Вулиця Кафедральна (Луцьк)

Місто Луцьк виникло на острові і одним із перших укріплень розташовувалося там, де пізніше був збудований замок, який стоїть там понині. Відповідно, сітка основних міських вулиць починала формуватися ще здавна і протягом історії майже не змінювалася. А враховуючи те, що територія міста-острова збільшувалася на захід природним чином із мірою осушення місцевості та відступу води[2], то вулиця, яка лягла в основу теперішньої Кафедральної, була чи не першою міською вулицею, яка проходила від міських воріт до воріт дитинця[3] та надалі розширювалася на захід.

З часом відбувалися трансформації як території навколо вулиці, так і її самої. За часів Вітовта дана вулиця носила чи не найважливіше значення: вона була основною вулицею Окольного замку, який на той час уже був збудований у дереві, і вела до мосту, на протилежному кінці якої була Воротня вежа Верхнього замку. У двох замках зосереджувалися всі органи управління: законодавчі, виконавчі, судові, церковні[4]. На вулиці розташовувалися католицька кафедра Святої Трійці, дві православні церкви Святої Катерини та Святого Петра[5], вежа для допиту злочинців, а перед самим мостом до Верхнього замку — майдан страт.

Із розвитком міста виокремлювалося власне міське населення, яке вийшло за межі замків. У 1432 році місто отримало Магдебурзьке право, в якому зокрема зазначалося про укріплення міста. Тож навколо замків у XIV—XV століттях зводилися власне міські укріплення. Перша та друга лінії укріплень оточили землі острова із заходу[6]. Тож головна замкова вулиця після В'їзних воріт Окольного замку була продовжена по цих землях на захід і стала носити загальноміське, а не тільки замкове значення. Саме тут був збудований храм Святого Миколая — захисника міста — головний храм міської частини Луцька [5].

Найдавніша відома назва вулиці — Замкова — походить із XVII ст. Замкова вулиця містила в собі також напівкруглу внутрішню вулицю Окольного замку, паралельну із трасою оборонних замкових стін. У цій частині розташовувався палац Альбрехта Станіслава Радзивілла, який він віддав у 1624 році ордену Святої Бригітти, перероблений ними у монастир та костел. В першій половині XVII ст. на Замковій був збудований комплекс єзуїтів, який складався із колегіуму та костелу Святих Петра і Павла. У 1639 р. край вулиці за підтримки луцького каноніка Балтазара Тишки був збудований монастир ордену боніфратрів із костелом Марії Магдалини[7]. Православні церкви Св. Катерини, Св. Петра та Св. Миколая перестали існувати у зв'язку з пожежами. Монастир боніфратів згорів у 1781 р.

Вулиця в 1915—1916 роках

У XVIII ст. західна частина теперішньої вулиці починалася від єзуїтського костелу і завершувалася на Кінному ринку поряд із кармелітським костелом. Вона називалася Поперечною. В першій половині XVIII ст. в колишніх кафедральних спорудах розмістився монастир шариток. Згодом тут була гімназія, де викладав Пантелеймон Куліш. На початку вулиці був збудований кафедральний будинок, де в 1890—1891 р. мешкала сім'я Косачів[8]. Наприкінці XIX ст. вся вулиця носила назву Кафедральної. На західній частині вулиці костел кармелітів згорів і на його місці у 1905 році розпочато будівництво лютеранської кірхи. Також на Кафедральній був споруджений Гостинний двір. Його власниками була родина Прайзлерів. Будинок був резиденцією та місцем зустрічі луцьких чехів. Тут був готель, ресторан, магазини. З 1917 року на вулиці в колишньому монастирі шариток містилася загальна школа ім. Королеви Ядвіги, а в 1921 році тут тимчасово перебувала Торгова школа. У будинку Косачів розмістилася гімназія ім. Тадеуша Костюшки. Всі освітні акції проходили за підтримки організації Польської Шкільної Матері[9]. У 1920—1941 роках вулицю розділяли на кілька менших вулиць, які носили назви: Кармелітська, Кафедральна, Бригідок[3]. Після Другої світової вулиця носила назву Крупської. У 1990-х вулиці відновили одну з колишніх назв. Тепер вона знову Кафедральна.