Плієв Ісса Олександрович
Ісса́ Олекса́ндрович Плієв (ос. Пліти Іссæ; 12 (25) листопада 1903 — 2 лютого 1979) — радянський воєначальник, генерал армії. Двічі Герой Радянського Союзу, Герой Монгольської Народної Республіки. Осетин. Кандидат у члени ЦК КПРС у 1961—1966 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 2—8-го скликань.
Плієв Ісса Олександрович | |
---|---|
ос. Плиты Алыксандры фырт Иссæ | |
Народження |
12 (25) листопада 1903 c.Батако, Російська імперія |
Смерть |
2 лютого 1979 (75 років) м. Москва, СРСР |
Поховання | Владикавказ |
Країна | СРСР |
Освіта | Військова академія Генерального штабу (Росія) (червень 1941) і Військова академія імені М. В. Фрунзе (1933) |
Партія | КПРС |
Звання | Генерал армії |
Війни / битви | Вторгнення СРСР до Польщі (1939), німецько-радянська війна, радянсько-японська війна і Карибська криза |
Нагороди | |
Плієв Ісса Олександрович у Вікісховищі |
Біографія
Народився в селі Старий Батако (нині Правобережного району Північної Осетії). В армії з 1922 року.
У 1926 році закінчив Ленінградську кавалерійську школу і до 1930 року служив курсовим командиром кавалерійської школи в Краснодарі. Після випуску з Військової Академії імені Фрунзе в 1933 році Плієв стає начальником оперативного відділення штабу 5-ї кавалерійської дивізії.
У 1936—1938 роках — радник у Монгольської народно-революційної армії. У 1939 році, командуючи кавалерійським полком 6-ї кавалерійської дивізії, брав участь в поході в Західну Білорусь.
Друга світова війна
У 1941 році закінчив Академію Генерального Штабу. Під час німецько-радянської війни воював на Західному, Південному, Південно-західному, Степовому, 3-му Українському, 1-му Білоруському, 2-му Українському фронтах.
З липня 1941 року командував 50-ю кавалерійською дивізією (з листопада 1941 — 3-тя гвардійська кавалерійська дивізія), у серпні — грудні 1941 року здійснювала рейди по тилах групи армій «Центр» у районі Смоленська і в Підмосков'ї. З грудня 1941 року — командував 2-м гвардійським, з квітня 1942 року — 5-м, з липня — 3-м гвардійським, з листопада 1943 — 4-м гвардійським корпусами. З листопада 1943 року Плієв очолював 1-шу кінно-механізовану групу (1 КМГ).
Командував військами в Московській і Сталінградській битвах, у Мелітопольській, Березнеговато-Снігірівській, Одеській, Білоруській, Будапештській і Празькій операціях. За уміле управління військами при форсуванні річки Південний Буг, у боях за Одесу і проявленні при цьому мужність і героїзм Плієву присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Під час радянсько-японської війни командував кінно-механізованою групою в Хингано-мукденській операції 1945 року. За успіхи в розгромі Квантунської армії нагороджений другою медаллю «Золота Зірка».
За роки німецько-радянської війни І. О. Плієв 16 разів персонально згадувався в наказах Верховного Головнокомандувача СРСР Й. В. Сталіна[1].
Післявоєнна служба
З липня 1946 року командував 9-ою механізованою армією Південної групи військ, з лютого 1947 — 13-ю армією ПрикВО, з квітня 1949 року — 4-ю армією ЗакВО. У 1949 році закінчив Вищі академічні курси при Академії Генерального Штабу. У 1955—1958 роках — перший заступник командувача, а з квітня 1958 року по 1968 р. — командувач військами Північно-Кавказького військового округу.
На цій посаді 2 червня 1962 року брав участь у придушенні новочеркаських маніфестантів[2].
На початку 1960-х років очолював угрупування радянських військ на Кубі. Під час Карибської кризи отримав право на застосування ядерної зброї у разі вторгнення США на Кубу. З червня 1968 року — військовий інспектор, радник Групи генеральної інспекції Міністерства Оборони СРСР.
Похований у Владикавказі.
Нагороди
- Двічі Герой Радянського Союзу — Медаль Золота Зірка
- Шість орденів Леніна
- Орден Жовтневої Революції
- Три ордени Червоного Прапора
- Два ордена Суворова I ступеня
- Орден Кутузова I ступеня,
- Іноземні ордени, в тому числі — звання Герой Монгольської Народної Республіки.
Пам'ять
- Бронзовий бюст двічі Героя Радянського Союзу І. О. Плієва встановлений у Владикавказі[3].
- Також в центрі столиці Північної Осетії вже після розпаду Радянського Союзу встановлена кінна статуя генерала армії.
- Його ім'я було присвоєне Орджонікідзевському вищому зенітно-ракетному училищу ППО.
- Установлений у Цхінвалі.
- Є почесним громадянином м. Калач-на-Дону.
- В Одесі є вулиця, що носить ім'я І. Плієва[4].
- Центральна площа міста Березівка, Одеської області, названа іменем генерала Плієва.
Примітки
- Вдячність без благовоління. Архів оригіналу за 25 грудня 2012. Процитовано 24 липня 2011.
- Невідомий СРСР. Протистояння народу і влади 1953–1985 рр. М.: Олма-прес, 2006. 448 з
- Згідно з п.4. Положення про звання «Героя Радянського союзу» в редакції від 14 травня 1973 року. — «Герой Радянського Союзу, що вчинив повторно героїчний подвиг, не менший того, за який інші, що вчинили подібний подвиг, удостоюються звання Героя Радянського Союзу, нагороджується орденом Леніна і другою медаллю „Золота Зірка“ і в ознаменування його подвигів споруджується бронзовий бюст Героя з відповідним написом, що встановлюється на його батьківщині, про що робиться запис в Указі Президії Верховної Ради СРСР про нагородження».
- Вулиця Генерала Плієва на карті Одеси
Посилання
- Плієв Ісса Олександрович — двічі Герой Радянського Союзу
- Персона: Плієв Ісса Олександрович
- Документальний фільм «Товарищ генерал». Режисер — С. Бейсембаєв
- Герої Радянського Союзу: Короткий біографічний словник. Т. 2. М.: Воєнвид. 1988 р.
- Люди безсмертного подвигу. Москва «ПЛ» т.2 1975 р.
- Герої Радянського Союзу