Вулиця Пушкарівська (Полтава)
Ву́лиця Пу́шкарівська — вулиця у місті Полтаві. Пролягає від перехрестя з вулицею Олеся Гончара та закінчується глухим кутом та входом до парку Пам'яті і Скорботи, де вулиця Пушкарівська продовжується далі у вигляді тротуару та сполучається з вулицею Навроцького.
Вулиця Полтава | |
---|---|
Будівля Полтавського окружного адміністративного суду (1914 р., приміщення штабу колишніх «Червоних казарм») | |
Район | Шевченківський, Київський |
Назва на честь | колишнього передміського села Пушкарівка |
Загальні відомості | |
Протяжність | 608 м. |
Поштові індекси | 36039[1] |
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура | |
Пам'ятники | Скорботній матері |
Державні установи | Полтавський окружний адміністративний суд |
Поштові відділення | ВПЗ № 39 (вул. Петлюри, 45)[1] |
Забудова | садибна, багатоповерхова |
Парки | Молодіжний, Пам’яті і Скорботи (Пушкарівський) |
Зовнішні посилання | |
У проєкті OpenStreetMap | r1562730 |
Мапа | |
Прилучаються вулиці Остапа Вишні та Військова.
Історія та забудова
Межа між Київським та Шевченківським районів Полтави ділить вул. Пушкарівську навпіл. Так, приватна садибна забудова та дві п'ятиповерхівки з парного боку адміністративно належать до Київського району, а непарна, де розташовано комплекс будівель колишнього військового містечка «Червоні Казарми» — до Шевченківського району міста[2].
Домінантою вулиці мабуть що є ансамбль будівель колишнього військового містечка, яке понад століття називають Червоними Казармами. Комплекс споруд містечка, збудований у 1876—1893 роках спеціально для потреб військових частин армії Російської імперії, дислокованих у Полтаві. До складу комплексу входили штаб, казарми, навчальні приміщення, домова церква, порохові склади. Для будівництва усіх будівель використовувалася червона цегла, яку виготовляли на місцевих цегельнях у Задихальному яру під Монастирською горою. Для міцності стін, до цементного розчину, що скріплював цеглу, додавали яєчні жовтки. Завдяки кольору комплексу військових будівель цей квартал Полтави отримав назву — «Червоні Казарми»[3]. Згодом колір було змінено на жовтий, але будівлі колишніх артскладів так і залишилися червоними до самого їх знесення у 2010—2011 роках[2].
Від часу заснування і до часів занепаду у Червоних Казармах знаходилися лише військові частини. За часів Царської Росії — 33-й піхотний Єлецький полк 9-ї піхотної дивізії російської армії, після Жовтневого перевороту 1917 року на території містечка нетривалий час проходили вишкіл військові частини Симона Петлюри. За радянської влади у 1921—1935 роках у приміщеннях Червоних казарм дислокувалася 25-та Чапаєвська дивізія зі складу 7-го стрілецького корпусу Українського військового округу. У 1939—1941 роках тут місце постійної дислокації 73-го піхотного полку, а перед початком німецько-радянської війни — 132-га стрілецька дивізія під командуванням генерал-майора С. Бірюзова. З початком війни на території Червоних казарм відбувалося формування нових бойових підрозділів з мобілізованих полтавців, зокрема, в Червоних Казармах навчали політруків для військових з'єднань Червоної армії.
Під час німецької окупації міста Червоних Казармах містився німецький гарнізон[4].
Після війни в будівлях казарм розпочала роботу 7-а військова школа з підготовки спеціалістів зв'язку, яку протягом 1965—1968 років двічі перейменовували, а 11 січня 1968 року була підписана Постанова Ради Міністрів СРСР за № 27, а 31 січня того ж року складений відповідний наказ міністра оборони СРСР № 019 про створення Полтавського військового командного училища зв'язку. 4 липня 1970 року перший начальник училища полковник Ткаченко Феодосій Петрович в урочистій обстановці прийняв Бойовий прапор новоствореного навчального закладу. У січні 1979 року училище переведено до 20-го військового містечка, що було збудоване на вул. Зіньківській, 44[5]. Після переведення училища приміщення казарм займав навчальний центр зв'язку. За радянських часів — військова частина 14324, за часів незалежної України — військова частина № А3990, А0632; згодом — 379-й навчальний центр військ зв'язку КВО (нині — Територіальне управління «Північ»). Після реформ в українській армії було переформатовано або ж фактично знищено велику кількість військових частин та з'єднань. Так само сталося й полтавським «Червоними Казармами» після ліквідації військової частини, що там дислокувалася. За короткий час, через дію різних природних та людських факторів ансамбль будівель доведено до значної руйнації[4], а ті що залишилися розкрадається або розпродається. Так, будинок під № 9/26, у якому колись містився штаб військової частини 2009 р. передано в управління Державної судової адміністрації України, яке згодом було відреставровано зі збереженням архітектурного стилю будинку та переобладнано під приміщення Полтавського окружного адміністративного суду.[2] 2011 року Міністерство оборони України передало весь комплекс будівель колишнього військового містечка у комунальну власність міста. Попередньо владою міста планувалося використати цю територію під житлову забудову, але 2013 р. на цю територію зазіхнула УПЦ МП, що планувала спорудити там православну школу[6], але їй було відмовлено. І лише у березні 2016 року, у міськраді вперше заговорили про повернення «Червоних Казарм» у державну власність, а саме передачі колишнього військового містечка Національній гвардії України[7]. В будинку під № 22В міститься центр продажу автомобілів та СТО «Тойота Центр Полтава», що належить компанії «Компанія „Стар Лайн“».
Примітки
- Знайти поштовий індекс. ukrposhta.ua. Укрпошта. Процитовано 22 вересня 2021.
- Вулицями Полтави: Пушкарівська вулиця
- «Червоні казарми» у Полтаві перетворять на спальний квартал
- Згадуючи про «Червоні казарми». Архів оригіналу за 15 липня 2018. Процитовано 15 липня 2018.
- Полтавський військовий інститут зв'язку
- «Красные казармы» в Полтаве станут православной школой (рос.)
- «Червоні казарми» у Полтаві другий рік поспіль передають Нацгвардії