Друга частина Вішнюва належала Іполіту та Едварду Свєжавським, а згодом Яну Свєжавському, який помер у 1840. В першій половині XIX століття Свєжавські продали Вішнюв Кельчевським. З початку XIX століття Келчевські жили у садибі модрини. Келчевських успадкували їх сини Тадеуш та Юзеф, які збудували два особняки, розташовані неподалік. Вішнюв також належав сину Северина Келчевського - Владиславу Келчевському. Під час Першої світової війни Вішнюв був серйозно пошкоджений. Садиба та господарські будівлі були повністю зруйновані.[2]

У 1669 р. в селі вже була церква. До місцевої парафії належали також філії в Радостові й Верешині. В 1850 р. українська греко-католицька громада збудувала нову церкву св. Івана Хрестителя, яка належала до Тишовецького деканату Холмської єпархії і яку в 1875 р. відібрала російська влада і віддала Російській православній церкві. Поляки після окупації Холмщини в 1919 р. забрали церкву під костел.[4]

У 1921 році село входило до складу гміни Мірче Грубешівського повіту Люблінського воєводства Польської Республіки[5]. У 1929 році 273 га землі належала Зофії Ярошинській, 69 га - Єжи Плантовському,430 га орендувала Марія Пятковська. Останніми роками, до закінчення Другої світової війни, Вацлав Банашкевич був орендарем Вішнюва. Після 1947 року шляхетське майно було парцельовано, а на його місці створено радгосп.[2]

У 1975—1998 роках село належало до Замойського воєводства.

  • карта з 1876 року
  • карта з 1915 року

Резиденція Келчевських
Резиденція Кийчевського, 1910

Прямокутна будівля мала один поверх і значний кам’яний фундамент. Будинок мав незаштукатурені зовнішні стіни та досить високий дах. До головного входу в нього з під'їзду передував ганок з дахом. Вздовж усієї сторони саду було ганок, також покритий розсувним дахом. Будинок містив близько 10 кімнат. Більшість із них мали стильний старовинний пристрій, виготовлений переважно з червоного дерева. Стіни прикрашали картини, переважно у вигляді сімейних портретів. Деякі інші твори мистецтва та бібліотека також були зібрані в садибі. Все це згоріло в 1920 році. Широкий проспект, засаджений листяними деревами, вів до садиби, оточеної старим садом. На його початку була вхідна брама в неоготичному стилі.[6][7]

ворота в садибу

Церква

Найдавніші згадки походять з 1472 р.[8] В податковому реєстрі 1532 р. зазначено, що церква опущена.[9] В книзі записів присяг новопосвячених священиків, заведеній єпископом Атанасієм Пакостою у 1620 р., під 1621 р. є єдиний запис присяг дяків до церков, між якими є і дяк Григорій, призначений до вишнівської церкви св. Кузьми і Дем’яна: “Дъгак Грєгорий… до церкви Отих Бєзсрєкник Козми и Дєлшіанл ежє в сєл^ Еиснєви. ”[10] 13 квітня 1669 р. ериґував парафію Усічення Голови св. Івана Хрестителя і збудував нову церкву власник села Дмитро Юрій Вишневецький.[11] В часі візитації 1775 р. була дерев’яною, з однією маленькою маківкою, критою бляхою, і дзвіницею над бабинцем.[12] У 1780 р. зведено нову дерев’яну церкву коштом дідичів Михайла Радецького і Франциска Свіжавського посвячену Різдву Пр. Богородиці.[13] Документ 1828 р. описує її як будівлю, подібну до костелу.[14] Вхідні двері були влаштовані з заходу, по обидві сторони вівтаря розташовувалися ризниці. Дах церкви вінчала маківка. Цю будівлю замінила у 1869 р. нова дерев’яна церква в неоросійському казенному стилі.[15] З 1875 р. – православна. У 1922 р. перетворена на костел св. Станіслава єпископа, тоді ж перебудована з втратою стильових ознак.[16] Ремонтована у 1960 р.[17]

Дерев’яна зрубна будівля. Складається з ширшої прямокутної в плані нави, до якої зі сходу прилягає вужчий прямокутний в плані вівтар з захристією з півночі, а з заходу – теж вужчий квадратовий бабинець. До західної стіни бабинця прилягає присінок з двома приміщеннями по боках (сходами на хори і складом). Нава вкрита чотирибічним пірамідальним дахом, тепер увінчаним ве-жечкою з сиґнатуркою, завершеною шпилем. До ремонту 1954 р. над навою здіймався восьмерик, завершений шпилем, ймовірно, встановленим у 1920-х рр. при заміні церкви на костел замість первісної цибулястої бані. Рівновисокі вівтар і бабинець накриті двосхилими дахами. До 1954 р. присінок завершувала вежа-дзвіниця, замінена тепер низьким двосхилим дахом з гребенем, перпендикулярним до осі храму. Стіни церкви шальовані вертикально дошками і лиштва-ми. Всередині – пласкі стелі, у наві її підтримують чотири колони. В бабинці влаштовані хори. Внутрішній вистрій втрачений.[18][19]


  • Церква Усічення голови св. Івана Хрестителя
  • 1980

Стара школа
Стара школа

У 1897 р. У Вішнюві була побудована однокласна дерев’яна школа. Під час Першої світової війни заняття в школі були припинені. У 1918 році Кобус, невідомий по імені, почав викладати польською мовою. У 1939 р. Лише українських дітей навчали рідною мовою. Школа знову почала функціонувати у 1947 році. Це була 5-класна, а потім 6-класна школа. Першим його керівником був Тадеуш Фебровський, якого в 1955 році замінив Ян Польський. Через рік школу розширили до 7-класної. Нова школа була побудована в 1973 році. Будівля старої школи донині залишається порожньою.[20][2]

Кладовище православне

Православне кладовище закрито. Там є окремі могили, кам'яні та дерев'яні. Силами українських волонтерів очищено й відновлено надмогильні пам’ятники на кладовищах сіл Модринь, Ласків та Вишнів.[21][22][23][23]

  • православне кладовище

Демографія

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][24]:

Загалом Допрацездатний
вік		 Працездатний
вік		 Постпрацездатний
вік
Чоловіки 292 64 192 36
Жінки 292 56 160 76
Разом 584 120 352 112

За даними перепису населення Польщі 1921 року в селі налічувалося 106 будинків та 622 мешканці, з них[5]:

  • 290 чоловіків та 332 жінки;
  • 422 православні, 108 римо-католиків, 27 юдеїв, 64 християни інших конфесій, 1 особа іншої релігії;
  • 451 українець (русин), 163 поляки, 8 євреїв.[25]

Примітки
  1. GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
  2. J. Niedźwiedź, E. Niedźwiedź, E. Prusicka- Kołcon, M. Kołcon, L. Szopiński, Dzieje miejscowości gminy Mircze, powiat hrubieszowski, Mircze - Zamość 2008, s. 114-115, 141-142
  3. Aleksander Jabłonowski, Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. T. 7. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. Cz. 1, Warszawa 1901, s. 213.
  4. Wiadomości Diecezjalne Lubelskie 1919 r. str. 216.
  5. Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej opracowany na podstawie wyników pierwszego powszechnego spisu ludności z dn. 30 września 1921 r. i innych źródeł urzędowych. Tom IV, Województwo Lubelskie. Warszawa: Główny Urząd Statystyczny. 1924. 33. (пол.)
  6. https://pejzazewiszniowa.blogspot.com/2019/06/w-swojej-monumentalnej-monografii.html
  7. R. Aftanazy, "Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej. Województwo bełskie. Ziemia chełmska województwa ruskiego, t. 6, Wrocław 1995, s. 269-270.
  8. Seniuk В. Cerkwie w regionie Lubelskim. // Losy cerkwi w Polsce po 1944 roku. – Rzeszów, 1997. – S. 348.
  9. Źródła dziejowe. Tom XVIII. – Warszawa, 1902. – S. 241.
  10. ЦДІА, фонд 201, опис 4б, справа 205, аркуш 192.
  11. Шайдецкий В. Историко-статистическое описание церквей Вишневского прихода Люблинской губернии Грубешовского уезда. // ХВЕВ, 1888. № 4. – С. 61-64.
  12. Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Konsystorz Grecko-Katolicki w Chełmie, sygn. 774.
  13. Шайдецкий В. Историко-статистическое описание церквей Вишневского прихода Люблинской губернии Грубешовского уезда. // ХВЕВ, 1888. № 5. – С. 83-101.
  14. Там само.
  15. ЦДІА, фонд 693, опис 1, справа 585.
  16. KZSzP. Z. 6. Powiat Hrubieszowski. – Warszawa, 1964. – S. 68.
  17. Zabytki architektury i budownictwa w Polsce. Województwo Zamojske 48. Ośrodek dokumentacji zabytków. – Warszawa, 1991. – S. 62.
  18. Слободян В. Церкви Холмської єпархії. – Львів: Наукове товариство ім. Шевченка, 2005 р., с. 120 – 121.
  19. https://www.pslava.info/VyshnivS_CerkRizdvaBogorodyci_2005CerkvyXolmskojiJeparxiji,100976.html
  20. https://spwiszniow.edupage.org/a/historia
  21. https://ukurier.gov.ua/uk/articles/volinska-tragediya-70-rokiv-potomu/
  22. https://vidomosti-ua.com/volyn/31242
  23. https://www.volynnews.com/news/society/na_volyni_perepokhovaly_zahyblykh_polyakiv_foto/
  24. Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018.
  25. Wieś Wiszniów (lubelskie) » mapy, nieruchomości, GUS, szkoły, kod pocztowy, atrakcje, regon, edukacja, kierunkowy, demografia, przedszkola, tabele, statystyki, zabytki, drogi publiczne. Polska w liczbach (пол.). Процитовано 26 квітня 2020.

Література

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вишнів (гміна Мірче)

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.