Вікно (Чортківський район)

Вікно́ — село Гримайлівської селищної громади Чортківського району Тернопільської області. Розташоване на річці Гнилка, на півночі району за 5 км від Гримайлова. До 2020 центр сільради.

село Вікно
Герб Вікна (Гусятинський район) Прапор Вікна (Гусятинський район)
Країна  Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Чортківський район
Громада Гримайлівська селищна громада
Основні дані
Засноване 1464
Населення 1 332
Територія 38,72 км²
Густота населення 344,01 осіб/км²
Поштовий індекс 48217
Телефонний код +380 3557
Географічні дані
Географічні координати 49°20′22″ пн. ш. 26°04′25″ сх. д.
Водойми Гнилка
Відстань до
районного центру		 40 км
Найближча залізнична станція Скалат
Відстань до
залізничної станції		 17 км
Місцева влада
Адреса ради 48217, с. Вікно
Сільський голова Ющак Богдан Олексійович[1]
Карта
Вікно
Вікно
Мапа

 Вікно у Вікісховищі

Населення — 1332 особи (2001).

Географія

Через село тече річка Гребелька, ліва притока Гнилої.

Походження назви (етимологія)

Назва походить, ймовірно, від карстових озерець, які в народі називаються «вікнини».

Природоохоронні об'єкти

Історія

Біля Вікна виявлені скіфські поховання та римські монети 2 ст.

У селі помітні сліди Княжого тракту — шляху часів Русі.

Перша писемна згадка — 1464 року. Колись недалеко звідси, біля підніжжя гори Довгої, лежало невеличке село Зелена Груша. В страшні часи татарської навали чужинці стерли його з лиця землі. Хтось з уцілілих жителів,— повідають, що то був рибалка,— поселився на новому місці біля потічка, який брав початок з великого болота з численними карстовими озерами-вікнинами. Багато вигадок і переказів виникло навколо незвичайних, не замерзаючих у найлютіші морози, озер-вікнин, утворених підземними водами, що в кількох місцях прорвалися назовні могутніми джерелами. Тепер у районі проведені осушувальні роботи. Залишилося лише два невеликих джерела, що становлять унікальний пам'ятник природи. Зараз вони взяті під охорону держави. Згодом тут виросло село, і назвали його Вікном.

У 1594 році жителі Вікна брали участь у повстанні під приводом Северина Наливайка, а в 1675 році село спалили татари. У першій половині XVIII ст. Вікно було власністю Сенявських, з 1788 року належало Ізабеллі Чарториській-Любомирській, а півтора століття тому село належало багатому дідичу Івану Федоровичу — послу Австрійського райхстаґу, відомому галицькому письменнику, правнику і публіцисту. Майже з двох тисяч гектарів приписаної до села землі більше тисячі двохсот належало Федоровичу, кількадесят — церкві, рештою володіли сто п'ятдесят сім селянських дворів. В цей час понад сімдесят селян з Вікна емігрували до Німеччини та Америки.

Син Івана Федоровича Володислав заснував у селі ґуральню та килимарську майстерню. Згодом справа килимарства досягла високого мистецького рівня. У 1873 році на Віденській виставці вироби вікнянських килимарів користувалися великим успіхом і здобули загальне визнання. У Вікні, крім місцевих майстрів, працював відомий килимар з Кобилля на Збаражчині Іван Івахів. Він виткав понад шістсот килимів. На жаль, самобутнє народне мистецтво килимарства не знайшло продовження у селі, а сама килимарня була знищена під час Першої світової війни. Тепер лише в родинних скринях старожилів подекуди зберігаються неповторного рисунка килими, створені сімдесят-сто років тому.

Активно діяли в той час товариство «Просвіта», гуртки «Сільського господаря», «Союзу українок», «Рідної школи». Понад двадцять жителів села воювали в Українській Галицькій Армії.

У 2008 році в селі засновано краєзнавчий музей.

Родиною Федоровичів у своєму палаці у Вікнах була зібрана величезна бібліотека давніх рукописів і стародруків, колекції килимів, мініатюр, кераміки, давньої зброї, археологічних експонатів, унікальна збірка 300 полотен доброї італійської та фламандської школи XVI–XVII ст. Усі ці скарби пограбовані та спалені в 1917 р. російськими солдатами під час 1-ї світової війни.[2]

Під час 2-ї світової війни німці розстріляли у Вікні євреїв, яких привели з Гримайлова; у селі був військовий госпіталь.

Символіка

Затверджений 5 червня 2013 р. рішенням сесії сільської ради[3].

Автори — С. Ткачов, В. Напиткін.

Герб

Лазуровий щит поділений срібним нитяним хрестом. На першій і четвертій частинах срібна леліва, на другій і третій золоте сонце з людським обличчям.

Щит розміщений на золотому картуші, верхня половина якого еклектична, а нижня утворена з колосків, букових горішків і листя калини, унизу якого на золотій стрічці чорними літерами — «Вікно», під стрічкою чорні цифри 1464. Щит увінчаний золотою сільською короною.

Леліва — символ Богородиці. Сонце — символ Поділля, село знаходиться в Подільських Товтрах «Медоборах». Поділ і відображення символів — це їх відображення у водах карстових озер-вікон, які знаходяться біля села. Бук означає східну межу поширення цього дерева.

Прапор

На квадратному білому полотнищі герб села в жовтому картуші, увінчаний жовтою сільською короною. З обох боків герб супроводжується вертикальним візерунком із жовтого дубового листя. Висота герба і візерунка — 9/10 від висоти прапора. З трьох сторін прапор облямований жовтими торочками.

Пам'ятки
  • кімната-музей Івана Франка.
  • церква Успіння Пресвятої Богородиці (1726; мур.), «фігури» св. Антонія та Пресвятої Богородиці, козацькі могили
  • насипано символічну могилу УСС (1990)
  • встановлено меморіальну таблицю І. Франку (1987),
  • споруджено пам'ятники:
    • на честь скасування панщини (1848, відновлений 1991),
    • Івану Франку (1956),
    • воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1967);

Некрополі

На сільському цвинтарі є могила радянського воїна — льотчика Миколи Дмитровича Цикіна, який загинув у 1941 р. тут же. Пам'ятник — пірамідальний обеліск[4].

Соціальна сфера

Діють ЗОШ 1-2 ступ., Будинок культури, дошкільний заклад, ФАП, відділення зв'язку, млин.

Відомі люди

Народилися

Проживали, працювали

Перебували
  • письменник Іван Франко; матеріали з архіву Федоровичів Іван Франко використав також у працях «Земельна власність у Галичині», «Гримайлівський ключ в році 1800», «Лук'ян Кобилиця. Епізод з історії Гуцульщини в першій половині 19 ст.» У Вікні він працював над великою розвідкою «Жіноча неволя в руських піснях народних», де використав пісню «Ой, у місті Гусятині сталася причина…» Франко спостерігав життя селян, записував старі розповіді та легенди. Зібрані факти і враження послужили згодом Каменяреві епізодами поеми «Панські жарти». У місцевій школі створено кімнату-музей Каменяра, у центрі села встановлене його погруддя.
  • художники М. Івасюк, Іван Труш, К. Устиянович — за його порадою для розбору родинного архіву та написання нової біографії батька Владислав Федорович запросив Івана Франка (першу біографію І. Федоровича написав і видав Федір Білоус в Коломиї). Кілька місяців роботи у Вікні протягом 1883—1885 років були для Франка дуже плідними. В архіві Івана Федоровича він виявив матеріали, що характеризували економічне становище західноукраїнського селянства в 1810—1848 роках. Знайдені дані стали основою праці «Критичний огляд до подій 1846 року, особливо в Східній Галичині»)
  • літературознавець О. Терлецький,
  • український вчений і поет Василь Щурат.

Примітки
  1. http://www.obl-rada.te.ua/uk/informatsiya/orhany-mistsevoho-samovryaduvannya-v-oblasti
  2. Останній галицький боярин
  3. Українська геральдика
  4. Богдан Андрушків. Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили.— Тернопіль: «Підручники і посібники», 1998.— С. 18
  5. Головин Б., Мельничук Б., Ханас В. Мудрий Василь Миколайович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 572. — ISBN 966-528-199-2.

Література

Джерело
  • irp.te.ua[недоступне посилання з квітня 2019]
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.