Віктор де Рікеті, маркіз де Мірабо

Мірабо виховувався батьком дуже суворо, і в 1728 році він вступив до армії. Він охоче взяв участь у воєнних кампаніях, але так ніколи і не піднявся вище звання капітана, через те, що не зміг отримати відпустку при дворі, аби придбати комісування в полк. У 1737 році він успадкував сімейну власність після смерті батька і провів кілька приємних років до 1743 року в літературному спілкуванні з Люком де Клап'є, маркізом де Вовенаргом та поетом Лефранком де Помпіньяном, що могло б тривати, якби він не вирішив одружитися заради земельних маєтків. Дамою, чиє майно йому сподобалось, стала Марі-Женев'єв, донька пана де Вассана, бригадного генерала в армії, та вдови маркіза де Совебо. Мірабо одружився, не бачившись з нею до цього, 21 квітня 1743 року. Того ж року Мірабо став кавалером королівського та військового ордену Святого Луї.[6]

Подією, яка змусила Мірабо присвятити себе політичній економії, безсумнівно, була його робота над рукописом «Есеї про загальну природу комерції» Річарда Кентіллона, який він мав у своєму розпорядженні ще в 1740 році.[7] Він поглибив коментарі до цього тексту, який поступово став тим, що отримало назву Ami des hommes .

Перебуваючи в гарнізоні в Бордо, Мірабо познайомився з Монтеск'є (1689—1755)[8] і, звільнившись з армії, написав свою першу роботу «Політичний заповіт» (1747), який заради процвітання Франції пропагував повернення французької аристократії до їхнього старого становища в часи Середньовіччя. У 1749 році народився його син Оноре Габріель. У 1750 році за «Заповітом» вийшла друком його наступна книга «Utilité des états provinciaux», яку приписували самому Монтеск'є. У 1756 році Мірабо зробив свою першу появу в якості політичного економіста публікацією «Друг людини, або трактат про населення». Цю роботу часто пояснювали зовнішнім впливом, частково навіть приписуючи цей вплив Кене, засновнику економічної школи фізіократів.[6]

Мірабо визнав лідером політичної думки принц Леопольд Тосканський, згодом імператор, і король Швеції Ґустав III, який в 1772 році надіслав йому Великий Хрест Ордена Вази .[6]

Шлюб його, проте, не був щасливим; він розлучився зі своєю дружиною в 1762 році, яку, як він вважав, надійно забезпечив в провінції завдяки летр-де-каше, однак в 1772 році вона раптово з'явилась у Парижі та розпочала процедуру розлучення. Одна з його дочок заохотила його дружину піти на цей крок. Він всіляко бажав замовчати цю справу, якщо це було можливо, заради пані де Паї, швейцарської леді, яку він кохав з 1756 року. Але дружина не бажала дати йому спокій; її прохання було відхилено в 1777 році, але вона відновила свій позов, який було задоволено в 1781 році. Цей судовий процес цілком підірвав здоров'я маркіза, а також його становище; він продав свій маєток у Біньйоні та найняв будинок в Аржантеї, де прожив спокійно до самої смерті.[6]

Молодший брат маркіза, Жан Антуан Рікетті, бейлі (помер у 1794 р.), з відзнакою служив на флоті, однак його брутальні манери унеможливили успіх при дворі. У 1763 році він став генералом галер Мальти. У 1767 році він повернувся до Франції і взяв на себе управління замком Мірабо, допомагаючи маркізу в його катастрофічних судових справах.[6]

Мірабо отримав прізвисько «Друг людини», після його роботи L'Ami des Hommes. 

• Луї де Ломені Ле Мірабо (2 т., 1879). Також Анрі Ріперт, Ле Маркіз де Мірабо
• Мирабо, Виктор Рикетти // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)