Вулиця Кльоновича

Вулиця Кльоновича прокладена і заселена наприкінці ХІХ століття. Свою першу назву, на честь польського поета, композитора XVI століття Себастіяна Кленовича (Кльоновича) новостворена вулиця отримала у 1895 році[2]. За німецької окупації (зокрема 1943—1944 роки) — Ульріх фон Гуттенґассе, на честь німецького письменника-гуманіста Ульріха фон Гуттена[3]. У липні 1944 року вулиці повернена передвоєнна назва — Кльоновича[4]. 1950 року перейменована, на честь російського письменника українського походження, лауреата Нобелівської премії з літератури Михайла Шолохова[5]. 1992 року вдруге повернена історична назва — вулиця Кльоновича[6].

В архітектурному ансамблі вулиці Кльоновича переважають віденський класицизм, конструктивізм.[7]

№ 3 — триповерховий наріжний житловий будинок на розі вулиць Кльоновича і Гулака-Артемовського, споруджений у 1893 році у стилі історизму за cпільним проєктом архітекторів Якуба Соломона Кроха та Маврикія Зільберштайна для чотирьох будинків на вул. Кохановського, 5, 7 (нині вул. Левицького), вул. Кльоновича, 3 та вул. Мілковського, 4 (нині вул. Гулака-Артемовського). Проєкт був затверджений маґістратом у 1893 році. Вказані будинки на зламі XIX—XX століття були власністю архітекторів Якуба Кроха та Маврикія Зильберштайна. Нині будинок виконує житлову функцію[8].

№ 4 — у будинку мешкав архітектор Владислав Ґодовський[9].

№ 6 — житловий триповерховий будинок, споруджений у 1895 році у стилі історизму з елементами необароко за проєктом архітекторів Якуба Соломона Кроха та Маврикія Зільберштайна, на ділянці, що належала Теофілі Ніколич. Проєкт реконструкції під магазин виконав у 1910 pоці арxітектор Генрик Орлеан для власника Файвеля Френкля. Нині будинок виконує житлову функцію[10].

№ 7 — житловий триповерховий будинок, споруджений у 1898 році у стилі історизму з ознаками неокласицизму за проєктом архітектора Анджея Ґоломба для Мойсея Обергарда. У 1920—1930-х роках будинок належав до гуманітарної організації «Союзу вчительок»[11], яку 1903 року заснувала Антоніна Махчинська[12], a на першому поверсі тоді мешкали вчителька пенсіонерка Марія Яворовська та старший офіцер пошти Антоній Маньчуковський. У 1928—1929 роках між ними точився конфлікт з приводу водопроводу, про котрий писала ґазета «Голос польський». Нині будинок виконує житлову функцію[11].

№ 8 — у будинку мешкали греко-католицький священик, катехит приватного ліцею імені Королеви Ядвіги о. Василь Лиско, український правник, громадсько-політичний діяч Лев Петрушевич[13].

№ 9-А — будинок, споруджений наприкінці 1960-х років[7].

№ 18 — власником кам'яниці на початку XX століття був Симон Ауербах[14].

• Громов С. Імена видатних людей у вулицях Львова. — Львів : НВФ «Українські технології», 2001. — С. 56. — ISBN 978-617-629-077-3.
• Ілько Лемко, Михалик В., Бегляров Г. Кльоновича вул. // 1243 вулиці Львова (1939-2009). — Львів : Апріорі, 2009. — С. 214. — ISBN 978-966-2154-24-5.
• Мельник Б. В. Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова // Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. XIII—XX століття. — Львів : Світ, 2001. — С. 25, 83, 106, 108. — ISBN 966-603-115-9.
• Skorowidz adresowy król. stoł. miasta Lwowa. Rocznik 2. Rok 1910. — Lwów, 1909. — 904 s. (пол.)
• Wiczkowski J. Lwów, jego rozwój i stan kulturalny oraz przewodnik po mieśćie. — Lwów: Nakładem Wydziału Gospodarczego X Zjazdu Lekarzy i Przyrodników Polskich, 1907. — 628 s. (пол.)

• Проєкт «Вулиці Львова»: вулиця Кльоновича С.. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 18 липня 2021.
• Віктор Гальчинський. Нетуристичний Львів: сецесія над річкою та палаци Пекарської. tvoemisto.tv. Твоє Місто. Процитовано 18 липня 2021.
• Ілько Лемко Між Пекарською і Левицького // Львівська газета. — № 101 (1352). — 2007. — 15 червня.
• Кльонович Себастьян. Перший співець Львова. kray.org.ua. Край. 23 квітня 2018. Процитовано 18 липня 2021.