Леопольд II (імператор Священної Римської імперії)

Леопольд II народився 5 травня 1747 року у Відні, в столиці Священної Римської імперії[3]. Він був третім сином і дев'ятою дитиною імператриці Марії-Терезії та її чоловіка, лотаринзького герцога й імператора Франца I із Габсбурзько-Лотаринзького дому[3]. Леопольд став першим «багрянородним» австрійським ерцгерцогом: він з'явився на світ після інтронізації батька в 1745 році[3].

Хрещеною матір'ю Леопольда була російська імператриця Єлизавета, донька московського царя-тирана Петра І[3]. За її наполяганням новонародженого охрестили Петром, іменем її батька, нетиповим для чоловіків із династії Габсбургів[3]. У Австрії майбутнього імператора звали Леопольдом, а у Тоскані — переважно П'єтро-Леопольдо, зрідка — Леопольдо[3].

У 6 років Леопольда заручили із Марією-Беатріче д'Есте, спадкоємницею Модени. 16 січня 1761 року, через смерть старшого брата Карла, хлопця проголосили наступником трону Великого герцогства Тосканського, а руку моденської принцеси віддали його молодшому братові Фердинанду[3].

Після смерті батька 18 серпня 1765 року вступив до управління Тосканою під ім'ям Петра Леопольда I (Пьєтро Леопольдо I). Спочатку під керівництвом соратників імператриці, маркіза Ботта та графа Розенберга, пізніше самостійно, Леопольд проводив помірковані, але послідовні реформи.

1790 року Леопольд отримав у спадок імператорську корону від бездітного брата. Держава перебувала у повному розладі (див. Йосиф II). Леопольд доклав зусиль до заспокоєння станового, національного та клерикального невдоволення. Повстання у Бельгії та Угорщині було придушено; за допомогою Рейхенбахської угоди (липень 1790) вдалось утримати Пруссію від придбань у Польщі; австрійсько-турецька війна завершилась 1791 року Систівським миром.

Скасував закон попередника — Йосифа ІІ — про ліквідацію панщини від 10 лютого 1789 року[5].

До Великої французької революції Леопольд, хоч і був братом Марії-Антуанетти, ставився з обережністю і лише після спроби втечі короля погодився спочатку з прусським послом Бішоффвердером, потім із самим Фрідріхом Вільгельмом II стосовно оборонно-наступальних дій проти Франції. З прийняттям французької конституції Людовиком XVI (14 вересня 1791) Леопольд оголосив, що мети угоди попередньо досягнуто. Нові ускладнення стали поштовхом для нового союзу німецьких держав 7 лютого 1792 року; але й тепер Леопольд думав більше про оборону. Після оголошення війни з боку Франції Леопольд несподівано помер 1 березня 1792 року.

• лат. Leopoldus II. Dei gratia electus Romanorum Imperator semper augustus, Germaniae, Hungariae et Bohemiae etc. Rex; Archidux Austriae; Dux Burgundiae et Lotharingiae; Magnus Dux Hetruriae etc. etc.[6]
• Леопольд ІІ, милістю Божою, виборний Імператор римлян, завжди величний, король Німеччини, Угорщини і Богемії, і т.д.; ерцгерцог Австрійський; герцог Бургундський та Лотаринзький; великий герцог Тосканський, і т.д., і т.д.

• лат. Nos Leopoldus II. divina favente clementia electus Romanorum Imperator semper augustus, Germaniae, Hungariae, Bohemiae, Dalmatiae, Croatiae, Slavoniae, Galiciae, Lodomeriae et Hierosolymae Rex; Archidux Austriae; Dux Burgundiae et Lotharingiae; Magnus Dux Hetruriae; Magnus Princeps Transilvaniae; Dux Mediolani, Mantuae, Parmae, etc. Comes Habsburgi, Flandriae, Tyrolis etc. etc.[6]
• Ми, Леопольд ІІ, з божественної ласкавої милості, виборний Імператор римлян, завжди величний, король Німеччини, Угорщини, Богемії, Далмації, Хорватії, Славонії, Галичини, Волині та Єрусалиму; ерцгерцог Австрійський; герцог Бургундський і Лотаринзький; великий герцог Тосканський; великий князь Трансільванський; герцог Міланський, Мантуанський, Пармський і т.д. Граф Габсбурзький, Фландрський, Тірольський, і т.д., і т.д.

• лат. Nos Leopoldus II. Divina Favente Clementia, electus Romanorum Imperator semper augustus, Germaniae, Hungariae, Bohemiae, Dalmatiae, Croatiae, Slavoniae, Galiciae, Lodomeriae, et Hierosolymae Rex; Archidux Austriae; Dux Burgundiae, Lotharingiae, Styriae, Carinthiae et Carnioliae; Magnus Dux Hetruriae; Magnus Princeps Transilvaniae; Marchio Moraviae; Dux Brabantiae, Limburgi, Lucemburgi et Geldriae, Würtembergae, superioris et inferioris Silesiae, Mediolani, Mantuae, Parmae, Placentiae, Guastallae, Osveciniae et Zatoriae, Calabriae, Barri, Montisferrati et Teschinae; Princeps Sueviae et Carolopolis; Comes Habsburgi, Flandriae, Tyrolis, Hannoniae, Kiburgi, Goritiae et Gradiscae; Marchio Sacri Romani Imperii, Burgoviae, superioris et inferioris Lusatiae, Mussoponti et Nomenei; Comes Namurci, Provinciae Valdemontis, Albimontis, Zutphaniae, Sarwerdae, Salmaeet Falkenstenii; Dominus Marchiae Slavonicae et Mechliniae.[6]

• Ми, Леопольд ІІ, з божественної ласкавої милості, виборний Імператор римлян, завжди величний, король Німеччини, Угорщини, Богемії, Далмації, Хорватії, Славонії, Галичини та Волині, і Єрусалиму; ерцгерцог Австрійський; герцог Бургундський і Лотаринзький; великий герцог Тосканський; великий князь Трансільванський; маркграф Моравський; герцог Брабантський, Лімбурзький, Люксембурзький і Гельдернський, Вюртемберзький, Верхньої і Нижньої Сілезії, Міланський, Манутанський, Пармський, П'яченцівський, Гуастальський, Освенцимський і Заторський, Калабрійський, Баррійський, Монтфератський і Тешинський;...

• d'Asburgo Lorena, Pietro Leopoldo. Relazioni sul governo della Toscana, a cura di A. Salvestrini: in 3 v. Firenze: Olschki, 1969—1974.
• Gianni, Francesco Maria. Governo della Toscana sotto il regno di Sua Maestà il Re Leopoldo II. Firenze: Gaetano Cambiagi, 1790.
• Sammlung der Gesetze, welche unter der glorreichsten Regierung des Kaisers Leopold des II. in den sämmtlichen K. K. Erbländern erschienen sind: in 5 Bde., hrsg. v. J. Kropatschek. Moesle, 1791—1794.
• Maria Theresia und Joseph II: ihre Correspondenz, sammt Briefen Joseph's an seinen Bruder Leopold; in 3 Bde., hrsg. v. A. v. Arneth. Wien, 1867.
• Joseph II. und Leopold von Toscana: ihr Briefwechsel von 1781 bis 1790, 2 Bde., hrsg. v. A. v. Arneth. Wien: W. Braumüller, 1872.
• Marie Antoinette, Joseph II und Leopold II., ihr Briefwechsel. Leipzig: K.F. Köhler 1866.
• Leopold II., Franz II. und Catharina: ihre Correspondenz, nebst einer Einleitung: zur Geschichte der Politik Leopold's II., hrsg. v. A. Beer. Leipzig: Duncker & Humblot, 1874.
• Die Geschichte der österreichischen Zentralverwaltung 1780-1848. Teil 1. Die Zeit Josephs II. und Leopold II. (1780-1792). von Friedrich Walter. Wien: Holzhausen, 1950. (Bd. 35).

• Adler, S. Die Unterrichtsverfassung Kaiser Leopolds II. und die finanzielle Fundierung der österreichischen Universitäten nach den Anträgen Martinis. Wien-Leipzig, 1917.
• Anzilotti, A. Decentramento amministrativo e riforma municipale in Toscana sotto Pietro Leopoldo. Francesco Lumachi, 1910.
• Bibl, V. Die Restauration der niederösterreichischen Landesverfassung unter Kaiser Leopold II. Innsbruck, 1902.
• Büchi, H. Finanzen und Finanzpolitik Toskanas im Zeitalter der Aufklärung (1737-1790) im Rahmen der Wirtschaftspolitik. Berlin: Ebering, 1915.
• Codignola, E. Iluministi, giansenisti e giacobini nell'Italia del Settecento. Firenze: Nuova Italia, 1947;
• Peham, H. Leopold II. Herrscher mit weiser Hand. Styria, Graz u. a. 1987.
• Pesendorfer F. Die Habsburger in der Toskana. Wien, 1988.
• Wandruszka, A. Leopold II. Erzherzog von Österreich, Großherzog von Toskana, König von Ungarn und Böhmen, Römischer Kaiser: in 2 bd. (I: 1747–1780, II: 1780–1792). Wien-München, 1963—1965.
• Weissensteiner, F. Die Söhne Maria Theresias. Wien: Kremayer & Scheriau, 2004.
• Wolf A., v. Zwiedinek-Sudenhorst A. Oesterreich unter Maria Theresia, Joseph II u. Leopold II. Wien, 1884.
• Zimmermann, J. Das Verfassungsprojekt des Grossherzogs Peter Leopold von Toscana. Heidelberg: Carl Winter, 1901.

• Adam Wandruszka. Leopold II.. // Neue Deutsche Biographie. Berlin, 1985, Band 14, S. 260–266 (Digitalisat).
• Огуй, О.Д. Леопольд II Габсбург // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 122. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.