Вулиця Гіпсова (Львів)

Вулиця виникла як дорога, що вела від вулиці Болотної до гіпсової фабрики Йосифа Франца, а 1871 року набула статус вулиці та отримала назву на честь тої самої фабрики. Тривалий час вулиця Гіпсова була однією з головних у цій місцевості, яка отримала назву Францівка.[4] Під час німецької окупації Львова, у 1943—1944 роках вулиця мала назву Ріхтгофенґассе, за однією версією — на честь німецького пілота Манфреда фон Ріхтгофена, учасника першої світової війни[5], відомого за прізвиськом «Червоний барон», за іншою — на честь німецького географа, засновника геоморфології Фердинанда фон Ріхтгофена (1833—1905)[4]. 1944 року вулиці повернули її історичну назву, проте у 1975 року перейменували на Брестську, на честь захисників Брестської фортеці. У 1991 році вулиці повернена історична назва.

Активна забудова вулиці почала у 1890-х роках, коли почалася парцеляція колишніх гіпсових кар'єрів та городів Францівки. Ділянки, що видавалися під забудову на вулиці Гіпсовій, були менш престижними, ніж на паралельній вул. Коновальця, тому забудова з непарного боку вулиці складається переважно з флігелів та задніх брам вілл вулиці Коновальця.

З парного боку, на початку вулиці розташовані три кам'яниці № 2, 4 і 6, зведені близько 1910 років та оздоблені у стилях пізньої сецесії та неоготики. Будинок № 8 — зразок типової забудови Францівки 1890-х років.

На розі з вулицею Ожешко розташована вілла, споруджена 1907 року архітектором Людвіком Вельтце для Зигмунта Радзимінського, відомого польського історика, археолога, знавця геральдики та генеалогії. У 1930-х роках власником будинку був професор львівського університету Єжи Курилович, відомий мовознавець, керівник кафедри індоєвропейського мовознавства та кафедри романської філології. Будинок має адресу — вул. Елізи Ожешко, 11[6].

Цікавим з архітектурної точки зору є вілла № 12, розташована на відступі від червоної лінії забудови, під назвою «Ewusia». Власниками ділянки були Казимира і Людомира Прафелів, які 9 січня 1926 року подали прохання до Львівського магістрату щодо будівництва одноповерхового будинку. За рік будинок було майже зведено, а наступного, 1928 року власники отримали дозвіл на введення будинку в експлуатацію. У квартирі № 2 до 1974 року мешкала українська скульпторка Ніна Іллівна Круглякова-Невель[7].

Будинки № 14 і № 16 зведені у 1908 році, відповідно для архітектора Михайла Кустановича та його родича Юзефа Кустановича.

Пам'яткою архітектури місцевого значення є будинок № 28, споруджений у 1909 році та внесений до реєстру пам'яток 1994 року під № 2569-м[2].

Будинок № 30 — вілла «Niuta», збудована у 1920-х роках у дворковому стилі.

В будинку № 32, упродовж 1932—1935 років мешкав польський конструктор-машинобудівник, Доктор технічних наук, професор Львівської політехніки Вітольд Ауліх з родиною[8].

Триповерховий багатоквартирний будинок під № 36-А споруджений у 1937—1938 роках за проєктом архітектора Стефана Порембовича в стилі функціоналізму для П. Мокрицької[9]. Будинок 1991 року внесений до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 2080-м[2].

Двоповерхова вілла під № 36-Б збудована у 1938 році за проєктом архітектора Стефана Порембовича в стилі функціоналізму для інженера Бруно Шиманського. Будинок є зразком індивідуальної віллової забудови для однієї родини. У декорі цього двоповерхового будинку використано майже всі елементи, притаманні львівському функціоналізму 1930-х років: розчленований квадратами та чотирикутними пірамідами фасад, круглі та стрічкові вікна з поясками, численні куті решітки, зокрема, для квітів[10]. Від 1946 року тут діяв дитячий будинок для дітей віком від 3 до 10 років, а від 1991 року працює дитячий садок № 18[11]. 1991 року вілла внесена до реєстру пам’яток місцевого значення під № 2081-м[2].

Забудова кінцевої частини вулиці складається переважно із конструктивістських будівель радянського періоду. Житлові будинки 40-Б і 64 зведені наприкінці 1950-х років[5].

Є й сучасні будинки, зокрема, приватна вілла (№ 10), комплекс зблокованих житлових двоповерхових будинків (№№ 27, 29), збудованих на початку XXI століття.

У 2015 році вулиця Гіпсова стала об'єктом чергового будівельного скандалу: у 2011 році за адресою Гіпсова, 36-Б почали зводити чотириповерховий багатоквартирний будинок з терасою. На початку 2015 року на майже завершеному будинку почали надбудовувати всупереч містобудівним нормам ще три поверхи, перетворюючи будинок на семиповерховий. У квітні того ж року журналістське розслідування встановило, що будівництво ведеться незаконно, без дозволу[12]. У червні 2015 року за позовом народного депутата Ігоря Васюника слідче відділення Франківського ВП ГУНП у Львівській області відкрило кримінальне провадження за статтею 358 (підробка документів) Кримінального Кодексу України[13]. Проте будівництво завершене та у другому кварталі 2015 року будинок введений в експлуатацію і отримав № 36-В.

Житловий будинок №69 збудований у 2003 році. Архітектор Олександр Базюк і співавтор Сергій Зем'янкін.^{[джерело?]}

• 
  Кам'яниці
  (вул. Гіпсова, 2, 4, 6)
• 
  Вілла
  (вул. Гіпсова, 18)
• 
  Вілла
  (вул. Гіпсова, 20)
• 
  Вілла
  (1909 р., вул. Гіпсова, 28)
• 
  Вілла «Niuta»
  (1920-ті рр., вул. Гіпсова, 30)
• 
  Вілла Шиманського
  (1938 р., вул. Гіпсова, 36-Б)

• Мельник Б. В. Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова // Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. XIII—XX століття. — Львів : Світ, 2001. — С. 15. — ISBN 966-603-115-9.
• Ілько Лемко, Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова (1939—2009). — Львів : Апріорі, 2009. — С. 291. — ISBN 978-966-2154-24-5.
• Мельник І. В. Львівський Новий Світ та південні околиці Королівського столичного міста Галичини від Святого Юра до Наварії. — друге, виправлене та доповнене. — Львів : Центр Європи, 2014. — Т. VI. — 288 с. — (Львівські вулиці і кам'яниці) — ISBN 978-966-7022-82-2.
• Мельник І. В. Гіпсова вулиця // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького, І. Підкови. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 1: А—Ґ. — С. 520. — ISBN 966-7007-68-8.

• Проєкт «Вулиці Львова»: вулиця Гіпсова. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 18 лютого 2021.
• Мар'яна Щепанська (15 липня 2014). Вул. Гіпсова розширила львівську веломережу. city-adm.lviv.ua. Львівська міська рада. Процитовано 17 травня 2020.
• Проєкт «Міський медіаархів»: Огорожа на вулиці Гіпсовій. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 18 лютого 2021.