Плієв Ісса Олександрович

Ісса́ Олекса́ндрович Плієв (ос. Пліти Іссæ; 12 (25) листопада 1903(19031125) — 2 лютого 1979) — радянський воєначальник, генерал армії. Двічі Герой Радянського Союзу, Герой Монгольської Народної Республіки. Осетин. Кандидат у члени ЦК КПРС у 1961—1966 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 2—8-го скликань.

Плієв Ісса Олександрович
ос. Плиты Алыксандры фырт Иссæ
Народження 12 (25) листопада 1903(1903-11-25)
c.Батако, Російська імперія
Смерть 2 лютого 1979(1979-02-02) (75 років)
м. Москва,  СРСР
Поховання Владикавказ
Країна  СРСР
Освіта Військова академія Генерального штабу (Росія) (червень 1941) і Військова академія імені М. В. Фрунзе (1933)
Партія КПРС
Звання  Генерал армії
Війни / битви Вторгнення СРСР до Польщі (1939), німецько-радянська війна, радянсько-японська війна і Карибська криза
Нагороди
 Плієв Ісса Олександрович у Вікісховищі
Пам'ятник Плієву І. А., Владикавказ, Північна Осетія

Біографія

Народився в селі Старий Батако (нині Правобережного району Північної Осетії). В армії з 1922 року.

У 1926 році закінчив Ленінградську кавалерійську школу і до 1930 року служив курсовим командиром кавалерійської школи в Краснодарі. Після випуску з Військової Академії імені Фрунзе в 1933 році Плієв стає начальником оперативного відділення штабу 5-ї кавалерійської дивізії.

У 1936—1938 роках — радник у Монгольської народно-революційної армії. У 1939 році, командуючи кавалерійським полком 6-ї кавалерійської дивізії, брав участь в поході в Західну Білорусь.

Друга світова війна

У 1941 році закінчив Академію Генерального Штабу. Під час німецько-радянської війни воював на Західному, Південному, Південно-західному, Степовому, 3-му Українському, 1-му Білоруському, 2-му Українському фронтах.

З липня 1941 року командував 50-ю кавалерійською дивізією (з листопада 1941 — 3-тя гвардійська кавалерійська дивізія), у серпні — грудні 1941 року здійснювала рейди по тилах групи армій «Центр» у районі Смоленська і в Підмосков'ї. З грудня 1941 року — командував 2-м гвардійським, з квітня 1942 року — 5-м, з липня — 3-м гвардійським, з листопада 1943 — 4-м гвардійським корпусами. З листопада 1943 року Плієв очолював 1-шу кінно-механізовану групу (1 КМГ).

Командував військами в Московській і Сталінградській битвах, у Мелітопольській, Березнеговато-Снігірівській, Одеській, Білоруській, Будапештській і Празькій операціях. За уміле управління військами при форсуванні річки Південний Буг, у боях за Одесу і проявленні при цьому мужність і героїзм Плієву присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Під час радянсько-японської війни командував кінно-механізованою групою в Хингано-мукденській операції 1945 року. За успіхи в розгромі Квантунської армії нагороджений другою медаллю «Золота Зірка».

За роки німецько-радянської війни І. О. Плієв 16 разів персонально згадувався в наказах Верховного Головнокомандувача СРСР Й. В. Сталіна[1].

Післявоєнна служба

З липня 1946 року командував 9-ою механізованою армією Південної групи військ, з лютого 1947 — 13-ю армією ПрикВО, з квітня 1949 року — 4-ю армією ЗакВО. У 1949 році закінчив Вищі академічні курси при Академії Генерального Штабу. У 1955—1958 роках — перший заступник командувача, а з квітня 1958 року по 1968 р. — командувач військами Північно-Кавказького військового округу.

На цій посаді 2 червня 1962 року брав участь у придушенні новочеркаських маніфестантів[2].

На початку 1960-х років очолював угрупування радянських військ на Кубі. Під час Карибської кризи отримав право на застосування ядерної зброї у разі вторгнення США на Кубу. З червня 1968 року — військовий інспектор, радник Групи генеральної інспекції Міністерства Оборони СРСР.

Похований у Владикавказі.

Нагороди

Пам'ять
  • Бронзовий бюст двічі Героя Радянського Союзу І. О. Плієва встановлений у Владикавказі[3].
  • Також в центрі столиці Північної Осетії вже після розпаду Радянського Союзу встановлена кінна статуя генерала армії.
  • Його ім'я було присвоєне Орджонікідзевському вищому зенітно-ракетному училищу ППО.
  • В Одесі є вулиця, що носить ім'я І. Плієва[4].
  • Центральна площа міста Березівка, Одеської області, названа іменем генерала Плієва.

Примітки
  1. Вдячність без благовоління. Архів оригіналу за 25 грудня 2012. Процитовано 24 липня 2011.
  2. Невідомий СРСР. Протистояння народу і влади 1953–1985 рр. М.: Олма-прес, 2006. 448 з
  3. Згідно з п.4. Положення про звання «Героя Радянського союзу» в редакції від 14 травня 1973 року. — «Герой Радянського Союзу, що вчинив повторно героїчний подвиг, не менший того, за який інші, що вчинили подібний подвиг, удостоюються звання Героя Радянського Союзу, нагороджується орденом Леніна і другою медаллю „Золота Зірка“ і в ознаменування його подвигів споруджується бронзовий бюст Героя з відповідним написом, що встановлюється на його батьківщині, про що робиться запис в Указі Президії Верховної Ради СРСР про нагородження».
  4. Вулиця Генерала Плієва на карті Одеси

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.