Личаківський район

Перші поселення на території Личаківського району археологи датують ІУ-ІІ століттям до нашої ери — на місці сучасного Знесіння тоді було Святовидове поле — язичницьке капище, цілком ймовірно, що тут було перше поселення на території Львова. Історик Людвік Зелінський, який у XIX ст. досліджував цю територію, у журналі «Львовянин» писав, що були

Король Данило Галицький, засновник Львова

руїни якогось поганського замку, датовані YIII ст., — коли у скелях робили оборонні споруди. Нещодавні археологічні розкопки, які на території Чотової скелі проводили фахівці Інституту українознавства ім. І. Крип"якевича НАН України, відкрили найдавніший мисливський табір-поселення на теренах сучасного Львова, знайшли рештки матеріальної культури часів короля Данила та його сина Лева. Історики Ісидор Шараневич та Іван Вагилевич вважали і дуже переконливо доводили, що саме на Знесінні було поселення, на базі якого Данило Романович заснував Львів. Так само старовинними є і найближчі околиці Львова — за переказами в XI-XIII столітті виникло село Лисиничі, ну а перша згадка про Винники датується 1368, за іншими даними 1352 роком.

Середньовічний Львів займав відносно невелику площу навколо Замкової гори, тож коли у ХУ столітті було закладено село Личаків, то воно фактично виконувало роль передмістя. У 1666 році Винники отримали Магдебурзьке право.

Гетьман України Богдан Хмельницький

У 1648 та 1655 році, в ході двох облог Львова військами гетьмана Богдана Хмельницького саме тут, поблизу Глинянського шляху розташовувався табір Хмельницького. Про це свідчить меморіальна таблиця на клубі села Лисиничі. Існує переказ, що з вершини Чортової скелі гетьман спостерігав за розташуванням табору між селами Лисиничі та Кривчиці, звідти й пішла назва урочища «Табори». Втім на цьому військова історія цієї дільниці не завершилась. У 1675 році тут відбулась битва за Львів між військом польського короля Яна Собєського та турецькою ордою. Хоча битва відбувалась 24 серпня перемогти полякам допомогло небо: спочатку розпочалась сильна злива, а потім пішов сніг. Татари сприйняли таку аномалію як пересторогу Аллаха і кинулися навтьоки з поля бою. В історичному музеї є картина, намальована невідомим художником, очевидно, сучасником цієї битви.

Тривалий час території сучасного Личаківського району мали статус передмість з численними маєтками заможних громадян. Зокрема у 18 столітті був створений маєток Лютценгоф, навколо якого жило село. Його мешканці займалися городництвом, млинарством (мололи зерно на крупи і борошно) і пекарством (звідси назви вулиць Пекарської, Мучної, Круп'ярської), чоловіки були візниками, а личаків'янки наймалися до львівських осель квасити капусту, чистити килими тощо. Також маєтком, який викупили німці Лонгшамп де Бер'є — їхнім гостем був цісар Австрійської імперії Франц Йозеф І. Власник ще одного маєтку — Цетнерівки — Ігнатій Центнер за допомогою французького архітектора П'єра Дені Ґібо заклав парк з екзотичними рослинами — він став основою сучасного ботанічного саду Львівського університету. Хоча сам Личаків став львівським передмістям у XIX столітті, однак це не заважало його мешканцям називати себе личаків'янами. У 1821 році ресторатор Ян Дісталь придбав Погулянку та висадив тут парк. А вже в середині XIX століття землі Погулянки перейшли у власність Яна Клейна, який збудував тут броварню — її пиво довший час вважалось найкращим у Львові.

Прокладання трамвайної колії вулицею Мечникова

Більш інтенсивний розвиток східної частини Львова розпочався у 20 столітті — у 1907 році на Личаків пустили електричний трамвай, а вже наступного року через Великі Кривчиці проклали залізничну колію від Підзамче до Личаківського двірця. Однак здебільшого ця частина Львова мала розважально-рекреаційне та медичне значення для міста — тут розташовувались численні парки, зокрема протягом 1908–1914 років на Кайзервальді діяв перший в Україні луна-парк з численними атракціонами, тут знаходились численні медичні заклади. Однак у міжвоєнні роки Личаків став місцем престижної малоповерхової забудови, зокрема у 1930-х збудували за проектами Тадеуша Врубеля, Леопольда Карасінського, Максиміліана Кочура вісім десятків, переважно двоповерхових, вілл — «Професорську колонію», де поселили професорів Львівського університету. У 1930-х Майорівку придбав Андрей Шептицький й створив тут відпочинкову оселю для студентів Львівської греко-католицької семінарії та Богословської академії.

У вересні 1939 року, скориставшись нападом Німеччини на Польщу радянські війська зайняли Галичину. За словами історика Миколи Литвина, у вересні 1939 року саме у Винниках відбулась «зустріч» німецьких та радянських військ — у центрі містечка між ними розгорівся кількагодинний бій із застосуванням танків. Цілком ймовірно, що це був перший неприкордонний бій між червоною та німецькою арміями в ході ІІ світової війни.[5] Втім невдовзі Львів таки увійшов до складу Радянської України, і один з перших кроків комуністичної влади — запровадження нового адміністративного поділу Львова. 10 січня 1940 року Політбюро ЦК КП(б)У обговорило, зокрема, створення міських районів у місті Львові — було вирішено утворити чотири райони, зокрема східна частина міста увійшла до Червоноармійського району Львова. Межі району не мінялись до тепер, за винятком того факту, що 26 вересня 1959 року до складу Червоноармійського району було включено місто Винники. [6] За радянської влади територія сучасного Личаківського району, за поодинокими винятками уникла індустріалізації — тут фактично немає великих підприємств, натомість район продовжив розвиток, як зона відпочинку та рекреації. Зокрема у 1966 році в частині Кайзервальду було створено музей народної архітектури та побуту «Шевченківський гай».

19 серпня 1989 року настоятель церкви Петра і Павла, що на вулиці Личаківський Володимир Ярема проголосив про перехід його парафії до Української автокефальної православної церкви — це був перший храм в Україні, який перейшов в УАПЦ. Згодом, у 1993 році Володимир Ярема став Патріархом УАПЦ під іменем Дмитрій. У 2000 році його було поховано під стінами храму. У 1992 році Верховна Рада України постановила перейменувати Червоноармійський район Львова на Личаківський. [7]

Личаківський район був одним з осередків, де наприкінці XIX століття виникла специфічна львівська субкультура — батяри. Зокрема батярські ватаги гуртувались на Личакові та Погулянці. Батярська культура розквітла у міжвоєнний період, сформувавши оригінальний імідж Львова. Водночас у численних батярських піснях неодноразово згадується Личаків, як місце батярських розваг.[8]

Одним з наймолодших храмів Львова є церква Благовіщення Пресвятої Богородиці УГКЦ, яка розташована на вулиці Пасічній, 83 — її було споруджено у роки незалежності України. 25 грудня 2011 року владика Ігор (Возьняк) освятив іконостас храму. Іконостас створено у стилі українського бароко за копією відомого Богородчанського іконостасу, який створив у 17 ст. ієромонах Йов Кондзелевич.[9]

Церква Покрови Пресвятої Богородиці

Розташований за адресою вулиця Личаківська, 175 храм Покрови пресвятої Богородиці був закладений у 1927–1934 рр. як римо-католицький Костел матері Божої Остробрамської. Він був збудований під керівництвом архітекторів Тадеуша Обмінського та Вавжинця Дайчака за проектом Адольфа Шишко-Богуша. Повністю храм було завершено у 1938 році і він належав до провінції отців-салезіян. Під час ІІ Світової війни храм зазнав ушкоджень — 19 жовтня 1939 року його обстріляли радянські війська, а 27 червня 1941 року в нього влучила німецька бомба. Після завершення ІІ Світової війни храм було закрито, хоча отці-салезіяни встигли вивезти костельне майно до Кракова. Тривалий час храм використовувався як книжковий склад. У 1992 році храм було освячено як греко-католицьку церкву Покрови Пресвятої Богородиці, ним знову опікуються отці-салезіяни, однак тепер вже — східного обряду. Нове оздоблення храму спроектував професор Львівської академії мистецтв Роман Василюк. Разом із В. Качалубою і А. Величком він також виконав ікони до іконостасу. Особливістю цього храму є незвична для архітекттур Львова дзвіниця заввишки до 60 метрів, збудована на зразок флорентійських кампаніл.[10] Греко-католицька церква святого пророка Іллі, що у Кривчицях розташована на місці, де у дохристиянські часи було капище Перуна, його культ переріс у пошанування святого Іллі, гуркіт колісниці якого ототожнюється з громом. За даними розкопок, які на початку 1990-х років провів тут львівський археолог Микола Бандрівський перший храм тут міг бути збудований у XIII-XIV столітті, ймовірно між 1300–1320-м роками. Згодом на цьому місці було декілька дерев'яних церков. Сучасна церква збудована на місці первісної дерев'яної церкви, зведеної ще у 1698 році. Наприкінці XIX століття було реконструйовано вже муровану церкву. Поруч із храмом знаходиться поховання січових стрільців.[11][12]

На Новому Знесінню розташована церква Пресвятої Богородиці — Володарки України. Її було закладено ще у 1925 році отцями селатинами, однак перших руйнувань вона зазнала під час ІІ світової війни, коли німці бомбили Львів — внаслідок авіанальоту загинуло два священика. Після війни її перетворили на хімбазу, і лише у 1991 році приміщення повернули церкві. 22 грудня 2000 року храм було заново освячено, хоча ремонтні роботи ще деякий час тривали. Унікальність цієї церкви полягає в тому, що це найменша греко-католицька парафія Львова, водночас сама церква розрахована на 3 тисячі чоловік.[13]

Церква Вознесіння Господнього, яка розташована на старому Знесінні розташована на місці старої дерев'яної церкви початку XVII століття. Оскільки вже у середині XIX століття старий храм перебував у поганому стані, то з'явились плани збудувати новий храм, однак зреалізувати їх вдалось лише у 1897–1901 рр. Висота храму — 31 метр. Збудований він із цегли яка ззовні оббита дрібнозернистом пісковиком із села Демня Миколаївського району.[14]

На території Личаківського району знаходиться музей-заповідник «Шевченківський гай» у якому містять зразки народної архітектури Західної України, в тому числі дерев'яних церков. Дві з них є не лише музейними експонатами, а й використовуються за прямим призначенням — у них відправляються Служби Божі. Зокрема храм Премудрості Божої має майже 250-річну історію — її було збудовано у 1763 році у селі Кривки Турківського району, а до скансену вона потрапила стараннями митрополита Андрея Шептицького у липні 1930 року, а вже 7 липня 1931 року освячена отцями студитами під назвою святого Миколая. Однак у 1966 році вона стала першим експонатом новоствореного музею «Шевченківський гай». У 1990 році отці студити відновили у ній Богослужіння, однак храм тепер отримав назву Премудрості Божої.[15]

Другою діючою церквою на території музею є лемківська церква святих Володимира і Ольги, яка була відтворена з нового матеріалу у 1992 році за зразком храму 1831 року із села Котань (кол. Красненьське воєводство, Польща).[16]

Церква святої Трійці на вулиці Тершаковців

На вулиці Тершаковців, 11 розташований греко-католицький храм Пресвятої трійці. У минулому це римо-католицький храм та монастир жіночого Ордену сакраменток, будівництво дерев'яного костелу на цьому місці розпочалось у 1718 році, а сучасний храм закладено у 1743 році під керівництвом Б. Меретина. Будівництво нового костелу за проектом А. Мінасевича завершилося в 1904 р. Костел був збудований в необароковому стилі. Після завершення ІІ Світової війни черниці покинули монастир і тривалий час храм стояв зачиненим. Лише в грудні 1995 року його було заново освячено як греко-католицький храм Пресвятої Трійці.[17] На вулиці Вахнянина, 39 знаходиться парафія Матері Божої Неустанної Помочі, яка має статус студентського храму. Цей храм належить до провінції салезіянського центру Святого Івана Боско, а настоятелем храму є отець Олег Федоренко.[18] На території Личаківського району є чимало медичних та харитативних установ, відповідно у їх приміщеннях розташовані церковні каплиці. Зокрема у приміщенні обласної дитячої лікарні Охматдит на вулиці Лисенка, 45 знаходиться каплиця Святих Безсрібників Косми і Дам'яна, а у будинку перестарілих на вулиці Медової Печери, 71 каплиця Покрови Пресвятої Богородиці.[19] На вулиці Ялівець, 15 знаходиться монастир згромадження сестер Пресвятої Родини УГКЦ

Храм Святого Івана Золотоустого на вулиці Лисенка, 43 належить до юрисдикції УПЦ КП та розташований у приміщенні колишнього костелу Серця Ісусового — мурованої будівлі з цегли двох кольорів (червоної і жовтої) в неороманському стилі з елементами неоготики і вдало поєднаними стильовими ознаками й архітектурними формами багатьох напрямків та історичних епох. Храм було закладено у 1877 році і розташований на пагорбі, який отримав назву Святої гори. Будівництво храму завершилось у 1889 році. Після завершення ІІ світової війни тут були розташоване відділення обласної інфекційної лікарні. І лише у 1991 році храм перейшов у власність Церкви — спочатку УАПЦ, а потім — УПЦ КП. Поруч з храмом розташовано навчальний корпус Львівської духовної семінарії а також діє чоловічий монастир.[20] На території Личаківського району знаходиться ще декілька храмів, які належать до Львівського благочинія УПЦ КП. А саме: на вулиці Тракт Глинянський розташовано Храм Святого апостола і Євангеліста Луки, на вулиці Пекарській, 52 храм Різдва Чесного Славного Пророка, Предтечі та Хрестителя Господнього Іоана, на вулиці Січинського, 30 — храм Святого Пророка Іллі.[21]

Біля перетину нинішніх вулиць Богданівської та Кривчицька Дорога збудували у 1930-х в «історичному стилі» костел Воздвиження Святого Хреста з високою вежею. За радянських часів костел перетворено на склад, а в 1990 р. храм передали громаді УАПЦ, яка перебудувала вежу, замінивши «готичний» шпиль на цибулясту баню. Тепер тут Церква Різдва Пресвятої Богородиці.[12]

Церква Петра і Павла на вулиці Личаківській

Найвідомішою церквою, яка належить до юрисдикції УАПЦ поза сумнівом є церква Петра і Павла на вулиці Личаківській. Вона була збудована у 1668 році як римо-католицький костел святих Петра і Павла. У 1784 (1786) році перейшла до уніатів. 19 серпня 1989 року настоятель церкви Володимир Ярема (1915–2000) оголосив про перехід до Української автокефальної православної церкви. Таким чином вона стала першою церквою в Україні яка перейшла в УАПЦ. У 1993 році він став патріархом УАПЦ, прийнявши ім'я Димитрія. У 2000 році похований у дворі храму. Неподалік від церкви Петра і Павла, на Личаківській, № 91 з 1990-х знаходиться Єпархіальне управління УАПЦ. Церква Преображення Господнього — храм Української автокефальної православної церкви у Львові, у місцевості Нове Знесіння був закладений як каплиця у 30-х роках 20 століття. У 1990–1995 рр. тут збудовано новий однобанний храм. На вулиці Харківській, 17 знаходиться один з наймолодших храмів Львова — Холмської Ікони Матері Божої. При храмі діють Братство св. Андрія Первозванного, благодійний фонд Патріарха Димитрія, дяківська школа.

На вулиці Короленка знаходиться кафедральний храм Львівської єпархії УПЦ МП — церква святого Георгія Змієборця. Сам храм збудовано у 1901 році у неовізантійському, або візантійсько-романському стилі. Гергіївська церква збудована із червоної цегли та білого тесаного каменю. Вона має п'ять куполів візантійської форми. Поряд із храмом зберігся церковний будинок (виконаний у тому ж стилі із тих же матеріалів). Церква та будинок складають архітектурний ансамбль, який дехто вважає одним з найкращих у культовій архітектурі України початку 20 століття. Храм має розкішне внутрішнє оздоблення виконане віденськими та львівськими майстрами. Це єдиний довоєнний храм Львова який будувався як православний, хоча з 1848 року львівські православні належали до юрисдикції буковинської єпархії Румунської православної церкви. Окрім того це єдиний храм Львова богослужіння в якому ведеться російською мовою^{[джерело?]}.[22]

Римо-католицька церква на території Личаківського району Львова представлена пам'яткою барокової архітектури костелом святого Антонія Падуанського який розташований на вулиці Личаківській, 49а. Дерев'яний костел на цій ділянці було закладено на початку 17 століття однак восени 1648 року він згорів під час облоги Львова військами Богдана Хмельницького. Тож у 1669 році розпочалось будівництво нового храму з тесаного каменю. Храм освячено у 1739 році. У радянські часи це був один з двох діючих римо-католицьких храмів Львова. Після проголошення незалежності до храму повернулись францисканці, а 14 квітня 1995 року офіційно передано під їхню опіку.[23][24]

На початку вулиці Зеленої знаходиться один з найстаріших протестантських храмів Львова, який носить історичну назву святої Урсули. Дерев'яний храм тут було збудовано монахами-домініканцями у 1678 році. У 1878 році будівлю передали громаді лютеран. В інтер'єрі храму є багато написів німецькою мовою, адже він обслуговував німецьку громаду Львова, яка компактно жила навколо нього. Після ІІ світової війни храм було закрито і лише у 1997 році після перебудови та реставрації храм передали протестантам.[25]

Головні ворота Личаківського цвинтаря. Фото близько 1900 р

На території Личаківського району розташовано найвідоміший цвинтар міста — Личаківський. Він має статус музею-заповідника, з цієї причини на ньому заборонені нові поховання, окрім виняткових випадків. Загалом цвинтар займає 40 гектарів, усього на ньому є понад 300 тисяч поховань, споруджено понад 2000 гробівців, 500 скульптур та рельєфів. Цвинтар є одним з основних туристичних об'єктів Львова. Його засновано у 1786 році, однак з часом він перетворився на найпрестижніший некрополь міста. Авторами скульптур та каплиць, які є на Личакові є такі відомі скульптори як Гартман Вітвер, Антон і Йоган Шимзери, Павло Евтельє. У XX-XXI столітті авторами цвинтарних скульптур були такі відомі майстри, як Євген Дзиндра, Теодозія Бриж, Лука Біганич, Петро Дзиндра, Микола Посікіра та інші. Личаків є одним з найбільших українських некрополів, де поховані такі видатні діячі української та польської історії та культури як Іван Франко, Маркіян Шашкевич, Марія Конопницька, Іван Левинський, Соломія Крушельницька, Володимир Івасюк, Сергій Кузьмінський та інші.

На території Личаківського району є ряд великих військових поховань та цвинтарів, які організаційно здебільшого входять до складу музею-заповідника «Личаківський цвинтар». Найдавнішим з них є поховання учасників польського повстання 1830—1831 рр — усього збереглося 146 таких могил. У радянський час частину поховань знищено, натомість влаштовано поховання радянських діячів. На цвинтарі також поховано близько 230 учасників повстання 1863–1864 років. У 1922–1939 рр. на прилеглій території, яка нині у складі цвинтаря, створено пантеон польських військових, учасників польсько-української війни 1918—1919 років. Поруч, на полі № 78 у роки незалежності збудовано меморіал воїнам Української галицької армії.

На полі № 82 знаходилось поховання австрійських, російських та українських солдатів часів I світової війни. У 1946–1947 роках могили було знищено, а пізніше на цьому місці влаштовано поховання працівників НКВС.

До складу Личаківського цвинтаря входить розташований на вулиці Пасічній Пагорб Слави — меморіал на честь воїнів, що загинули в роки Першої світової війни (у 1914–1915 роках) в Галичині, і на честь радянських воїнів, що брали участь у боях за Львів з німецькими військами у 1944 році під час радянсько-німецької війни. Найвідомішим похованням Пагорбу Слави є могила-пам'ятник радянського розвідника і диверсанта Миколи Кузнєцова, яку часто плюндрують[26][27][28][29].

Знесінський цвинтар виник у середині XIX століття на території Кайзервальду при вулиці Заклинських. Він лежить у яру, розтащований між двома схилами. Цвинтар належить до історико-меморіальних поховань Галичини, які заслуговують на особливу увагу. На цвинтарі є єдина збережена у Львові могила вояків УГА, які полягли на Знесінні у грудні 1918 року. Також на цвинтарі є поховання в'язнів Талергофу. Зараз цвинтар має статус закритого і нові поховання на ньому не проводяться.[30]

Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня знаходиться на вулиці Пекарській, 54, вона була заснована 16 грудня 1910 року, коли Галицьким сеймом було прийнято рішення про побудову краєвої інфекційної лікарні на 100 ліжок у місті Львові. Зараз лікарня розрахована на 410 ліжок, з них 140 — дитячі. Вона є центром надання спеціалізованої медичної допомоги інфекційним хворим міста Львова та області.[39][40] Одним з найстаріших та найбільших медичних закладів Західної України є Львівська обласна клінічна лікарня — багатопрофільна лікарня третього рівня, що надає спеціалізовану та високоспеціалізовану медичну допомогу населенню [[Львівська

Мар'ян Панчишин (у центрі) з колегами

область|Львівської області]], інших областей України та іноземним громадянам. До функцій ЛОКЛ входить також надання методичної та планово-консультативної допомоги лікувально-профілактичним установам Львівської області, проведення науково-практичної діяльності. Історія лікарні налічує більш як 225 років, відколи 1783 року у приміщення Колегії Піярів був перенесений шпиталь отців Боніфратрів, який до цього розміщувався у костелі св. Лаврентія по вулиці Личаківській. Через рік шпиталь почав функціонувати як світський заклад — Загальний шпиталь, — де лікували хворих, породіль та божевільних. За час функціонування Загального шпиталю у ньому працювали видатні, знані не лише на теренах Галичини, але й у Європі, лікарі та професори: Ярослав Воєвідка, Франц Бабель де Фронсберґ, Ігнацій Гавранек, Антоній Славіковскі, Ґжеґош Зємбіцкі, Зенон Лєнько, Броніслав Сабат, Адам Чіжевіч, Алєксандер Домашевіч, Вінсент Арнольд, Адам Соловій, Степан Барвінський, Михайло Дубовий, Іван Довбуш, Людвіг Рідігер, Емануель Махек, Тадеуш Островський, Антоній Юраш, Маріян Панчишин, Георгій Караванов, Михайло Даниленко, Григорій Івашкевич, Дмитро Бабляк, Михайло Лоба, Роман Бариляк та багато інших.

Ліжковий фонд лікарні становить 1110 ліжок, на яких функціонують 27 стаціонарних відділень. В структуру входять також 17 лікувально-діагностичних та 14 господарських відділень, обласна консультативна поліклініка, працює пологовий будинок в якому щорічно медичну допомогу отримують близько 500 новонароджених найвищого перинатального ризику з усіх пологових установ м. Львова та області. Частка обласної лікарні в ліжковому фонді області протягом останнього десятиліття становить 4,5 %, щороку на них лікується близько 6 % від усіх стаціонарних пацієнтів. При цьому, у структурі хірургічної роботи стаціонарів області більш як 16 % оперативних втручань виконується спеціалістами обласної лікарні. Медичну допомогу понад 32 тисячам пацієнтів в рік (близько 18 тисяч хірургічних втручань) надають більш як 500 лікарів та 1000 медичних сестер. Із працівників лікарні 9 лікарів мають звання «Заслужений лікар України», 2 медичні сестри — звання «Заслужений працівник України», 29 кандидатів медичних наук.[41] У місті Винники розташована Львівська обласна лікарня відновного лікування яка розрахована на 165 ліжок. Вона була заснована за часів Польщі як приватна водолікувальна установа. Вона має відділення у селищі Східниця де лікування проводиться за допомогою води «Нафтуся».[42][43] На вулиці Лисенка, 31 знаходиться один з найбільших педіатричних закладів області — Львівська обласна дитяча клінічна лікарня «ОХМАТДИТ». Її приміщення було збудовано ще у 1927 році, однак дитяча лікарня тут функціонує з 1950 року. Щороку в стінах стаціонару та консультативної поліклініки КЗ ЛОДКЛ «ОХМАТДИТ» одержує медичну допомогу майже 65 тисяч дітей області. У лікарні функціонує 19 відділень. Протягом року тут проводиться 3 тисячі операцій. Спеціалісти КЗ ЛОДКЛ «ОХМАТДИТ» співпрацюють із науковими та лікувальними закладами багатьох країн світу: Польщі, Австрії, США, Данії.[39][44] У Личаківському районі знаходиться також Львівський обласний клінічний діагностичний центр. Хоча це відносно молодий медичний заклад — він заснований у 1988 році це є найбільший діагностичний центр області, який надає консультативно-діагностичну допомогу всім мешканцям міста Львова та Львівської області, особливо мешканцям сільських районів. Щорічно його відвідує 150—160 тисяч пацієнтів, робиться 90 000 аналізів.[45][46] Також на території району знаходиться Львівський обласний ендокринологічний диспансер який має поліклінічне відділення та два стаціонарних на 100 ліжок з виділеними 20 дитячими ліжками.[47][48] На вулиці Коциловського, 30 працює Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер[49][50] а у місті Винники Львівський обласний госпіталь інвалідів війни та репресованих імені Ю. Липи.[51]

На вулиці Мечнікова, 8 знаходиться міський комунальний клінічний пологовий будинок N1. Це установа з 30-річною історією. За 30 років у пологовому будинку народилося 90137 дітей, серед них 1708 двійнят і 379 трійнят. Він розрахований на 180 ліжок.[52] [53] Також в районі знаходиться Комунальна 6-та міська поліклініка на вулиці Медової Печери, 1 яка має відділення у Винниках та два дитячих відділення, жіночу консультацію.[54][55]

На вулиці Личаківській знаходиться два медичні заклади, які підпорядковані силовим структурам — на Личаківській, 26 знаходиться Центральний військовий клінічний госпіталь ЗахОК. А на Личаківській, 74 — окружний госпіталь прикордонних військ. У ньому працює 10 лікувально-діагностичних відділень.[56] [57]

Окрім згаданих вище медичних закладів в районі працює чимало спеціалізованих клінік, медичних центрів, допоміжних медичних установ — як державної, так і комунальної, відомчої та приватної форми власності. Зокрема тут знаходиться Обласний медичний інформаційно-аналітичний центр[58] на вулиці Лисенка, 45 знаходиться КЗ «Львівський обласний центр з профілактики та боротьби із СНІДом»,[59][60][61] Львівський обласний центр репродуктивного здоров'я населення,[59][62] Львівське обласне патологоанатомічне бюро[63] а також бюро судово-медичної експертизи[64]

Личаківський район знаходиться в горбистій місцевості Львівського плато (Давидівське пасмо), через який проходить Великий Європейський вододіл. Зокрема тут знаходиться горб Личаківського цвинтаря (359 метрів над рівнем моря), між вулицями Пекарською та Костя Левицького — Шуманівка (321 метр над рівнем моря). На захід від Кривчиць височіє гора Хомець — унікальна пам'ятка природи з залишками реліктового лугостепу. Будинок Охматдиту на вулиці Лисенка

Пагорби Кайзервальду

знаходиться під Змієвою горою, яку ще називають Вовчою. Також пагорби знаходяться на Знесінні. На захід від Змієвої гори простягаються узгір'я Кайзервальду, який періодично вирубували для опалення під час воєн, а потім знову засаджували новими деревами. Найвища точка розташована тут на висоті 377 м над рівнем моря. Колись ці горби називали Кам'яними горами, бо на їх схилах було багато каменоломень та піщаних кар'єрів.

Давидівське пасмо являє собою ніби південно-східне продовження Розточчя і має такі характерні ознаки: а) різка асиметричність схилів; північно-східний схил утворює уступ, що круто спускається до Грядового Побужжя, тоді як південно-західний схил непомітно переходить у Львівське Опілля; б) значні висоти, які перевищують місцями 400 м над рівнем моря; в) значна лісистість, особливо північно-східного крутого схилу, з поширенням сосново-дубово-букових лісів на сіро-лісових ґрунтах.[65]

Дискусійним є питання щодо виділення меж Давидівського пасма. Професор І. Бурачинський (Польща) і ряд львівських вчених (О. Федірко, В. Брусак та ін.) пропонують відносити розширену північну частину Давидівського пасма до Розточчя. Сюди входять останцевий горб — Високий Замок у Львові, височина Знесіння, Винниківський ліс з Чортовими Скелями і Медовою Печерою. Професор К. І. Геренчук (1972 р.) виділяє Давидівське пасмо в окремий однойменний природний район у групі горбогірно-лісових ландшафтів, для яких характерно глибоке розчленування поверхні, значні абсолютні висоти (350—400 м), малопотужний покрив лесових суглинків і значне поширення широколистяних лісів. Давидівське пасмо місцями сильно розчленоване сучасними і давніми долинами, завдяки чому в межах Львова утворилися відокремлені масиви, такі як Кортумова, Княжа та Піскова гори, Знесіння.[65]

Входять до складу Львівського плато — група скель, а також пагорб і пам'ятка природи місцевого значення. Розташовані біля південної околиці села Лисиничів (Пустомитівський район, Львівська область), між містами Львовом та Винниками, в межах Винниківського лісопарку. Скелі розташовані на вершині залісненого пагорба (висота 414 м над р. м.) і на його північних схилах, які крутими уступами обриваються в бік села Лисиничів. Максимальна висота скель — до 20 м. Складені з твердих міоценових пісковиків. Центральна скеля, що розташована на самій вершині пагорба, невисока, при своєму підніжжі має невеликий грот (очевидно рукотворний). Деякі інші скелі використовуються альпіністами для тренувань.[12]

Колишня станція Личаків

На території Личаківського району немає діючих залізничних станцій, однак збереглася залізнична колія Персенківка — Підгайці та приміщення станції «Личаків». Залізничну станцію відкрили у 1909 році. Однак у 1944 році німці підірвали колію на ділянці Винники — Підгайці після чого вона втратила своє значення. Щоправда ще у 1970-х роках по цій колії до Винниківскького озера ходили потяги.

Автостанція на вулиці Личаківській, яка б мала обслуговувати автобуси Золочівського напрямку не функціонує, а самі автобуси та маршрутні таксі відправляються безпосередньо з вулиці Личаківської.[67]

Личаківський район має розвинуту мережу міських автобусів та маршрутних таксі, яка є частиною загальноміської мережі та дозволяє без пересадок потрапити до більшості ділниць Львова. Також міська маршрутна мережа включає і місто Винники. Автобусне сполучення між Львовом та Винниками здійснюєте за внутрішньольвівським тарифом.

У 1895 році почався рух трамваїв по вулиці Личаківській — до Личаківської рогачки та до Личаківського цвинтаря, з тих пір трамвайна мережа тут зазнала лише незначних змін. Від 1914 до 1940 року трамвай ходив від Личаківської рогачки до станції Личаків. У 1969 році було зроблено розворот трамваю на початку вулиці Пасічної, і у 1988 році трамвайну лінію від Личаківського цвинтаря було продовжено на Погулянку.[68]

У 1966 році тролейбусну лінію було прокладено по вулиці Зеленій, яка є адміністративною межею Личаківського району[69]