Вольфрам фон Ріхтгофен

Вольфрам фон Ріхтгофен народився 10 жовтня 1895 року в маєтку славетної аристократичної родини Ріхтгофенов Гут-Барцдорф (Gut Barzdorf), неподалік від Штрегоу, Нижня Сілезія. Його батько, барон Вольфрам фрейхерр фон Ріхтгофен (1856–1922), та мати, Тереза Гетц фон Оленхасен (1862–1948) належали до Сілезького дворянства, родовід їхньої сім'ї вів свої коріння від дворян, що отримали ці титули ще за 350 років до народження Вольфрама.

Фон Ріхтгофен був другою дитиною в родині і старшим сином із чотирьох дітей. Його старша сестра, Софі-Тереза народилася в 1891 році (померла в 1971 році). Його брат Манфред народився в 1898 році, а Герхард в 1902 році. Вольфрам доводився чотириюріднім братом найславетнішому німецькому асу Першої світової війни Манфреду фон Ріхтгофену, відомому як «Червоний барон», й молодшому братові барона Лотару фон Ріхтгофену. Як син достойних представників благородного стану, молодший Вольфрам із самого дитинства насолоджувався привілеями життя. Шляхетний статус сім'ї сходив до 1500-х, і вже у 1700-ті роки Ріхтгофенам належало 16 маєтків в Нижній Сілезії. Коли Фрідріх Великий приєднав Сілезію до Пруссії в 1740 році, він особисто надав титул барона (фрейхерра), одному з предків Ріхтгофена. Протягом наступних трьох поколінь сім'я Ріхтгофенів продовжувала мешкати в Сілезії.

Маєток Гут-Барцдорф, архітектурний комплекс будівель XVIII століття, де провів дитинство Вольфрам фон Ріхтгофен, був лише одним з 25 об'єктів власності Ріхтгофенів в Сілезії, що налічувала 140 км² (35000 акрів) земель. Гут-Барцдорф, вважався відносно скромним й мав тільки 350 гектарів (860 акрів) площі, з яких 269 були орні землі, а решта лісові угіддя. Цікавий факт, що Вольфрам, як старший син не успадкував нерухоме майно. Замість цього, по смерті батька в 1922 році, права власності отримав його молодший брат, Манфред. За кілька років до цього, Вольфрамів дядька генерал кавалерії Манфред фон Ріхтгофен, брат батька, просив Вольфрама успадкувати його майно, щоб утримати це в сім'ї, через те, що сам генерал не мав дітей. Вольфрам успадкував маєток після того, як Манфред юридично усиновив його. Відставний генерал прожив ще досить довго, й помер у 1939 році, встигнувши побачити перемоги свого племінника у громадянській війні в Іспанії та в Польської кампанії.

На відміну від більшості прусських дворян Вольфрам пішов до місцевої академічної гімназії і не мав приватних викладачів на дому. Він відвідував школу в Штрегоу. Молодий студент мав добрі оцінки з математики та німецької мови, але успіхи в іноземних мовах були дуже скоромні. Він вважав вивчення мови нудним, але спромігся вивчити італійську мову і міг відносно грамотно спілкуватися протягом свого подальшого життя.

У молоді роки Вольфрам фон Ріхтгофен був дуже дружнім зі своїми кузенами, Лотаром і Манфредом фон Ріхтгофенами, з якими проводив багато часу, граючи у маєтку, на відміну від рідних братів, стосунки з якими були складними. До кінця юності він став досвідченим мисливцем і гарним вершником — інтереси, які залишалися з ним до кінця його життя. Якось мірою це вплинуло на його рішення, й він подав офіційну заявку на прийом до лав німецької армії, а не присвятити, як більшість його рідних своє життя академічній кар'єрі.

У 1913 році 18-річний Вольфрам фон Ріхтгофен вступив на військові службу й поступив на офіцерські курси в Берліні. Кіннота була найпрестижнішим родом військ, і він подав заявку на вступ до 4-го гусарського полку, що входив до складу 12-ї кавалерійської бригади 6-го армійського корпусу в Бреслау. Однак, у Вольфрама було небагато часу послужити у мирний час, у серпні 1914 року почалася Перша світова війна.

Гусарський полк 12-ї кавалерійської бригаді, у складі якого вступив у війну юний Вольфрам був прикріплений до 5-ї кавалерійської дивізії, яка була підпорядкована 1-му кавалерійському корпусу. Корпус у складі 3-ї німецької армії, брав активнішу учать в нападі на Францію і Бельгію в серпні 1914 року, як частина довоєнного плану Шліффена. Він перетнув річку Маас в Дінан. В подальшому брав участь у важких боях проти французького VIII-го кавалерійського корпусу і бився в Бельгії під Намюром 23-24 серпня і біля Сен-Кантен. 5-та кавалерійська дивізія продовжувала успішне просування вглиб Франції після битви на кордонах, але була зупинена в ході першої битви на Марні у вересні 1914 . 21 вересня 1914 року на знак визнання за хоробрість в бою, Вольфрам був нагороджений Залізним хрестом II ступеня.

У листопаді 1914 року кавалерійська дивізія фон Ріхтгофена була перекинута на Східний фронт, до Польщі.

На Східному фронті, кавалерійська дивізія в основному діяла на південному фланзі фронту. Характер боїв мав локальне значення, й німецька армія майже не застосовувала власну кінноту. Дивізія перебувала переважно в резерві. Бригада Ріхтгофена дислокувалася поблизу Пінську, і з кінця 1915 до січня 1917 року брала участь в оборонних операціях у Прип'ятських болотах. Фон Ріхтгофен був командиром кінного навчального загону бригади, а з восени 1916 року і був призначений командиром кавалерійського ескадрону, з 160 вершниками під його командуванням. Молодий барон мріяв про славу, проте на існуючих посадах про це мова не велася. У той час рівень популярності його кузенів Лотара і Манфреда, що служили в Імперській повітряній службі (нім. Luftstreitkräfte), був колосальний. Вони особисто запропонували йому приєднатися до військової авіації й врешті-решт в червні 1917 року він зробив це.

Перед тим, як приєднатися до Імперської повітряної служби, Вольфрам провів відпустку дома в Німеччині, після чого прибув до однієї з найбільших льотних шкіл в Галле, — 14-й навчальний повітряний полк. У ході Першої світової війни, німці приділяли більше уваги ретельній та тривалій підготовці своїх пілотів, ніж, наприклад, авіаційні формування Королівського льотного корпусу Великої Британії, і принаймні дорівнювали рівню підготовки льотчиків Франції та США. Протягом 3-х місяців фон Ріхтгофен пройшов повний курс навчання в складі 11-го навчального авіаційного батальйону й 4 квітня 1918 року прибув для подальшого проходження служби до 1-ї авіаційної ескадри (Jagdgeschwader 1 (JG 1) свого четвероюрідного брата Манфреда.

Незабаром, під час першого бойового вильоту Вольфраму, легендарний «Червоний барон» загинув. Після загибелі М. фон Ріхтгофена навесні 1918 року ескадрою командував гауптман Г. Ґерінґ. Вольфрам продовжував службу в авіації й до перемир'я в листопаді 1918 року мав 8 перемог у повітряних боях з противником, проявивши себе, як відважний льотчик-винищувач, заслужив почесне звання — ас (його присвоювали льотчикам, котрі збили від 5 літаків противника).

18 вересня 1920 року Вольфрам фон Ріхтгофен одружився з Юттою фон Зельхов (1896–1991) в лютеранській церкві Бреслау (нині м. Вроцлав у Польщі). Вони познайомилися завдяки її брату Гюнтеру. Ютта, як й Вольфрам, належала до Сілезької знаті, і звичайно оберталася в тому ж колі знайомих. За часів світової війни Ютта працювала медсестрою у війну. Молодята жили в квартирі в Ганновері, де Вольфрам подовжив свою академічну кар'єру в інженерній справі. У шлюбі народилися троє дітей: Вольфрам (народився 25 травня 1922 року), Гетц (27 листопада 1925 року) і Елен (15 лютого 1928 року).

Після завершення світової війни 29 лютого 1920 року фон Ріхтгофен звільнився з лав Збройних сил й поступив до Технічного Університету Ганновера, де вивчав аеронавігаційну інженерію з 1919 по 1922 рік.

1 листопада 1923 року повернувся на військову службу до рейхсверу, служив у комендатурі Берліна. З 1 листопада 1928 року командир роти 5-го автотранспортного батальйону. 11 лютого 1929 року переведений у відділ Т3 Військового управління сухопутних військ. З 8 квітня 1929 р. по 30 вересня 1930 р. перебував (як приватна особа) в Римі, був прикомандирований до німецького посольства, в порушення умов Версальського договору фактично проходячи стажування у Королівських Повітряних силах Італії. З 1 жовтня 1932 року командир роти 6-го автотранспортного батальйону (з 1 травня 1933 року 6-й мобільний зенітний дивізіон).

У 1933 році фон Ріхтгофен вступив до Люфтваффе, яке створював його колишній командир у JG 1 в 1918 році Герман Ґерінґ. До 1934 року він відповідав за розробку і тестування нових літаків в Технічній комісії ПС (Technisches Amt), під загальним керівництвом Ернста Удета. Хоча Ріхтгофен знав Ґерінґа, пропрацювавши під ним у Першій світовій війні в JG 1, вони не могли ужитися разом. Обидва мали аристократичне походження, але фон Ріхтгофен — сілезький аристократ з Нижньої Сілезії, енергійний командир, талановитий і працьовитий штабний офіцер, який відчував себе своїм у компанії інженерів та однодумців. Водночас Ґерінґ був яскравим прикладом баварської аристократії і плейбоєм, що полюбляв розповідати байки про Першу світову війну та історії того часу, коли він був бойовим асом, й не проминав можливості продемонструвати усі атрибути своєї влади. Тому, Ґерінґ віддавав перевагу людям, що були схожі на нього й всіляко сприяв їх кар'єрному зростанню. Через це, він призначив на посаду начальника Технічної Комісії Лютфваффе п'яничку та плейбоя, й більш того баварця Удета, замість більш досвідченого та кваліфікованого фон Ріхтгофена.

Роль фон Ріхтгофена в основному полягала в організації закупівлі новітніх літаків для молодих Люфтваффе. У липні 1932 року фон Ріхтгофен отримав від керівництва рейхсверу значно складніше й серйозніше завдання — розробку та впровадження нового швидкісного бомбардувальника. Тогочасні погляди на характер майбутньої повітряної війни в контексті концепції бліцкригу визначили потребу в сучасних і швидких бомбардувальниках, які б були швидше за винищувачі. Тому, фон Ріхтгофен брав участь в розробці таких типів літаків, як Дорнье Do 23, Хейнкель He 111 і Юнкерс Ju 86. До речі лише He 111 виявився успішним й зробив реальний вплив на хід війни.

На початку 1930-х програма розробки та апробації He 111 була завершена, а програма Дорнье Do 17 пройшла стадії планування, виробництва та удосконалення в 1936-37 роках. Тим не менш, Геринг, як і раніше наполягав на проектуванні та прийнятті на озброєння нових важких бомбардувальників, які мали б дати Люфтваффе потужний стратегічний потенціал в майбутніх війнах. Фон Ріхтгофен мав значні сумніві про доцільність розробок важких бомбардувальників, і хотів щоб проектування таких типів літаків, як Дорнье Do 19 було скасоване. Як на біду для Ріхтгофена, на той час, перший начальник Генерального штабу Люфтваффе, Вальтер Вефер, відстоював програми розвитку важких бомбардувальників. Розробка так званої програми «бомбардувальник Уралу» тривала, забираючи значні ресурси та фонди. У той же час, Ґерінґ і Вефер прийшли до висновку, що ним також потрібен винищувач дальнього супроводу, для захисту бомбардувальників під час польотів над Британією та Радянським Союзом, потенційних ворогів Німеччини. Згодом Ґерінґ виступив з керівною пропозицією розробити унікальний бойовий літак, який буде поєднувати в себе якості швидкісного винищувача, бомбардувальника, штурмовика і літака-розвідника. 22 січня 1935 року фон Ріхтгофен за підтримки Вефера виступив із суворою критикою безглуздої ідеї свого начальника й запропонував приступити до розробки військових літаків, виходячи з їх функціонального призначення.

У червні 1936 року генерал авіації Вефер загинув в авіаційній катастрофі. Після його смерті, Герінг і Ернст Удет змістили акцент розробки літаків для Люфтваффе на більш доступні (в матеріальному плані) варіанті бойових літаків. Однак, Удет виступав за масштабне застосування бомбардувальної та штурмової авіації безпосередньої підтримки піхоти на полі бою, таких як пікіруючий бомбардувальник Junkers Ju 87 «Штука», в той час, як Ґерінґ більше підтримував ідею з розвитку середніх бомбардувальників, а ні важких бомбардувальників, як це було раніше. Фон Ріхтгофен суперечив з Удетом й не вірив в його ідеї про бомбометання з пікірування. Це йшло врозріз з фундаментальними бажання Вольфрама фон Ріхтгофена прийняти на озброєння літаки, які можливо поставити на потоки масового виробництва і що будуть призначені для досягнення успіху під час виконання спеціалізованих завдань.

Фон Ріхтгофен вперто протистояв ідеям, що панували в Люфтваффе, створити єдиний багатоцільовий літак, який буде виконувати завдання виходячи з його компонування, й наполягав на тому, що розробка та застосування військової авіації повинні вестися, виходячи із завдань, котрі на неї покладатимуся. Усупереч цьому, Удет використав увесь свій вплив та зв'язки, просуваючи проект багатоцільового літака Месершміт Bf 110 та швидкісного бомбардувальника Юнкерс Ju 88, перетвореного на пікіруючий бомбардувальник Юнкерс Ju 86. Восени 1936 року фон Ріхтгофен, виснажений постійним протистоянням з улюбленцем Ґерінґа, чиї ідеї він вважав авантюристичними та шкідливими для повітряних сил, вирішив піти з керівництва Люфтваффе. Скориставшись нагодою та громадянською війною, що спалахнула в Іспанії, він запросив дозволу приєднатися до німецького авіаційного легіону «Кондор».

У листопаді 1936 року фон Ріхтгофен залишив свій пост в ОКЛ та перейшов до легіону «Кондор», спеціального авіаційного контингенту, укомплектованого льотним складом Люфтваффе, що вирушав на підтримку іспанських фалангістів генерала Франко. Дітище Удета, пікіруючі Ju 87 незабаром прибули в розпорядження легіону в Іспанію. Формально все ще перебуваючи на посаді керівника головного управління розвитку ПС, він отримав завдання здійснювати перевірку бойових літаків Німеччини в реальних умовах війни. З січня 1937 фон Ріхтгофен отримав призначення на посаду начальника штабу легіону, командувачем якого був Гуго Шперрле.

Особистий досвід служби фон Ріхтгофена у військово-повітряних силах налічував багато років, однак, навіть для нього чимало проблем, що виникали у війні в Іспанії, підтверджували факт, що сучасній авіації доведеться зіткнутися з багатьма труднощами. Основна частка цих проблем стосувалася тактичного та оперативного рівня ведення повітряної війни. На відміну від італійців з Regia Aeronautica, що також взяли участь в боях в Іспанії, німці приділяли величезну увагу вдосконаленню доктрини ближньої підтримки наземних військ. Так, коли фон Ріхтгофен з'ясував, що зенітна артилерія має незначну роль в протиповітряній обороні аеродромів, він наказав передати її на передову для посилення найбільш танконебезпечних напрямків оборони. Швидкострільні 20-мм та славетні 88-мм зенітні гармати вперше пройшли випробування на полях боїв в Іспанії. Незабаром про це було повідомлено в Берлін, й скоро це стало загальновживаною практикою Люфтваффе, незважаючи на критику з боку деяких апологетів зенітних військ.

Наступна інновація фон Ріхтгофена призвела до поштовху в оперативному застосуванні бойової авіації на полях бойовищ. Він зініціював ідею човникових бойових дій з метою максимального підвищення ефективності ближньої підтримки наземних військ. Бойова авіація базувалася на передових аеродромах підскоку, максимально наближених до лінії фронту й мала величезні переваги у швидкості реагування та діях за викликом. В той час, як передова група бомбардувальної авіації атакувала позицій противника, інші групи методом каруселі здійснювали дозаправлення та рушили на вихідні рубежі для наступної атаки. Це створювало для республіканців ефект безперервної переваги противника в повітрі та суттєво понурювало їх мораль. Для досягнення максимального ефекту фон Ріхтгофен використовував щонайменше 3 потоки військовій авіації, що по черзі змінювали одна іншу протягом доби. Водночас, це потребувало значного напруження людських сил пілотів та значної кількості наземного персоналу аеродромного забезпечення. Через те, підрозділи логістики стали майже першими підрозділами в Люфтваффе, що максимально піддалися моторизації.

В сукупності ці новації на тактичному та оперативному рівні були апробовані фон Ріхтгофеном в битві при Більбао, де республіканці зазнали серйозної поразки. Моторизована аеродромна служба легіону відіграла суттєву роль в битві при Брунеті в липні 1937 року, коли фалангістам терміново довелося перекидати свої війська для відбиття несподіваного наступу комуністів. Повітряна підтримка відіграла колосальну роль в боях між військами Франко та республіканцями, чиї наземні формування підтримували літаки, в переважній більшості закуплені в СРСР. Німецькі літаки Messerschmitt Bf 109, Heinkel He 51, Do 17 та He 111 допомогли завоювати та, головне, утримати перевагу в повітрі й, врешті решт, сприяли зриву наступальної операції військ республіканців.

Найбільш складною проблемою управління авіацією залишався зв'язок та наведення бойової авіації з землі. Підготовка передових авіанавідників у Люфтваффе розпочалася з 1935 року, коли в повітряних школах була заснована спеціальна програма їх підготовки. Однак, незважаючи на деякі досягнення, в цілому система управління «повітря-земля» залишалася в дуже хиткому стані, практичних навичок майже не було. Не маючи власної доктрини їх застосування та можливостей перевірити це на практиці, ОКЛ практично розв'язало руки Шперрле та фон Ріхтгофену, яким була надана повна свобода дій в цьому напрямку. На той час, бойові літаки не мали властивостей зв'язуватися із землею, проте, управління в повітрі між екіпажами та підрозділами було налагоджене, також існував стійкий зв'язок з аеродромами зльоту. Першою ідеєю стало забезпечити офіцерів зв'язку, що діяли на передовій, спеціальними радіозасобами Люфтваффе, що дозволяли ним через базові аеродроми підтримувати зв'язок з літаками й військами, що діяли на фронті. Найближчим часом, це стало звичайною практикою. Далі, авіанавідники були прикріплені до армії Франко, й хоча декілька випадків «дружнього вогню» мали місце, в цілому це дало дуже позитивний результат. За часів Другої світової повітряні підрозділи та авіанавідники мали вже більш вдосконалену засоби зв'язку та керували процесом управління напряму, без втручання командування на аеродромах.

Одночасно, в Іспанії пройшла випробування часом та довела свою необхідність ідея транспортного забезпечення військ повітрям. За сильною підтримкою фон Ріхтгофена легіон Кондор набув серйозної практиці використання повітряних ресурсів для логістичного забезпечення наземних військ. На 1939 рік німці мали найбільшу у світі та найбільш спроможну військово-транспортну складову ПС.

Іспанія послугувала серйозним поштовхом для подальшого розвитку та вдосконалення Люфтваффе перед початком Другої світової війни. Повітряні сили нацистської Німеччини здобули колосальний бойовий досвід й значно вдосконалили та наростили свою систему підготовки як льотчиків, так й наземного персоналу. Експериментальні навчання в ланках крило-повітряні корпуси-флоти в тісній взаємодії з сухопутними військами дозволили опрацювати широке коло питань та надати офіцерському корпусу практику, реальну й ефективну у веденні маневреної війни, бліцкригу, яка на голову випереджала ПС німецьких опонентів. Маючи лише незначну чисельну та технологічну перевагу над іншими країнами, німецький повітряний флот майже вщент розгромив противника саме завдяки інтенсивному курсу підготовки льотного складу та бойовому досвіду Іспанії, що був ретельно вивчений та екстрапольований на усі повітряні сили.

За часів іспанської громадянської війни легіон «Кондор» брав участь у горезвісному бомбардуванні міста Герніка. Багато хто з істориків відносять цю криваву подію до так званої «акції залякування», що мала за мету підірвати мораль захисників баскського міста, яке до того ж, мало багато культурних та історичних будинків та споруд, що були вщент зруйновані німецькою авіацією. Особисто фон Ріхтгофен планував проведення бомбардування, й хоча, як стверджується, він не мав інформації про те, що ставилося за мету проведенням цієї акції, його роль у знищенні іспанського культурного центру залишається дуже сумною. Фон Ріхтгофен відвідав це місто лише 30 квітня 1937 року, коли фалангісти Франко захопили Герніку.

До сьогодення тривають дебати з приводу, що ж послугувало справжньою причиною страшенного руйнування Герніки. Деякі історики наводять факт, що фон Ріхтгофен санкціював цей рейд через те, що на півночі країни на Більбао через місто проходили дві важливі шляхи постачання, якими комуністи забезпечували свої війська. До того ж, щонайменше 2 батальйони республіканців обороняли власно Герніку, й тому, з точки зору правил ведення війни, були законною ціллю. Штурм цього ключового транспортного вузлу створювало чимало проблем для націоналістів, проте, у випадку опанування ним, війська Франко блокували для значної частини інтернаціональних військ Іспанської Республіки шляхи відходу. Іншим виправдувальним фактором, що наводиться в захист зруйнування Герніки, було твердження про низку акуратність німецьких приладів для бомбардування (хоча на 1937 рік німці не мали собі рівних в «якості» роботи бомбардувальників). Виходячи з цього, прибічники цієї акції наполягають на тому, що Франко не лишалося іншого реального вибору, як провести «килимове бомбардування» та одним ударом вирішити низку проблем. З точки зору тактики, акція залякування пройшла успішно, транспортна інфраструктура міста була цілком паралізована на 24 години. Однак, фон Ріхтгофен був дуже незадоволений результати подальших дій франкістів, що не спромоглися негайно скористатися плодами цього горезвісної події й не опанували місто з ходу, тим самим пропустили слушний момент та не відрізали значні сили комуністів на півночі країни від головних сил. Як виправдовуються деякі дослідники, сучасні розрахунки свідчать, що загальні втрати серед цивільного населення склали 200—600 чоловік, а ні 1600—2000, як це стверджувалося раніше.

Хоча роль фон Ріхтгофена не підтверджена документально й свідоцтв про його наказ на «килимове бомбардування» міста немає, залишається беззаперечним те, що він ніколи не страждав на співчування та милосердя до мирного населення і ніколи не ставив питання про уникнення так званих «колатеральних» втрат. Таке байдуже ставлення до втрат серед цивільних залишалося своєрідною рисою характеру фон Ріхтгофена протягом усієї світової війни.

За часів війни в Іспанії фон Ріхтгофену разом з Шперрле пощастило створити дуже ефективний та дієвий командний тандем. Шперрле мав славу дуже досвідченого офіцера ПС, славився достатньо розумним й мав заслужену репутацію серед льотчиків легіону. Фон Ріхтгофен вважався відмінним лідером та майстром повітряного бою. Перетворившись на згуртовану пару, вони легко розуміли один одного, й змогли протистояли чималим незгодам та труднощам у стосунках з Франко та його прибічниками. Німецькі керівники були дуже різкими та упертими й на фоні того, що взаємостосунки між німцями та іспанцями були дуже далекі від ідеальних, обидва демонстрували здорову повагу до іспанського керівництва та спромоглися налагодити добрі робочі відношення з націоналістами. Фон Ріхтгофен навіть зміг трохи вивчити іспанську та італійську мови, чим завоював дуже високу оцінку офіцерів з інших країн.

Після повернення Г.Шперрле до Німеччини, фон Ріхтгофен перейняв на себе командування Легіоном Кондор. На місце начальника штабу угруповання був призначений Гельмут Фольксман, однак його песимістичний стиль керівництва, постійні скарги до Берліна з проханнями про допомогу, відсутність взаєморозуміння з командувачем призвели в жовтні 1938 року до його швидкої відставки. 1 листопада 1938 року фон Ріхтгофен був підвищений в ранг генерал-майора. В Іспанії він залишався майже до кінця війни й встиг застати перемогу військ Франко і повний розгром республіканських сил. Багато з його концептуальних поглядів на тактику та стратегію ведення повітряної війни знайшли свої підтвердження, а деякі зазнали серйозних змін. Його віра в правильність застосування пікіруючого бомбардувальника Junkers Ju 87 Stuka, зміцнилася. Однак, він не заперечував того, що був хапливим у своїх висновках про застосування тихохідних літаків, як основного засобу авіаційної підтримки наземних військ у бою. Практика боїв в Іспанії довела, що вони зазнають надмірних втрат від вогню з землі.

З початком Другої світової війни, фон Ріхтгофен командував авіаційним командуванням особливого призначення (нім. Fliegerführer z.b.V. (zur besonderen Verwendung), яке підпорядковувалося 2-й авіаційній дивізії Александера Лера. На командування фон Ріхтгофена покладалися завдання з авіаційної підтримки 10-ї польової армії генерала Вальтера фон Райхенау, в якій було сконцентроване переважна більшість танкових та моторизованих з'єднань Вермахту, і яка була головною ударною силою в ході кампанії в Польщі. У формуванні фон Ріхтгофена була зосереджена велика кількість бойових літаків різного типу, в основному ударного (близько 400 пікіруючих бомбардувальників). У першій же день вторгнення головна частина Sturzkampfgeschwader 77 (StG 77), на озброєнні якої знаходилися переважно Junkers Ju 87 Stuka, завдала масованих ударів по місцях дислокації військово-повітряних сил Війська Польського, намагаючись завоювати перевагу у повітрі[1]. Завдання ближньої підтримки військ XVI-го моторизованого корпусу покладалися лише на невеликі підрозділи військової авіації фон Ріхтгофена. У битві за Лодзь ударами з повітря StG 77 майже знищила польську кавалерійську бригаду армії «Лодзь»[2].

За перші 8 діб операції війська 10-ї армії настільки глибоко просунулися по території Польщі, що фон Ріхтгофену довелося передислокувати органи управління на захоплені польські авіабази ближче до Варшави[3]. Попри труднощі з логістичним забезпеченням Люфтваффе, формування фон Ріхтгофена спромагалося здійснювати щонайменше по 3 літако-вильоти щоденно. Ще раз знайшла підтримку одна з теорій генерала про виключну роль в ході проведення бліцкригу постачання повітрям, чому він приділяв величезну увагу ще в мирний час[4]. Основну масу запасних частин, боєприпасів, пального та інших матеріалів його формування отримували, широко застосовуючи транспортні літаки Junkers Ju 52. Незабаром бойова група фон Ріхтгофена була перетворена на 4-й повітряний флот Люфтваффе.

Стрімке просування наземних військ призводило до того, що основна частка органів військового управління не встигала здійснювати переміщення вслід за передовими частинами, і, як наслідок, втрачала важеля керівництва. Ситуація погіршувалася через те, що в Люфтваффе не була запроваджена єдина система радіозв'язку. У свою чергу система логістики, зокрема аеродромне забезпечення страждала через відсутність повної картини обстановки та завдань, що визначалися частинам та з'єднанням в ході наступу. Колосальна машина забезпечення буксувала, та призводила до зриву задач. За таких умов, дії фон Ріхтгофена опинилися найбільш ефективними. У своєму щоденнику від 3 вересня 1939 року він зробив запис, що штаб польової армії був змушений зупинитися, через повну відсутність інформації, де знаходяться його передові війська. Фон Ріхтгофен відмовився забезпечувати ближню підтримку військ через невизначеність стану, однак водночас, військова авіація продовжувала діяти за його командами, що призвело до інциденту «дружнього вогню». Пікіруючий бомбардувальник Ju 87 завдав удару по мосту через Віслу, коли по ньому збиралися просуватися німецькі танки[5].

Координація дій щодо наведення авіації фон Ріхтгофена з землі здійснювалося або за рахунок даних повітряної розвідки, або від представників з передових частин піхоти, що на той час мали обмаль досвіду в практичних діях з наведення бойових літаків на цілі. Ці авіанавідники підпорядковувалися керівництву сухопутних військ. Водночас, коректувальники бомбардувальної та винищувальної авіації, так звані «Фліво» (нім. Flivo або нім. Fliegerverbindungsstaffeln), підпорядковувалися Люфтваффе й надавали інформацію в першу чергу своєму командуванню, використовуючи спеціально оснащені радіофіковані машини, що діяли на передньому краї[5]. Такий, суто відомчий підхід до отримання та обробки необхідних даних з поля бою, створював певний безлад у системі управління військами й відповідно ускладнював процес прийняття адекватного рішення.

На 11 вересня ситуація з пальним у формуваннях Люфтваффе загострилася настільки, що бойові літаки могли здійснювати лише один літако-виліт на добу. Попри складностям, що виникли із логістичним забезпеченням, фон Ріхтгофен наполегливо готувався до штурму Варшави, і навіть отримав посилення — Kampfgeschwader 77 (KG 77). Однак, незабаром виникла загроза контрнаступу польських військ, які несподівано перейшли в наступ проти німецької 8-ї польової армії. Протягом трьох діб в битві під Радомом та на Бзурі німецька авіація інтенсивними ударами з повітря, у взаємодії з наземними військами, намагалася зупинити Військо Польське і врешті-решт польський контрнаступ був зупинений[6]. А згодом бомбардуванням з повітря запалювальними бомбами осередки опору були остаточно знищені, рештки капітулювали[7].

В битві за Варшаву, що розпочалася в ніч з 12 на 13 вересня 1939 року, німецька військова авіація, за наказом начальника штабу Люфтваффе, піддала запеклому бомбардуванню єврейське гетто на півночі міста, на знак помсти за загибель німецьких солдат. Під час боїв за столицю Польщі, між Герінгом та фон Ріхтгофеном виникла чергова сутичка через намагання головнокомандувача утворити об'єднане командування повітряними силами, на що генерал відповів, що він знаходиться на своєму місці й підкоритися будь-кому не має наміру.

Погода диктувала свої умови й щонайменше до 21 вересня інтенсивність роботи авіації була дуже низькою. Командувач авіаційним командуванням особливого призначення в цей час намагався добитися отримання літаків типу Heinkel He 111, однак, отримав лише старі транспортники Junkers Ju 52, з яких бомбардування здійснювалося через двері. Вже 22 вересня авіаційне командування фон Ріхтгофена здійснило 620 літако-вильотів, скинувши 520 тонн потужних бомб та 72 тони запалювальних боєприпасів, чим спричинило величезні втрати у польській столиці. В місті було знищено 10 % будівель, постраждало 40 000 цивільного населення. Втрати німецького командування склали 2 Ju 87 та 1 Ju 52[8]. Сухопутні війська скаржилися на випадки дружнього вогню, та те, що палаючі квартали Варшави створюють потужну димову завісу й заважають веденню артилерійського вогню. Проте, Гітлер наказав продовжувати бомбити місто до останнього.

Наприкінці кампанії, літаки фон Ріхтгофена продовжували дії проти гарнізону Модліну, який під ударами з повітря, коли за дві доби було скинуто 318 тонн авіабомб, 27 числа був змушений капітулювати. Незабаром, останні захисники польської столиці також склали зброю і викинули білий прапор. 6 жовтня 1939 року кампанія була оголошена успішно завершеною[9].