Вільям Ремзі

Сер Ві́льям Ре́мзі (в московській традиції[джерело?] української мови Ра́мзай) (англ. Sir William Ramsay; 2 жовтня 1852, Глазго — 23 липня 1916, Гай-Віком) — шотландський хімік, лауреат Нобелівської премії з хімії 1904 року.

Вільям Ремзі (Рамзай)
англ. William Ramsay
Народився 2 жовтня 1852(1852-10-02)
Глазго
Помер 23 липня 1916(1916-07-23) (63 роки)
High Wycombed, Бакінгемшир, Бакінгемшир, Англія, Сполучене Королівство[1][2]
·злоякісна пухлина
Країна  Велика Британія
Діяльність хімік, професор, історик, археолог
Alma mater Тюбінгенський університет[3], Університет Глазго (1871)[4], The Glasgow Academyd і Тюбінгенський університет (1872)[4]
Галузь неорганічна хімія
Заклад Університет Глазго
Університетський коледж Лондона
Науковий керівник Вільгельм Рудольф Фіттіг
Аспіранти, докторанти Моріс Треверс
Членство Лондонське королівське товариство, Баварська академія наук, Петербурзька академія наук, Шведська королівська академія наук, Угорська академія наук, Королівське товариство Единбурга, Російська академія наук, Прусська академія наук, Національна академія наук Італіїd, Нідерландська королівська академія наук, Національна академія наук США і Туринська академія наук[2]
У шлюбі з Margaret Johnstone Marshalld
Нагороди Нобелівська премія з хімії (1904)
 Вільям Ремзі у Вікісховищі

Ранні роки

Його батьками були інженер і бізнесмен Вільям Рамзай і Катерина (Робертсон) Рамзай, дочка единбурзького лікаря, який написав підручник хімії. Єдина дитина в сім'ї, Рамзай отримав строге пуританське виховання. У 1866 році, після закінчення в Глазго академії (академією в Шотландії називають середню школу), він вступив в цьому ж місті в університет, де вивчав латинську і грецьку мову, логіку і математику, прослуховував загальний курс літератури. Рамзай збирався стати священиком, але на останньому курсі університету захопився природними науками. Він почав вивчати анатомію і геологію, відвідував лекції шотландського хіміка Джона Фергюсона і відомого англійського фізика Вільяма Томсона, працював помічником лаборанта в місцевій хімічній лабораторії. Поступивши в 1871 році в Тюбінгенський університет, Рамзай працював у німецького хіміка-органіка Рудольфа Фіттіга. У 1872 році він захистив докторську дисертацію, яка називалася «Дослідження толуолової і нітротолуолової кислот». Повернувшись в тому ж році в Единбург, Рамзай отримав посаду асистента в коледжі Андерсона, а в 1874 році був призначений асистентом-куратором у Фергюсона в університеті Глазго. Всі ці роки Рамзай проявляв інтерес до фізичної хімії. У 1880 році він отримав місце професора хімії в Університетському коледжі в Брістолі, де почав вивчати тиск пари і критичний стан рідин.

Нобелівська премія

У 1904 році Рамзаю була присуджена Нобелівська премія з хімії «на знак визнання відкриття їм в атмосфері різних інертних газів і визначення їх місця в періодичній системі»[5].

Примітки
  1. Рамзай Уильям // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. Туринська академія наук — 1757.
  3. (unspecified title) / за ред. Tübingen University Archives
  4. Курилов В. В. Рамзай, Вильям // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1899. — Т. XXVI. — С. 251–252.
  5. The Nobel Prize in Chemistry 1904. Нобелівський комітет. Архів оригіналу за 6 липня 2013. Процитовано 4 травня 2012.(англ.)

Посилання

Джерела
  • Зеленин К. Н., Ноздрачев А. Д., Поляков Е.Л. (2003). Нобелевские премии по химии за 100 лет. СПб.: Гуманистика.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.