Вільха зелена

Ві́льха зелена (Alnus viridis) — сланкий чагарник (стелюх) висотою 0,5-2 м, поширений у субальпійському поясі Карпат. Народна назва — лелич[1]. Також вільха зелена поширена в холодних районах всієї північної півкулі, зустрічається навіть в арктичному поясі.

Сережки вільхи зеленої
Криволісся вільхи зеленої на горі Пожижевській, Чорногора
Стежка через криволісся вільхи зеленої

Вільха зелена
Біологічна класифікація
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Евдикоти (Eudicots)
Клада: Розиди (Rosids)
Порядок: Букоцвіті (Fagales)
Родина: Березові (Betulaceae)
Рід: Вільха (Alnus)
Підрід: Alnus subg. Clethropsis
Вид:
Вільха зелена (A. alnobetula)
Біноміальна назва
Alnus alnobetula
(Chaix.) D.C.
Синоніми

Duschekia viridis Opiz Duschekia alnobetula (Ehrh.) Pouzar

Морфологія
  • Пагони червоно-коричневого кольору, бруньки вкриті багатьма лусками.
  • Листки яйцеподібно-еліптичні довжиною 4-6 см, загострені, гостро зубчасті, зверху голі, темно-зелені, знизу світло-зелені, по жилках коротко опушені. Листок має п'ять-десять пар жилок.
  • Квіти одностатеві, чоловічі — звисаючі довгасті зелені сережки пучками по 2-3 на коротких черешках. Жіночі — маленькі овально-довгасті сережки зеленого кольору на довгих черешках.
  • Плоди — шишечки, дрібніші і світліші, ніж у вільхи чорної, довжиною до 1 см. Насіння — плоский маленький горішок з крильцями, подібний до березового. Цвіте в квітні-липні[2].
  • Проросток з двома маленькими яйцеподібної форми сім'ядольними листочками, перші листки трилопатеві.
  • Коренева система добре розвинута, має властивість закріплювати ґрунти на схилах.

Систематика і поширення

Ботаніками Харківського національного університету на основі детального вивчення морфологічних і анатомічних ознак обґрунтовувалась доцільність виділення вільхи зеленої в окремий вид і перейменовано назву виду вільха зелена на назву душекія зелена — Duschekia viridis Opiz[3], а пізніше Duschekia alnobetula (Ehrh.) Pouzar, однак це нововведення не набуло великого поширення.

Виділяють від чотирьох до шести підвидів вільхи зеленої, деякі з них іноді трактуються як окремі види:[4]

  • Alnus viridis subsp. viridis. Центральна Європа.
  • Alnus viridis subsp. suaveolens. Корсика (ендемік).
  • Alnus viridis subsp. fruticosa. Північно-східна Європа, північна Азія, північний захід Північної Америки.
  • Alnus viridis subsp. maximowiczii (A. maximowiczii). Японія.
  • Alnus viridis subsp. crispa (A. crispa, вільха гірська). Північно-східна Північна Америка, Ґренландія.
  • Alnus viridis subsp. sinuata (A. sinuata). Захід Північної Америки, Сибір і Далекий Схід.

A. viridis є в переліку інвазивних видів у Новій Зеландії [5].

Вільха зелена поширена в субальпійському поясі Карпат. Росте на вологих, тінистих кам'янистих схилах. Утворює суцільні зарості — криволісся, іноді конкуруючи з гірською сосною. Часто можна спостерігати розділення екологічних ніш цих видів за ознакою вологості ґрунту (вільха більш вологолюбна), експозиції (вільха буває приурочена до північних експозицій). Заходить в альпійський пояс до висоти 1900 м[6], на нижніх межах поширення зустрічається в нижньому гірському лісовому поясі[7].

Вільха морозостійка, мало вибаглива до родючості ґрунтів, світлолюбна. Розмножується вегетативно та насінням.

Використання

У зеленому будівництві придатна для живоплотів, закріплення схилів, берегів водоймищ та альпійських гірок. Природні угруповання мають ґрунтозахисне і протилавинне значення.

Примітки
  1. Alnus viridis // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
  2. Бродович Т. М., Бродович М. М. Атлас дерев і кущів заходу України. — Львів: Вища школа, 1973. — С. 46
  3. Определитель высших растений Украины / Доброчаєва Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н. и др. — К.: Наукова думка, 1987. — 548 с. (рос.)(укр.)(лат.)
  4. Flora Europaea: Alnus viridis
  5. Clayson, Howell (May 2008). Consolidated list of environmental weeds in New Zealand. Wellington: Department of Conservation. ISBN 978-0-478-14412-3.
  6. Нестерук Ю. Рослини Українських Карпат: ілюстрований довідник. — Львів: Поллі, 2000. — С. 32-33.
  7. Слободян М. П. Лелич (вільха зелена, Alnus viridis DC.) в нижньому гірському лісовому поясі Стрийських Бескидів // Укр. ботан. журн. — 1966. — 23, № 6. — С. 82—84.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.