Чорногора

Геологічно Чорногора складається з твердого пісковика, флішу, з вкладками маловідпірних лупаків (сланців). Подекуди є виходи вулканічних порід. Поширені кам'яні осипища.

Значна частина Чорногори служить вододілом між Прутом і Тисою (багато віків це був одночасно кордон держав, до яких належали Галичина і Закарпаття). Західна частина з вершиною Петрос (2020 м) лежить на Закарпатті — в сточищі Тиси, східна частина тягнеться на південний схід і південь. Обидві частини Чорногори відокремлені глибокою міжгірною сідловиною — Полониною Скопеською (висота до 1550 м). Західна частина порізьблена (відносні висоти — 300 м); східна — монотонний і масивний хребет, вершини високі, понад 1900 м, а то й 2000 м (Говерла — 2061 м, в іншій системі координат — 2058 м), Менчул — 1998 м, Гутин Томнатик — 2016 м, Піп Іван Чорногірський — 2022 м), сідловини не сходять нижче 1750 м.

Від головного хребта відходять порівняно короткі бічні відроги. Контраст з майже рівними хребтами (рештки колишніх пенепленів) являють собою узбіччя Чорногори, розчленовані вузькими долинами з перепадами висот до 1000 м або й більше. На краєвид Чорногори більше, ніж в інших частинах Карпат, вплинуло зледеніння. У далекому минулому межа вічного снігу лежала на висоті 1300—1400 м і в приджерельних частинах потоків утворилися короткі льодовики (в долині Пруту льодовик сягав висоти 1000 м і був завдовжки 6,5 км). Слідами колишнього зледеніння є польодовикові котли — (кари) зі стрімкими, часто скелястими узбіччями і широкими днами, іноді виповненими озерами (найбільше під Гутин Томнатиком — озеро Бребенескул) або торфовищами; нерівномірний спад долин (іноді водоспади, наприклад Прутський), бічні й кінцеві морени тощо.

Узбіччя Чорногори вкриті лісами. На північних узбіччях у придолинній смузі виступає часто бук (до 1300 м), вище — смерека (винятково до 1600 м); на південних узбіччях дуже поширений бук, який переважно творить верхню межу лісу.

У ландшафті Чорногори верхня межа лісу (ВМЛ) досягає найвищих висот (ПТК південних схилів гори Стайки на висоті 1680 м, г. Піп Іван Чорногорський — 1680 м, г.Шурин — 1660 м, г. Гомул — 1625 м, г. Гутин Томнатик — 1600 м).[1] У вигляді хвилястої лінії вона переходить з однієї вершини на іншу, піднімаючись на крутих схилах (г. Брескул, Данцер, Шпиці) і знижуючись на пологих (г. Пожижевська, Говерла), має чітко виражений антропогенний характер. Невеликим коливанням висоти проходження ВМЛ сприяє масивність головного хребта Чорногори. У поширенні ВМЛ простежуються експозиційні відмінності. На північно-східних макросхилах Г. Запалович[2] середню висоту межі лісу проводить на висотах 1450—1500 м н.р.м., а на південних — 1500—1550 м н. р. м. А.Сьродонь[3] на підставі понад 250 вимірювань визначив, що різниця між макросхилами за рівнем ВМЛ досягає 60 м (1570 м на південних, 1510 на північних). На Чорногорі верхню межу лісу утворюють смерекові, букові, яворові та кедрово-смерекові деревостани. Найрозповсюдженішим є хвойний варіант. Природні комплекси зі смерековими лісами в зоні ВМЛ займають близько 95 відсотків площі.[4]

Вище — до 1800 м — простягається субальпійська смуга криволісся, зокрема зарості сосни гірської (жерепу), ялівцю і вільхи зеленої (леличу), вище 1800 м — трав'янисто-чагарничкові полонини, які сягають найвищих висот, інколи з полями каміння. Серед рослин чимало ендемічних.

Місцеве населення переважно становить субетнос гуцулів. Заселені найнижчі частини Чорногори — на Закарпатті в долинах Чорної (Ясіня) і Білої Тиси (Богдан), на півночі найближчі до хребта села Бистрець і Дземброня. Рілля займає лише 0.5 % всієї площі, ліси близько 70 %, сіножаті 5 %, полонини і пасовища 22 %. Для охорони природи створено по Першій світовій війні невеликі резервати; у 1964 році — комплексний заповідник (7702 га). Нині це Чорногірський заповідний масив, який входить до складу великого Карпатського біосферного заповідника, створеного в 1968 році. Згодом, у 1980 році, створено також Карпатський національний природний парк.

На Чорногорі буйно розвинене пастуше життя (сезон 5 місяців). Тут чи не найбільше в Українських Карпатах поширений туризм (бази: Рахів, Ясіня, Ворохта, Бистрець, Верховина та інші).

У Чорногірському масиві можна виділити три рослинні висотні пояси: гірськолісовий, субальпійський та альпійський. Перший з них поширений у середньогір'ї, два інші — у високогір'ї.

Стойко С. М. виділяє чотири рослинні ступені. Рослинний ступінь букових і ялицево-букових лісів поширений до висоти 1000—1100 м н.р.м. Видовий спектр флори значно залежить від геоморфологічних умов, материнських порід ґрунтів, експозицій схилу та режиму зволоження. Зокрема, переважання бука (Fagus sylvatica) простежується в місцях з підвищеним вмістом у ґрунті кальцію, або наявністю аргілітів та алевролітів (наприклад, хребти Озірний, Кукул, Хеде). У межах цієї смуги заліснені території часто чергуються з луками вторинного походження («царинками»). Тут панують, здебільшого, чорниця (Vaccinium myrtillus), біловус стиснутий (Nardus stricta) та нещільнокущові злаки (костриця червона (Festuca rubra), мітлиця тонка (Agrostis tenuis)). Водночас царинки є оселищами рідкісної флори (наприклад, урочище Бабина Яма). У межах цього ступеня характерними є переважання природної смереки на гляціальних і флювіогляціальних формах рельєфу.

Рослинний ступінь буково-ялицево-смерекових і ялицево-смерекових лісів та чистих смеречників поширений від 1000—1100 до 1600—1650 м н.р.м. Ця смуга вирізняється чергуваннями чистих смерекових деревостанів зі змішаними буково-ялицево-смерековими, ялицево-смерековими, іноді смереково-ялицевими угрупованнями. Вона виконує важливу вітро-, селе-, лавино- й ґрунтозахисну функцію. У багатьох місцях простежується знищення деревостану внаслідок сходження лавин (зокрема, під відрогами Погорілки Кедруватої, вершинами Гомула, Данцера та ін.). У Чорногорі кліматична межа лісу залежно від експозиції схилу повинна проходити на висотах 1500—1600 м. Проте розширення у минулому високогірних пасовищ призвело до формування вторинних лук та чорничників. На територіях з інтенсивним випасанням вторинні чагарнички змінилися щільнодернинними формаціями щучника дернистого (Deschampsia caespitosa) та біловуса стиснутого (Nardus stricta). На ділянках розташування загонів для овець і корів сформувались рудеральні або нітрофільні ценози з пануванням щавлю альпійського (Rumex alpines), кропиви дводомної (Urtica dioica), приворотня гірського (Alchemilla monticola), зокрема, на полонинах Кострича, Кукул, Маришевська та ін..)

Субальпійський рослинний ступінь поширений від 1600—1650 до 1800—1850 м н.р.м. Тут зростають угруповання, що належать до двох типів рослинності: чагарникової та лучної. У нижніх і важкодоступних пригребеневих ділянках гірських хребтів та днищах і стінках карів переважають угруповання сосни гірської (Pinus mugo) та ялівцю сибірського (Juniperus sibirica), а у зволожених місцях вздовж потоків — вільхи зеленої (Alnus viridis), інколи — верби сілезької (Salix silesiaca). На ділянках випасання овець чагарники були вирубані та випалені, на їхньому місці утворилися біловусові, щучникові та чагарничкові угруповання. Найбільше флористичне багатство збереглося в найважкодоступніших місцях цього поясу — на крутих схилах польодовикових карів.

Альпійський рослинний ступінь розташований вище, ніж 1800—1850 м н.р.м. Його ознакою є панування щільнодернистих формацій костриці лежачої, ситника трироздільного та мохово-лишайникових пустищ. Тут простежується зменшення первинних альпійських та аркто-альпійських чагарничків — рододендронників (Rhododendron kotschyi), заростей з верб Китайбелевої (Salix kitaibeliana), трав'яної (Salix herbacea), наскельниці лежачої (Loiseleuria procumbens), дріади восьмипелюсткової (Dryas ostopelata), а також осокових і злакових кальцефільних формацій з переважанням осоки вічнозеленої (Carex sempervirens) та сеслерії голубуватої (Sesleria coerulans).

Флора Чорногірського масиву багата й різноманітна. Загалом тут нараховують 727 видів, у тім числі охороняють 30 видів флори, які занесені у Червону книгу України і три види до Червоного Європейського списку. Різноманіття флори зумовлено складним процесом її історичного розвитку, висотною диференціацією, наявністю різних геологічних порід, на яких формуються численні відміни лісових та альпійських ґрунтів.

Чорногірський масив населяють різноманітні представники фауни. Загалом у Чорногорі зафіксовано 279 видів хребетних тварин, у тім числі 46 видів, занесених у Червону книгу України. Полонинський комплекс заселений незначною кількістю тварин, більшість з яких заходять сюди на деякий час з нижчих рівнів.

На ввігнутих формах давньольодовикового комплексу проживають уже десятки видів ссавців (бурозубка альпійська (Sorex alpinus), нориця снігова (Chionomys nivalis) та ін.), багато птахів (тетерук (Lyrurus tetrix), снігур (Pyrrhula pyrrhula), пугач (Bubo bubo) тощо) та інші тварини, які пристосовані до суворих кліматичних умов.

Крутосхилі хребти і долини середньогір'я характеризуються основною масою тварин лісової групи. Із ссавців поширені вовчок лісовий (Dryomys nitedula), вовчок ліщиновий (Muscardinus avellanarius), вивірка звичайна (Sciurus vulgaris), куниця лісова (Martes martes), лисиця (Vulpes vulpes), вовк (Canis lupus), олень благородний (Cervus elaphus montanus), козуля європейська (Carpeolus carpeolus), зрідка трапляються ведмідь бурий (Ursus arctos), рись (Lynx lynx), кіт лісовий (Felix silvestris) та ін.. Серед птахів переважають сойка (Garrulus glandarius), синиця велика (Parus major) , яструб малий (Accipiter nisus), соколи, зокрема, сапсан (Falco peregrinus), орел беркут (Aquila chrysaetos), канюк звичайний (Buteo buteo), а також сова довгохвоста (Strix uralensis), зозуля звичайна (Cuculus canorus) та ін.

На високі терасовані схили міжгірних долин та улоговин проникають ссавці, які характерні для передгір'я (нічниця велика (Myotis myotis), заєць русак (Lepus europaeus) та ін..), трапляється значна кількість птахів (баранець звичайний (Gallinago gallinago), сова болотяна (Asio flammeus), чайка (Vanellus vanellus)). Серед плазунів найпоширенішим є мідянка (Coronella austriaca), вуж звичайний (Natrix natrix), ящірка живородна (Lacerta vivipara) , ящірка прудка (Lacerta agilis), веретільниця ламка (Anguis fragilis), гадюка звичайна (Vipera berus).

У тваринному світі терасованих днищ основних річкових долин переважають види, пов'язані з водними артеріями, населеними пунктами і сінокосами; в річках водиться форель струмкова (Salmo trutta morpha fario), голець (Nemachilus barbatulus), пічкур (Gobio gobio), марена (Barbus barbus) та ін., зрідка трапляється форель райдужна (Salmo garodneri).

• Міллер Гаврило Петрович
• Мельник Анатолій Васильович
• Петлін Валерій Миколайович

З 10-ти найвищих вершин Українських карпат — 9-ть розташовані у гірському масиві Чорногора, а тільки одна, Піп Іван Мармароський (1936 м) — у масиві Мармарош)[5].

• Говерла (2061 м)[5]
• Бребенескул (2035 м)[5]
• Піп Іван Чорногірський (2028 м)[5]
• Петрос (2020 м)[5]
• Гутин Томнатик (2016 м)[5]
• Ребра (2001 м)[5]

• Менчул (1998 м)[5]
• Туркул (1933 м)[5]
• Брескул (1911 м)[5]
• Смотрич (1896 м)
• Шпиці (1863 м)
• Данциж (1850 м)
• Пожижевська (1822 м)
• Гомул (1786 м)

• Озера Чорногори
• Чорногірський заповідний масив
• Чорногірський покрив