Вікторія (водоспад)

Водоспад Вікторія на картині Томаса Бейнеса.

Найдавніші відомі науці жителі місцевості довкола водоспаду були мисливцями і збирачами. Їхніми мовами водоспад називався Shongwe, Amanza Thunqayo, Mosi-oa-tunua («Гримлячий дим»). Першим європейцем, який побачив водоспад, був Девід Лівінгстон. 17 листопада 1855 року, під час подорожі 1852—1856 від верхів'я Замбезі до гирла річки, Лівінгстон досяг водоспаду і підплив до маленького острова, який згодом був названий на його честь.[3] Лівінгстон був вражений водоспадами Ngonye, далі проплив вгору за течією, побачив значніший водоспад і назвав його на честь королеви Вікторії. Про водоспад він написав: «Ніхто не може порівняти красу з чим-небудь побаченим в Англії. Цього ніколи раніше не бачили очі європейців. На місця такі прекрасні, мабуть, дивилися ангели у польоті».

У 1860 році Лівінгстон повернувся до водоспаду і провів разом з Джоном Кирком детальне дослідження. На водоспаді побували інші європейські дослідники — португалець Серпа Пінто, чех Еміль Холуб, британський художник Томас Бейнес, який написав деякі з найперших картин водоспаду. Доти, доки 1905 року в місцевості не була проведена залізниця, вона рідко відвідувалася європейцями.

Водоспад розташований приблизно на середині перебігу річки Замбезі, приблизно на 17 гр. пд. ш. і 25 гр. с. д. Вище від водоспаду Замбезі тече по плоскій базальтовій плиті в долині, обмеженій низькими і поодинокими пагорбами з пісковика. На річці розташовані острови, число яких збільшується при наближенні до водоспаду.

Водоспад утворився в місці, де Замбезі різко спускається у вузьке (приблизно 120 метрів шириною) міжгір'я, вирізане її водою в розломі земної кори. Численні острівці ділять водоспад на гребені, формуючи протоки. З плином часу водоспад відступав вгору за течією, прогризаючи собі все нові і нові міжгір'я. Ці міжгір'я тепер утворюють зигзагоподібне русло річки з прямовисними стінами. Їх добре видно на знімках, зроблених зі штучних космічних супутників Землі.

Водоспад надзвичайно широкий, приблизно 1 855 метрів завширшки, висота падіння води змінюється від 80 метрів біля правого берега водоспаду до 108 метрів в центрі, а з лівого берега сягає 128 метрів[4]. Водоспад приблизно вдвічі вищий за Ніагарський водоспад і більш ніж вдвоє ширший за його головну частину («Підкови»). Падаюча вода утворює бризки і туман, які можуть підніматися на висоту 400 метрів і вище; вони видимі на відстані до 5 кілометрів.

Протягом сезону дощів через водоспад проходить понад 500 мільйонів літрів води за хвилину, через величезну силу падаючої води бризки підіймаються на сотні метрів в повітря. У 1958 році, під час повені в Замбезі відмічений рекордний рівень — більше 770 мільйонів літрів за хвилину.

Водоспад розділений на чотири головні частини (потоки) островами, які розташовані на краю прірви. Потоки названі в порядку від Зімбабве (з заходу) до Замбії (на схід): Поряд з правим берегом річки — похилий потік 35 метрів завширшки, названий «Диявольська катаракта»[4] або ще «стрибаюча вода», далі, за островом Боарука (300 метрів), розташований «Головний водоспад» завширшки близько 460 метрів. Острів Лівінгстона відокремлює головний водоспад від наступного протоку — «Веселковий водоспад» (завширшки приблизно 530 метрів), біля лівого берега річки розташований східний водоспад — «Східна катаракта».

Ущелина.

Єдиний вихід з міжгір'я, куди нині падає вода — це досить вузький канал, пробитий водою в його стінці приблизно на 2/3 відстані від західного кінця. Ця протока має ширину приблизно 30 метрів, і весь об'єм річки проходить по ній близько 120 метрів, після чого річка потрапляє в зиґзаґоподібну ущелину. Річка не виходить з цієї ущелини близько 80 км, аж до її виходу з базальтового плато.

В кінці першого зиґзаґу річка спрямовується в глибоке водоймище під назвою «Киплячий казан» (Boiling Pot), розміром приблизно 150 метрів упоперек. Під час низьководдя поверхня «казана» спокійна, але під час високої води — вкрита неквапливою гігантською водовертю (воронками) і збуреннями водної гладіні. Стіни ущелини — понад 120 метрів заввишки.

У сезон дощів через водоспад проходить до 9100 кубічних метрів води за секунду. В цей час вода зливається через головний водоспад суцільним потоком. У сезон посухи водоспад скорочується до декількох вузьких цівок, бризки і туман майже відсутні, потік знижується до 350 кубічних метрів за секунду. Тоді можна вивчати глибини ущелини, зазвичай залиті водою. Між максимальним потоком у квітні та мінімальним у кінці жовтня рівень води в ущелинах варіює майже на 20 метрів. Вода у водоспаді яскраво-рудого кольору.

Залізничний міст біля водоспаду Вікторія.

Нижче Boiling Pot, майже під прямим кутом до водоспаду, через ущелину перекинутий міст — один з п'яти, розташованих на річці Замбезі. Міст у формі арки має довжину 250 метрів, вершина моста на 125 метрів вища за нижній рівень річки. Регулярне залізничне сполучення поєднує міста Вікторія-Фолз і Лівінгстон з Булавайо та з іншою лінією, що з'єднує Лівінгстон і Лусаку.

Водоспади практично не відвідувалися людьми доти, доки в 1905 році не була проведена залізниця до Булавайо. Після введення в дію залізниці вони швидко набули популярності і зберігали її до кінця британського колоніального правління. На боці Зімбабве виросло туристичне місто. В кінці 1960-х рр. кількість туристів знизилася через партизанську боротьбу в Зімбабве (Родезії) і затримання туристів-іноземців в правлінні Кеннета Каунди в незалежній Замбії.

Незалежність Зімбабве в 1980 р. принесла відносний мир, і в 1980-х роках. у регіоні розпочалася нова хвиля туризму. До кінця 1990-х рр. майже 300 тисяч осіб відвідували водоспади щорічно. У 2000-их рр. кількість туристів-відвідувачів Зімбабве почала зменшуватися через нестабільність, пов'язану з правлінням Роберта Мугабе.

Зімбабве і Замбія дозволяють використовувати візи для одноденних поїздок при перетині кордонів без попередньої заявки, проте ці візи вважаються дорогими.

Відразу після водоспаду починається ділянка річки з численними порогами, що привертає любителів спусків на каяках і рафтах. Пороги достатньо безпечні для туристів-початківців, при великій витраті води немає небезпечних каменів, і після всіх порогів ідуть ділянки спокійної води.

Водоспад розташований на території двох національних парків — «Гримлячий Дим» (Mosi-oa-tunya) в Замбії та «Водоспад Вікторія» в Зімбабве. Обидва національних парки є невеликими, вони охоплюють площу 66 і 23 квадратних кілометри відповідно.

Національні парки характеризуються розмаїтою дикою природою, включаючи значні популяції слонів і жирафів. У річці в цьому місці живе велика популяція гіпопотамів.

У національному парку «Гримлячий Дим» також проживають два білі носороги, які були завезені туди з Південної Африки.

Також збереглося маленьке кладовище на місці старого англійського поселення.

• Водоспад Іґуасу
• Ніагарський водоспад

• «У світі водоспадів». — Київ, «Веселка», 1979 р.; С. 107—111

• Victoria-Falls. World Waterfall Database. Процитовано 21-03-2021. (англ.)
• Victoria Falls в онлайн-версії «Encyclopædia Britannica». Процитовано 21-03-2021 (англ.)
• Світлини з висоти на водоспад Вікіторія