Воронезько-Касторненська операція (1943)

Воронезько-Касторненська операція (1943) — фронтова наступальна операція радянських військ Воронезького фронту за підтримки 13-ї армії Брянського фронту (генерал-полковник М. А. Рейтер), що була проведена з 24 січня по 17 лютого 1943 року у ході загального зимового наступу на південному фланзі радянсько-німецької війни на Верхньому Доні.

Воронезько-Касторненська операція (1943)
Воронезько-Харківська операція
Мінометники 120-мм полкових мінометів батареї Бездетко ведуть вогонь по німецьких позиціях. Січень 1943

Мінометники 120-мм полкових мінометів батареї Бездетко ведуть вогонь по німецьких позиціях. Січень 1943
Дата: 24 січня — 17 лютого 1943
Місце: Воронізька і Курська області РРФСР
Результат: перемога радянських військ, розгром військ противника на Верхньому Дону, зайняття Воронежа, Бєлгорода, Курська
Сторони
 СРСР  Третій Рейх
Королівство Угорщина
Командувачі
Голіков П. І.
Рейтер М. А.
Чибісов Н. Є.
Москаленко К. С.
Черняховський І. Д.
Пухов М. П.
Кравченко А. Г.
Красовський С. Я.		 М.фон Вейхс
Г. фон Зальмут
Е. Штраубе
Е.-Е. Гелль
В. фон Ріхтгофен
Одон Доманицькі
Військові формування
Воронезький фронт
* 38-ма армія
* 60-та армія
* 40-ва армія
* 4-й танковий корпус
Брянський фронт
* 13-та армія		 Група армій «B»
(до 13 лютого 1943)
* 2-га армія
* 2-га угорська армія
** 3-й угорський корпус
* 4-й повітряний флот
Група армій «Центр»(з 13 лютого 1943)
Військові сили
17 стрілецьких дивізій та 3 стрілецькі бригади, 2 тк, 8 отбр, 3 отп та 2 отб 125 000 о/с,
1100 гармат (у тому числі 500 протитанкових),
близько 1000 мінометів та
65 танків[1]
Втрати
н/д за радянськими даними: 17 000 загиблими, більш 86 000 військовополоненими[2]
Зовнішні зображення
Карта Воронезько-Касторненської наступальної операції 1943

Хід операції

Після розгрому противника в Острогозько-Россошанскій операції в німецькій обороні утворився 220-км пролом від Старого Осколу до Сватово, що створило умови для удару у фланг і тил 2-ій німецькій армії, що разом з 3-м угорським корпусом (10 німецьких і 2 угорські дивізії; 125 тис. чол., 2100 гармат і мінометів, 65 танків) обороняла воронезько-касторненський виступ (основа — 130 км, глибина — близько 100 км). Оборона військ країн Осі була найбільш досконала на північній і східній ділянках виступу; його південний фас був укріплений слабкіше і оборонявся групою із залишків розбитих з'єднань.

24 січня ударом 40-ї армії, яку підсилював 4-й танковий корпус, розпочалася операція в напрямі на Горшечне, Касторне. 25 січня в битву вступила 60-та армія, яка зайняла Воронеж і розгорнула наступ на Нижню Ведугу.

25 січня в наступ перейшли війська 38-ї, а 26 січня — 13-ї армій в загальному напрямку на Касторне, а частиною сил на Нижню Ведугу. Ввечері 25 січня німецьке командування почало відведення своїх військ, але 28 січня ударні угруповання 40-ї, 13-ї і 38-ї армій з'єдналися в районі Касторне, перехопивши шляхи відходу на захід військ 2-ї німецької армії. Одночасно частина сил 13-ї і 40-ї армій вела наступ на захід з метою створення зовнішнього фронту оточення.

28 січня військам Воронезького фронту були визначені нові завдання з проведення Харківської наступальної операції: 60-та армія висувалася на річку Тім, 38-ма армія — на річку Оскіл, 40-ва армія розгорталася для наступу на Бєлгород, 13-та армія Брянського фронту була повернена на захід. З 7 лютого боротьбу з оточеним угрупованням продовжувала лише частина сил 38-ї армії. Сил, що виділялися для знищення оточеного угруповання, виявилося недостатньо; суцільний фронт оточення створений не був.

Така зміна обстановки посприяла відносно успішному прориву залишків 2-ї німецької армії з оточення. 29 січня їм вдалося вибити радянські частини з Горшечного (населений пункт на південь від Касторне). Подальший прорив з «мішка» німці здійснили трьома окремими тактичними групами. Група Бекеманна включала залишки 75-ї, 340-ї, 377-ї німецьких дивізій і дві угорські дивізії — 6-ту і 9-ту, і налічувала близько 10 тисяч осіб. Група Зіберта складалася із залишків 57-ї, 68-ї і 323-ї піхотних дивізії, близько 8 тисяч солдатів і офіцерів. Група Гольвітцера включала залишки 26-ї і 88-ї піхотних дивізій. Оточені, з боями поступово проривалися на захід, у результаті чого до 12-15 лютого пошарпані групи Гольвітцера і Зіберта вийшли з оточення в районі Обояні. Група Бекеманна була відсічена і розгромлена радянськими військами. Таким чином з 125 000 осіб, що потрапили в оточення, змогли вирватися менш ніж 25 000. Всі складські запаси і важке озброєння було втрачено.

У цих боях втрат зазнав командний склад оточених частин. 27 січня був важко поранений, і через чотири дні помер командир 82-ї піхотної дивізії генерал-лейтенант А. Бентш. Також у «мішку» був убитий командир 377-ї піхотної дивізії генерал-майор А.Лехнер, а 2 лютого загинув командир 323-ї піхотної дивізії оберст А.Небауер.

31 січня, зосередивши до 6 дивізій, оточені німецько-угорські війська провели прорив у напрямку на Старий Оскол, де в облозі перебував німецький гарнізон міста. Оточеним військам противника вдалося декількома групами прорватися на захід. З'єднавшись у районі Солнцева, вони поринули далі на Обоянь. З'єднання 38-ї армії переслідували ворога, але випередити його у виході на шляхи відходу через складні погодні умови не вдалося. 17 лютого залишки німецько-угорських дивізій прорвалися через лінію фронту оточення.

До кінця 30 січня була розгромлена частина сил оточеного угруповання ворога південніше Нижньої Ведуги, а її основні сили затиснуті в районі Новоольшанка, Алісово, Горщечне, Старий Оскол. Противник робив відчайдушні спроби прорватися з оточення. У запеклих боях, що тривали до 17 лютого, оточене угрупування було розгромлене військами 38-ї армії. 9 ворожих дивізій втратили 2/3 свого складу, майже усе важке озброєння і техніку.

У результаті Воронезько-Касторненської операції, проведеної в умовах суворої і багато сніжної зими, радянські війська завдали важкої поразки 2-й німецькій армії і 3-му угорському корпусу. Було розгромлено до 11 дивізій (9 німецьких і 2 угорські), захоплено багато військового майна. Радянські війська зайняли більшу частину Воронезької та Курської областей, в тому числі міста Воронеж, Касторне, Старий Оскол, Тим і багато інших великих населених пунктів.

Див. також

Література

Посилання

Примітки
  1. Исаев А. В. Воронежско-Касторненская операция
  2. Шефов Н А «Битвы России» «Издательство АСТ»,2002г с.108.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.