Вулиця Дибенка (станція метро)
«Вулиця Дибенка» (рос. Улица Дыбенко) — кінцева станція Правобережної лінії Петербурзького метрополітену. Відкрита 1 жовтня 1987 у складі ділянки «Проспект Більшовиків» — «Вулиця Дибенко». Найменування отримала по розташуванню на однойменній вулиці.
| Вулиця Дибенка | |
|---|---|
 | |
| Загальні дані | |
| Тип | колонно-стінова трисклепінна глибокого закладення |
| Глибина закладення | 65 м |
| Проєктна назва | «Червоних комісарів», «Веселе селище» |
| Кількість | 1 |
| Тип | острівна |
| Форма | пряма |
| Дата відкриття | 1 жовтня 1987 |
| Архітектор(и) | О.Г.Кравцов (рос.), М.П.Антонов (рос.), Г.А.Васильев (рос.) |
| Архітектор(и) вестибюлів | В.Г.Хильченко (рос.), К.Г.Леонтьева (рос.) |
| Виходи до | вулиця Дибенко, проспект Більшовиків |
| Код станції | ДБ |
| |
 4 Лахтинсько-Правобережна лінія | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Легенда
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Технічна характеристика
Конструкція станції — колонно-стінова трисклепінна глибокого закладення (глибина закладення — 65 м)
Ряди колон перериваються короткими стінками на початку, середині і наприкінці залу. Вихід у місто починається з південного торця станції і здійснюється по чотиристрічковому похилому ходу. При спорудженні похилого ходу довелося вдатися до буро-вибухового способу: на шляху прохідників встала скеля.
Вестибюль
Наземний вестибюль виконаний у формі чотирикутника, з високим заскленим гранітним порталом (вітражна площина заглиблена в об'єм павільйону), влаштованим на скошеному розі, який орієнтований до перехрестя і розташовується на території парку імені Єсеніна. Стіни оздоблені вапняком. Автори відмовилися від традиційного підходу враховувати роль оточення. Вони не вписали, а протиставили об'єкт середовищу. У результаті з'явилося помпезна, прямокутна в плані будівля з височенним гранітним порталом. Ідея павільйону запозичена у станції «Обухово», має складну форму, в яку вписана типова сфера внутрішнього вестибюля, що захищає людей від авіанальоту. Між зовнішніми стінами і внутрішньої сферою розташований прохід для пасажирів, каси метрополітену та ларьки преси. Ескалаторний зал перекритий залізобетонним куполом. Спрямована вгору баня підсвічується масивним «фартухом», що оперізовує зал навколо.
Вихід у місто — на проспект Більшовиків, вулицю Дибенко, до парку імені Єсеніна.
Колійний розвиток
Станція має 5 стрілочних переводів, перехресний з'їзд, 2 станційних колії для обороту та відстою рухомого складу і 1 колія для відстою рухомого складу.
Правобережну лінію ще в радянські роки планувалося продовжити до станції «Кудрове», а потім — в ТЧ-7 «Правобережне». Тому було побудовано 600 метрів тунелю по першій колії. На середину 2010-х тунель законсервовано.
Оздоблення
Колони станції оздоблені темно-сірим гранітом. Колійні стіни викладено біло-жовтим мармуром. Біле склепіння підземного залу підсвічується закарнізний лампами. Станція прикрашена мозаїчними композиціями «Символи революції» з природного каменю (художники І. Г. Уралов, С. Н. Рєпін, М. П. Фомін, В. В. Сухов). Свідомо входячи в гру з часом, в мозаїках використовуються лапідарні гіпертрофовані символи та графічні ритми революційної епохи — серп, молот, полум'я, багнет, сніп, стяг. На панно в глухому торці станції зображена молода, одягнена в шкірянку жінка, з гвинтівкою в одній руці і книгою з гаслом «СВОБОДА МИР БРАТСТВО РІВНІСТЬ ТРУД» в інший, що уособлює молоду Радянську республіку. Все разом це створює складний і переконливий пластичний архітектурно-художній образ.