Вінцент Корвін-Госевський

Вінцент Корвін-Госевський, чи Гонсевський (лит. Vincentas Aleksandras Korvinas Gosievskis, пол. Wincenty Korwin Gosiewski ; ~ 1620 Волчин 29 листопада 1662 Острина) воєначальник і державний діяч Великого князівства Литовського у Речі Посполитій, представник шляхетського роду гербу Сліповрон.

Вінцент Корвін-Госевський
Народився 1620
Вовчин, Берестейський повіт, Берестейське воєводство, Велике князівство Литовське, Річ Посполита
Помер 29 листопада 1662(1662-11-29)[1]
Острина, Лідський повіт, Віленське воєводство, Велике князівство Литовське, Річ Посполита
Поховання
Church of St. Casimir, Vilniusd : 
Країна  Велике князівство Литовське
 Річ Посполита
Діяльність дипломат
Alma mater Падуанський університет
Посада староста ошмянськийd, польний гетьман литовський, підскарбій великий литовський, Маршалок Сейму Речі Посполитої, староста Пунськийd, стольник великий литовський, польний гетьман коронний, писар великий литовський, Генерал артилерії литовської, Q66200885?, староста велізькийd, Q66201170? і учасник виборів короля Польщіd
Військове звання генерал
Рід Gosiewski familyd
Батько Олександр Корвін-Госевський
Мати Ewa Pacd
У шлюбі з Magdalena Konopackad
Діти Тереза Корвін-Госевська і Bogusław Korwin Gosiewskid

Життєпис

Народився у родині відомого дипломата Олександра Госевського, воєводи смоленського. Навчався у Болонському університеті.

Брав участь в придушенні повстання Хмельницького, зокрема у битві під Лоєвом 1649.

Був обраний маршалком сейму у Варшаві 21 листопада - 24 грудня 1650 року.

15 вересня[2] 1651 року разом з Адамом Киселем, смоленським воєводою Юрієм Глібовичем, брацлавським підсудком Миколаєм Коссаковським у супроводі 600 драгунів прибули до Білої Церкви для проведення перемовин з Б. Хмельницьким та його старшиною. Перемовини з Б. Хмельницьким тривали недовго, домовились щодо більшої частини умов Корони, які були менш вигідні, ніж Зборівські угоди. 19 вересня[2] разом з Ю. Глібовичем прибули для укладення остаточного миру. Після початку прочитання укладених домовленостей, де йшлось про відновлення влади шляхти та панщини, прості козаки та повстанці підняли бунт, в тому числі проти гетьмана, тому він з послами заховався у замку, а потім вийшов врукопашну втихомирювати натовп, Іван Виговський вказував, що серед послів немає поляків — тільки русини та литвини. Також натовп втихомирювали Адам Хмелецький, Матвій Гладкий, Іван Богун, Михайло Громика, полковники.[2] Незадоволені почали обстріл вікон (одна татарська стріла ледь не потрапила А. Киселю в голову) та кидали каміння. Посли вибрались із замку під прикриттям гетьмана та старшини, які змушено використали зброю (гетьман булавою вбив кілька бунтівників). Супровід залишив послів тільки посеред степу, вважаючи їх становище безпечним. Однак натовп селян і татар догнав А. Киселя та послів, висадив з екіпажів, забрав у них речі, дороцінності, обдер обшивку ридванів. Кисіль з Косаковським оцінили збитки в 30000 зл., Глібович з Гонсевським — по 100000.[3]

Після початку Московсько-польської війни (16541667 років) Госевський діяв зі своїм військом в литовській частині держави, де зазнав поразки при облозі Могильова (1655). Під час «Шведського потопу» Госевський спочатку керував командуванням литовськими військами на боці шведського короля Карла X Густава, слідуючи політиці Януша і Богуслава Радзивіллів (котрі перейшли на бік шведів), але пізніше повстав проти них зі своїм військом і знову приєднався до Речі Посполитої.

У боротьбі зі шведами дійшов до Варшави. Учасник облоги Тикоцинa та невдалої битви під Варшавою (1656), за якою шведи знову зайняли столицю Польщі. 8 жовтня 1656 у битві під Простками вщент розбив бранденбурзьке та шведське військо. Взяв у полон князя Богуслава Радзівілла. Наступна битва під Філіпповим (22 жовтня 1656) закінчилася поразкою, під час хаосу битви Богуславу Радзивіллу пощастило втекти. У 1658 боровся зі шведами в Інфляндії та Жемайтії.

Після відновлення військових дій проти Московського Царства восени 1658 року потрапив до полону у битві під Верками і провів в ув'язненні чотири роки. Після звільнення отримав знову всі займані ним посади, ставши одним з прихильників короля Яна II Казимира в його протистоянні з бунтуючою шляхтою. У 1662 був схоплений опозиційними королю литовськими конфедератами і розстріляний.

Посади

Стольник (1646), підскарбій і писар великий литовський (1652), генерал артилерії литовської (1651), польний гетьман литовський (1654).

Нащадки

У шлюбі з Магдаленою Конопацькою (? 1694) мав сина і двох дочок:

По смерті Вінцента вдова вийшла заміж за підкоморія краківського князя Януша Кароля Чарторийського.

Зображення

Примітки

  1. Internetowy Polski Słownik Biograficzny
  2. Юрій Мицик. Іван Виговський. Архів оригіналу за 1 жовтня 2015. Процитовано 30 вересня 2015.
  3. Новицький Іван. Адам Кисіль, воєвода київський // В. Щербак (упорядник, автор передмови). Коли земля стогнала. — К.: Наукова думка, 1995. — 432 с.  — С. 369—370. ISBN 5-319-01072-9 (рос.)

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.