Вулиця Драгоманова (Луцьк)

Найдавніші культурні нашарування на ділянці, де зараз проходить центральна частина вулиці, походять із VIII—IX століть[2]. Під час археологічних розкопок була знайдена кераміка та житло каркасно-стовпової конструкції вказаного періоду. На глибині 7 м від сучасної поверхні у 1992 році була знайдена ліпнина з ранньогончарною керамікою[3]. Для даного шару властивий річковий піщаний намив, що вказує на підтоплення ділянки. В цей період спостерігалося загальне зволоження клімату та часті річкові повені[4]. Напрям, уздовж якого згодом утворилася міська вулиця, почав формуватися, імовірно, у Х столітті, коли вода, яка оточувала острівний Лучеськ, перестала затоплювати цю ділянку. Всередині ХІІІ століття вона згоріла, ймовірно, внаслідок монголо-татарської навали[2]. В наступні століття місто розвивалося і ділянка забудовувалася новими спорудами. Імовірно, в ХІІІ столітті у південній частині ділянки був зведений Троїцький православний храм[5].

Залишки першого домініканського пріорату

Всередині XIV століття поруч із Верхнім був збудований Окольний замок, навколо якого вирили оборонний рів із водою.

Суспільні трансформації призвели до появи власне міського населення, яке не залежало від замків. Воно було витіснене з Окольного замку на власне місто. Отож, однією з перших вулиць міської території, згодом регульованої Маґдебурзьким правом, була середня частина теперішньої вулиці Драгоманова. Вона пролягала уздовж рову край Окольного замку на найвищій ділянці міського пагорбу. Наприкінці XIV століття біля Троїцького храму був збудований домініканський оборонний комплекс[6].

Вулиця була розділена на дві частини: перша, яка називалася Троїцька, ішла від Троїцького і домініканського храмів до В'їзної башти Окольного замку, а друга, з назвою Ринкова, продовжувалася далі від В'їзної вежі Окольника через майдан Ринок до річки Глушець[7]. Із Окольного замку виходила вулиця Замкова^{[джерело не вказане 1890 днів]}, тож саме вона ділила напрям на дві вулиці. Деякі дослідники припускають, що поруч із домініканським комплексом розташовувався палац Вітовта, у якому частково проходив з'їзд європейських монархів 1427 року[8].

Міська печатка XVI—XVII століть

Вулиця Троїцька біля домініканського пріорату виходила до річки Стир. Це був один із двох головних входів до луцького середмістя. Тут розташовувалася дерев'яна Стирова (Троїцька) вежа. За нею був невеликий міст. Десь у цьому ж районі починався інший міст — Великий Луцький (земський) міст загальноволинського значення, який слугував основною переправою через річку Стир на захід і з'єднував Луцьк із Володимиром. Він мав 165 городень і стояв на стовпах, тягнучись 700 м по заболоченій території[9]. На протилежному кінці вулиці, який впирався у вулицю Замкову біля В'їзної вежі Окольника, був ще один міст, який з'єднував замок із міською територією. Саме тут біля мосту, на перетині Замкової, Троїцької та Ринкової, знаходився головний міський храм — Святого Миколи, який міг бути збудований ще у XIV столітті, коли сформувалося міське населення як таке. Святий Миколай був патроном ремісників та купців. Його образ був відображений на печатці міського уряду Луцька[5]. Також Святий Миколай вважався покровителем та захисником міста.

Тісна забудова вулиці. Сучасне фото

Від Миколаївського храму до Глушецької брами з мостом ішла вулиця Ринкова через майдан Ринок. Це був престижний район, де могли собі дозволити проживання тільки багаті міщани. Це була тісна густо забудована вулиця. На ній поруч з Ринком розташовувався дерев'яний храм Івана Хрестителя, збудований на зламі ХІІІ-XIV століть. Це був один із трьох[10]-чотирьох[11] храмів (поряд із Покровським, Лазарівським та Якубським), які стояли на кутах Ринку. Існує припущення, що цей храм був цеховим для шевців, адже поряд із ним розташовувався шевський район Луцька.

Вулиці Троїцька та Ринкова були першими вулицями, на яких з'явилися кам'яні будинки міста. Забудова була суцільною без проміжків між будинками. Елементи такої густини збереглися. Перші кам'яниці тут зводилися у XV столітті. Їхні фундаменти у вигляді двоповерхових підвалів для складання товару та господарських предметів збереглися і досліджені фахівцями[2]. Деякі кам'яниці пізнішої побудови на цих фундаментах зберегли і свою наземну частину.

В XVI столітті і в подальшому вулиці Троїцька та Ринкова продовжували відігравати роль головних. Вони і надалі з'єднували обидві переправи з воротами та мостами. Однак, як припускають деякі дослідники, після 1588 року з певних причин Великий Луцький міст занепав, а згодом і зовсім зник[9]. На зламі XVI-XVII століть на обох вулицях відбулися певні зміни. У 1584 році церкви Івана Хрестителя вже не було — вона загинула від вогню і не була відбудована. А в 1617 році внаслідок татарського набігу згорів і Миколаївський храм. Пізніше міщанин Роман Тропка орендував погост церкви. Руїни давнього храму він розібрав на матеріал, із якого збудував корчму та господарські будівлі. Він також розкопував церковні гробниці, викидаючи давні поховання на міський вал. Це викликало протести міщан. Луцький підкоморій Григорій Четвертинський подав судовий протест[5]. У 1639 році погост Миколаївського храму перейшов у власність кафедральної капітули. На цьому місці за фундації каноніка луцького Балтазара Тишки був збудований костел Марії Магдалини[12] із монастирем ордену боніфратів.

Вежа Чарторийських та західна стіна єзуїтського колегіуму. Вигляд від вулиці Драгоманова

На початку XVII століття над центральною частиною вулиці Троїцької на трасі оборонної стіни Окольного замку почав будуватися костел, а згодом і колегіум єзуїтів. Єпископи Павло Волуцький, Мартин Шишковський, шляхта та король Сигізмунд ІІІ Ваза посприяли цьому[13]. Комплекс був збудований так, що його західна стіна постала на місці частини стіни Окольника. Ця стіна костелу також була оборонною. Таким чином ані оборонного значення, ані структури міської забудови, зокрема вулиці Троїцької, порушено не було. Рів із водою, як і раніше, розділяв вулицю від замку.

1 листопада 1622 року священик Троїцької церкви Лука Явнінський отримав дозвіл на побудову нового будинку на церковній землі. Таким чином, на Троїцькій був збудований ще один церковний будинок. Наприкінці XVII століття на Троїцькій вулиці розташовувався будинок першої луцької пошти[14]. Неподалік погосту Миколаївського храму знаходився міський арсенал. Православний храм Святої Трійці на Троїцькій існував ще майже століття. Останні відомості про його діяльність стосуються 1710 року. Згодом погост церкви був відданий домініканському монастирю.

Вулиця Ринкова у 1797. Малюнок Казимира Войняковського.

За люстрацією замків 1765 року рів навколо Окольника вже був частково засипаний[15]. У 1781 році сталася велика пожежа Луцька, яка внесла суттєві корективи в архітектурні домінанти Троїцької та Ринкової вулиць. Перш за все, із південного боку Троїцької згорів домініканський оборонний комплекс. Однак шляхтич Лаврентій Радецький надав пожертву у розмірі 100 000 злотих, чого було достатньо, щоб монастир і костел були збудовані заново. Що й відбулося. До 1795 року новий комплекс був збудований у стилі класицизму на місці колишньої Троїцької церкви. На протилежній стороні вулиці згорів Окольний замок. Його мури почали розбирати, залишаючи найміцніші фрагменти. Боніфратський монастир із костелом Марії Магдалини також згорів. Ратуша, яка вивищувалася над Ринковою вулицею, згоріла і не була відновленою.

Наприкінці 1790-х років місто відвідав художник Казимир Войняковський. У 1797 році він намалював акварельний вигляд вулиці. Згідно з дослідженнями[2] точка зору художника була направлена вздовж вулиці Ринкової. Казимир зобразив й інші вигляди тогочасного Луцька. Наприкінці століття напроти погосту боніфратського монастиря (Миколаївського храму) на засипаному рові біля колишнього Окольника почала будуватися двоповерхова кам'яниця, збережена досі.

Під'їзд старого будинку на вулиці

Із 1795 року, після Третього поділу Польщі, Волинь уже перебувала у складі Російської імперії. З початку XIX століття вулиця Троїцька була перейменована на Домініканську[7]. У 1812 році на Домініканській розміщувався штаб російської армії під командуванням Багратіона. У 1845 році сталася ще одна велика пожежа Луцька. Однак вона не знищила забудову вулиці. Домініканський шпиль і далі височів над містом, відіграючи роль архітектурної домінанти луцької Старівки. Пошкоджені пожежею кам'яниці згодом були відремонтовані. А серед таких — кам'яниця на майдані Ринок, яку відремонтував пан Адам Злоцький. Він розмістив там аптеку, яка діє і досі.

У цей час у Європі та Новому Світі панував вікторіанський стиль, якому притаманне захоплення легендами, прихильність до пишності і романтичних прикрас. Тож саме у цьому столітті з'являється багато малюнків та гравюр, присвячених історії міста, його пам'яткам. Так само, як і відбувся спалах досліджень та охорони. Тож більшою чи меншою мірою вулиці Домініканської, окрім Войняковського, стосувалися малюнки Наполеона Орди, Миколи Кулеши, Яна Конопацького та інших невідомих авторів, які робили гравюри із загальними виглядом старої частини міста. Робота Миколи Кулеши 1852 року показує високий шпиль домініканського костелу над містом. Натомість акварель Наполеона Орди 1870-х років зображає південну частину Домініканської із костелом та монастирем, а також залишками якихось давніх оборонних споруд.

Наприкінці століття у тій кам'яниці, яка зводилася після пожежі на місці рову, проживала сім'я Косачів із Лесею Українкою. А через дорогу був збудований чеський Гостинний Двір. Також були зведені деякі інші будівлі у цегляному стилі. Наприкінці століття на Ринковій розташовувався готель «Одеський»[14].

1950-ті

На початку століття вулиця Домініканська була перейменована на Поштову. Під час австрійської окупації Луцька за Першої світової на Поштовій знаходився штаб IV австрійської армії. Згодом у 1916—1928 роках на вулиці розташовувався луцький магістрат. Чеський Гостинний двір належав родині Прайзлерів. Там діяли дві крамниці, ресторан, готель. Це було місце щонедільних зібрань чехів Волині. Популярними були в ресторані музиканти-караїми. На вулиці був невеликий сквер, а сама вона була однією із найбільш впорядкованих. Вночі світилися дугові ліхтарі. У 1920 році Поштову і Ринкову об'єднали в єдину Домініканську вулицю. Під час Другої світової війни початок вулиці розташовувався в рамках одного із трьох луцьких єврейських гетто. В місті було знищено близько 17 тисяч євреїв у 1942 році[16]. Після анексії Волині до СРСР назву знову змінили. Цього разу на Карла Лібкнехта[7]. З цього часу давній майдан Ринок перестав функціонувати як ринок. На місці колишньої ратуші у 1950-х роках збудували автобусну станцію. Потім її перемістили в інше місце. Після 1991 року під час зміни міських топонімів вулиці не повернули колишньої історичної назви. Натомість перейменували на честь Михайла Драгоманова. Ця назва зберігається й досі.