Вільне Запоріжжя
Ві́льне Запорі́жжя — село в Україні, у Новобузькому районі Миколаївської області. Населення становить 570 осіб. Орган місцевого самоврядування — Вільнозапорізька сільська рада. Село розташоване за 17 км від міста Новий Буг. Відстань до найближчої залізничної станції Новополтавка на лінії Миколаїв — Долинська становить 12 км. Сільраді підпорядковані села Діброва, Добра Поляна, Жовтневе, Нововасилівка, Новоданилівка, Новоселівка, Показне, Ростовець і Симонівка. Сільський голова з 2010 року — Латій Олександр Миколайович.
| село Вільне Запоріжжя | |
|---|---|
| Країна |  Україна |
| Область | Миколаївська область |
| Район/міськрада | Новобузький |
| Рада | Вільнозапорізька сільська рада |
| Основні дані | |
| Засноване | 1924 |
| Населення | 570 |
| Площа | 1,33 км² |
| Густота населення | 525,56 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 55650 |
| Телефонний код | +380 5151 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 47°34′22″ пн. ш. 32°37′12″ сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
89 м |
| Найближча залізнична станція | Новополтавка |
| Відстань до залізничної станції |
12 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 55650, Миколаївська обл., Новобузький р-н, с. Вільне Запоріжжя, вул. Москаленка, тел. 9-72-49 |
| Карта | |
  Вільне Запоріжжя | |
 Вільне Запоріжжя | |
| Мапа | |
| |
Історія села
Село засновано у 1924 році, у зв'язку з плановим переселенням селян, що почалося 1923 року з центральних районів України на землі Причорномор'я. У червні 1924 року сюди приїхали перші 55 сімей переселенців (197 чоловік) з сіл Тиньки Чигиринського району і Капустіна Шполянського району Черкаського округу. Новоселам виділили 754 десятина землі. Через рік тут проживало вже 327 чоловік. На першому селянському зібранні 1924 р. нове село вирішили назвати Вільним Запоріжжям.
Першими житлами переселенців були землянки, курені, які вони будували колективно. До зими встигли побудувати декілька саманних хат, що утворили першу вулицю. Восени посадили дерева і кущі. Тоді ж були прокладені дві ґрунтові дороги. Отримавши від держави довгостроковий кредит, селяни спільно придбали парову молотарку, 4 жниварки, 3 сівалки, 7 плугів, віялка.
У 1925 році в селі був створений комітет незаможних селян, головою якого став Д. К. Моргуненко. У листопаді того ж року за ініціативою КНС організовано товариство взаємодопомоги «Надія», що об'єднало первинні 20 сімей. Правління товариства встановило зв'язки з постачальницькими організаціями, купувало товари для загального користування. У 1928 році товариство об'єднувало вже 70 дворів. У користуванні його членів було 12 пар коней і волів, 7 сівалок, 10 косарок і молотарка.
У 1929 році були створені два товариства по спільній обробці землі — «Запорожець» і «Вільний шлях», організаторами яких були колишні бідняки В. П. Моторний, Д. Ф. Жураківський, М. М. Заболотний, Д. К. Моргуненко, І. К. Демиденко. Вже в перший рік свого існування ці господарства отримали від держави 4 сівалки, 8 плугів, 40 борін, а також 150 пудів насіння іржі, пшениці, вівса.
Осінню 1930 року на базі ТОЗів утворилася сільськогосподарська артіль «Запорожець», головою якої обрали І. Щербакова. Досі в селі згадують той день, коли артіль в 1931 р. отримала перший трактор «Фордзон». Це було справжнє свято. Першу борозну на колгоспному полі проклав тракторист Д. А. Кривенко. А незабаром колгоспні поля почала обробляти Новобузька МТС.
На згадку про початок колективного життя вільнозапоріжці посадили на 9 га сад, у центрі села заклали парк.
У 1936 році сільськогосподарську артіль «Запорожець» перейменували в «Політвідділ». У кінці 1930-х років за нею було закріплено 1250 га землі, з них 1162 га — орною. Вирощували тут переважно озиму пшеницю і коноплі. У 1937 р. на площі 271 га зібрали по 15ц озимої пшениці, а через 2 роки — вже по 20ц з 1 га. По 4,2ц насіння конопель з кожного гектара на площі 150 га намолотили колгоспники в 1938 р. Сіяли також ячмінь, соняшник. У 1939 р. колгосп здав державі 1,6 тис.ц зерна. Досить швидко розвивалося і громадське тваринництво.
Спочатку в артілі «Політвідділ» була лише одна тваринницька ферма, а в 1936 р. їх стало три. Через два роки побудували ще корівник і свинарник.
У 1937 році ланка Є. М. Кривенко на польових роботах по вирощуванню конопель виконувала денні норми на 150–170 %. Заслуженою славою користувалася ланка С. Ф. Пилипаєнко, що вирощувала з 1937 р. по 20-25 цнт озимої пшениці з 1 га. Виробничі бригади Д. К. Моргуненко і Т. Н. Моторного щорічно отримували по 22-24 цнт зернових з 1 га. Садівник П. К. Дейнеженко збирав понад 300 цнт яблук з кожного гектара. У 1940 році він був відмічений срібною медаллю ВСГВ. У 1941 р. в колгоспі працювали 5 тракторів Новобузьої МТС, 2 зернові комбайни. Колгосп мав 2 вантажних автомашини, 5 сівалок, 8 жаток, 8 віялок. Багато виробничих процесів було механізовано. Підвищення продуктивності сільськогосподарського виробництва зумовило ріст матеріального добробуту населення. У 1939 р. на трудодень видавали 2,5 крб. і 3,5 кг зерна.
Змінилося і саме село. За роки передвоєнних п'ятирічок на місці землянок виросли добротні будинки. Нові вулиці одягнулися в зелень дерев. З 1935 р. почали діяти медпункт, аптека. Ще в 1925 р. для безграмотних селян був організований лікнеп, де навчалися 30 чоловік, а через три роки побудована початкова школа, яку відвідували 40 дітей. У 1935 р. відкрилася семирічна школа (150 учнів і 10 учителів). В сільському клубі працювали хоровий, драматичний і танцювальний гуртки.
Німецько-радянська війна
У перші дні німецько-радянської війни на боротьбу з нацистами з села пішло 217 чоловік. 18 серпня 1941 року гітлерівські загарбники зайняли Вільне Запоріжжя. Після нелюдських тортур нацисти розстріляли сім'ю А. І. Павлівського, директора школи О. І. Мельниченко, замучили Г. Н. Бересту.
Усіх селян, навіть дітей і людей похилого віку, нацисти примушували працювати в полі. За щонайменшу провинність людей карали нагайками і шомполами. Не підкорившись ворогові, жителі Вільного Запоріжжя всіляко саботували дії окупаційної влади, селяни викривали серед населення хвалькуваті повідомлення гітлерівців про успіхи на фронті. 9 березня 1944 р. 4-й гвардійський кавалерійський корпус під командуванням генерал-лейтенанта Ісси Плієва у складі військ 3-го Українського фронту звільнив Вільне Запоріжжя від окупантів.
На фронтах німецько-радянської війни громили ворога 250 жителів села, більше 200 з них удостоєні урядових нагород, 84 — пали на полях битв. У битві за Дніпро у вересні 1943 року брав участь уродженець села М. І. Москаленко. 26 вересня, коли радянські війська прорвали ворожу оборону на схід від міста Оріхів Запорізької області, нацисти кілька разів кидалися в контратаку. Але їх кожного разу відкидала батарея М. І. Москаленко. У нерівному поєдинку загинула вся обслуга, тільки командир залишився живий. Двічі поранений, спливаючи кров'ю, він продовжував бій. За героїзм і мужність, проявленні у бою з нацистськими загарбниками, М. І. Москаленку посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Похований він у братській могилі в с. Зелений Гай Запорізькій області.
Відновлення господарства
Нацисти завдали великого збитку господарству села. Вони зруйнували приміщення: корівники, свинарники, склади, млин. 98 юнаків і дівчат вороги вивезли в Німеччину.
Відразу після звільнення Вільне Запоріжжя стало центром сільської Ради, створеного весною 1944 року (до німецько-радянської війни село підпорядковувалося Добробалківській сільській раді).
Великі труднощі довелося долати трудівникам села. Механізатор інвалід війни С. І. Ткаченко із захованих частин зібрав трактор. Відремонтували інвентар. Орали і сіяли, використовуючи 5 корів, що залишилися, і 6 коней. Значну допомогу у відновленні господарства артілі «Політвідділ» надали трудящі Казахстану, виділили колгоспникам Вільного Запоріжжя 50 корів, 10 коней, 500 цнт посівної пшениці. Цим же керувалися вони, коли весною 1944 р. зібрали 46 тис.крб. на будівництво танкової колони «Колгоспник Миколаєва».
У 1944 році в засіки держави було засипано понад 3 тис.ц хліба при плані 2,3 тис.ц. Вже в 1945 р. село відновило довоєнні посівні площі. У 1947 році головою артілі став батько Героя Радянського Союзу М. І. Москаленко — І. І. Москаленко.
До кінця четвертої п'ятирічки трудівники колгоспу імені Героя Радянського Союзу М. І. Москаленко (так він був названий у 1945 році) добилися виробництва зернових і тваринницької продукції на 40 відс. більше, ніж у 1940 році. У селі були чотири тваринницькі ферми. Свинарки П. Т. Центромирська і Є. Т. Натикач у 1949 році виростили по 20 поросят від кожної свиноматки, вівчарів Л. П. Скрипка і Е. І. Комар отримали по 130 ягнят від 100 вівцематок. Ланки П. С. Спиркач, Ф. П. Піднебесною і М. Д.
Під керівництвом сільської Ради трудящі Вільного Запоріжжя відновили навчальні заклади і установи культури. Усі діти шкільного віку 1 вересня 1944 року сіли за парти. На масових суботниках і недільниках у 1946 році було відремонтовано приміщення семирічної школи. Відновив роботу сільський клуб. У 1947 р. розкрили двері дві сільські бібліотеки.
У 1950 році Вільне Запоріжжя було повністю електрифіковане, працював радіотрансляційний вузол. Почав функціонувати медичний пункт. Мешканці села обладнали спортмайданчик.
Упродовж 1950–1952 років до колгоспу імені Героя Радянського Союзу М. І. Москаленко приєдналися артілі сусідніх села Клари Цеткін, «Перемога», «Шлях до комунізму», ім. Карла Маркса. У 1958 р. в об'єднане господарство влилася ще одна артіль — ім. XVIII з'їзду партії.
Економіка села
У селі обробляється понад 6 тис. га землі, у тому числі більше 5 тис. га орної землі. Інтенсивно розвивається тваринництво. Працює механізований цех приготування кормів та підвісна дорога. Працюють відділення Укрпошти та Ощадбанку.
Освіта і культура
У селі працює Вільзапорізька ЗОШ І-ІІІ ступенів. На 230 учнів, працює 15 вчителів. В селі працює сільський Будинок культури та сільська бібліотека з книжковим фондом 12 тис. примірників, дитячій садок.