Віньківці

Віньківці (у 1927—1938 роках — Затонськ) — селище міського типу в Україні, центр Віньковецького району Хмельницької області.[2] Населення: 6 937 мешканці (перепис 2001), 6473 мешканці (2011).[3] Перша згадка 1493 року. Статус смт із 1957 року.

смт Віньківці
Герб Віньківців
Країна  Україна
Область Хмельницька область
Район/міськрада Віньковецький район
Рада Віньковецька селищна рада
Код КАТОТТГ:
Основні дані
Засноване 1493
Статус із 29.04.1957 року
Площа 8,223 км²
Населення ▼ 6244 (01.01.2018)[1]
Густота 759,3 осіб/км²
Поштовий індекс 32500
Телефонний код +380 3846
Географічні координати 49°01′59″ пн. ш. 27°14′01″ сх. д.
Висота над рівнем моря 290 м
Водойма р. Калюс
Відстань
Найближча залізнична станція: Дунаївці
До станції: 37,2 км
До обл. центру:
 - автошляхами: 53,5 км
Селищна влада
Адреса 32500, Хмельницька обл., Віньковецький р-н., смт Віньківці, вул. Соборної України, 20
Голова селищної ради Ананчук Василь Олександрович
Карта
Віньківці
Віньківці

Віньківці у Вікісховищі

Географія

Містечко розташоване за 40 км від залізничної станції Дунаївці на лінії Ярмолинці—Ларга. Розташоване в гористій місцевості на р. Калюсик на Поділлі.

Назва

Свою назву за цілком вірогідним припущенням Віньківці одержало від імені Вінцент, Вінько, за іншими даними — від слова «вінок». За третьою, теж цілком вірогідною версією, від німецького слова «кут» (нім. Winkel). Адже й сьогодні частина Віньковець, що розкинулась на правому березі Калюса, носить назву «Кут».

Історія
Наполеон Орда. Вінькивці

Першу писемну згадку про Віньківці знаходимо в податковому списку 1493 року. Тоді в поселенні нараховувалось 14 димів (податкових одиниць).

У 1616 році польський шляхтич Станіслав Лянцкоронський (бл.1585—1617, подільський воєвода, галицький каштелян, плоскирівський староста) купив кілька маєтностей на Поділлі в Ліховських, зокрема, Віньківці.[4]

Належало шляхтичам Стареховським (Стажеховським), Тишкевичам, Гумецьким. Спадкоємці Яна Онуфрія Орловського продали Віньківці хорунжому белзькому — Гнату Черкасу.

Зоф'я Замєховська, вдова Станіслава Лянцкоронського: заснувала римо-католицький монастир Діви Марії Ангельскої у Віньківцях близько 1630 року (або 1643 року) , первинна будівля дерев'яна,[5] для францисканців. У своєму заповіті 5 вересня 1635 записала фундуш для місцевого шпиталю.[6]

1643 року представних шляхетського роду Замєховських надав фундуш для місцевого костелу.

У 1780 році при Гумецьких костел було перебудовано у мурований. Костел мав чудотворний образ св. Антонія Падевського.[7]

У 1836 проти кагалу Вінківців було збуджено справу по звинуваченню у вбивстві донощиків,які повідомляли владі про євреїв, що ховалися від рекрутчини.[8]

Після 1863 року Кароль Косельський (пол. Karol Kosielski) вибудував у Віньківцях палац у «волоському стилі», який був однією з найкращих резиденцій в околицях.

Архітектор палацу не відомий, з 19 ст. залишилися два малюнки Наполеона Орди.

Палац був закладений на узгір'ї, головний фасад палацу був дворівневий, а тильний — трирівневий. Нижній поверх становила аркадова галерея з терасами нагорі. Посередині тераси знаходився ґанок з чотирма колонами, поєднаних угорі аркадами. На цих аркадах спиралася верхня менша тераса. З ґанку до парку вели двобігові сходи. Дах палацу був плоским.

У 1893 р. мало 319 осад, 2541 мешканця, православну церкву, парафіяльний костел, синагогу, 2 єврейських молитвених будинка, 1-класну школу, аптеку, 20 крамниць, 3 млина, 40 ремісників. Мало передмістя-Березовку, Майдан, Татаринку Римо-католицька громада разом з вірними з навколишніх сел налічувала 4415 чол.[7]

Період Української Народної Республіки

1 листопада 1920 року представники єврейської громади міста урочисто, з Торою, вітали Головного Отамана УНР Симона Петлюру в місті (супроводжували генерал Всеволод Петрів, ад'ютант — полковник О. Доценко, представники генштабу Армії УНР). Після виконання Гімну бурмістр з рабинами підніс хліб-сіль на рушнику.[9]

Пам'ятки

Храми
  • Свято-Воскресенський храм, сайт «Православна Віньковеччина» http://www.vinkivci.org/
  • Свято-Димитрієвський храм
  • Католицький храм святого Антонія

Освіта

Віньковецький НВК

Станом на 2009 рік у Віньковецькому НВК навчається 672 дитини.

Культура

Перша згадка про бібліотеку у Віньківцях датується 1921 роком. В той час велика увага приділялася боротьбі з неписьменністю. У селищі було створено 2 пункти лікнепу, а через два роки їх було вже 4. Плідну роботу проводили сільбуд, хата-читальня, бібліотека.[10]

Економіка і соціальна сфера

У смт працює сирзавод. Розвинута соціальна інфраструктура та торгівля.

Спорт

У теперішній час у Віньковецькому районі приділяється значна увага фізичному вихованню. В смт. Віньківці створено і діє місцевий футбольний клуб «Заслав'я», який тренує Бабій Петро Петрович. В футбол грають не тільки хлопці, а й дівчата. Серед інших видів на аматорському рівні поширені настільний теніс, волейбол, баскетбол та інші види спорту, у яких практикуються як діти, так і дорослі.

Відомі люди

Народились
  • Стороженко Микола Опанасович (5 березня 1935 р., смт. Віньківці — 04 травня 2014, Москва) — заслужений лікар РФ, Президент Національної Курортної Асоціації РФ, Президент Всесвітньої Федерації Водолікування та Кліматолікування, професор.
  • Головацький Яків (чернець Ізихіїл,[11] або Ісихій) — живописець, чернець-василіянин.[12]
  • Андрій Володимирович Стаднік (нар. 15 квітня, 1982, смт. Віньківці Хмельницької області) — лідер збірної України з вільної боротьби у ваговій категорії до 66 кг, срібний призер ХХІХ літніх Олімпійських ігор в Пекіні. Заслужений майстер спорту. Народився і виховувався у спортивній багатодітній сім'ї: батько — майстер спорту з вільної боротьби і перший тренер сина, мама — легкоатлетка, закінчила Львівський інститут фізкультури.
  • Валентина Миколаївна Макогон (нар. 21 січня 1952 р., смт Віньківці) — українська журналістка. У 1977 р. закінчила факультет журналістики ордена Леніна Львівського державного університету ім. Івана Франка. Працювала завідувачем відділу Віньковецької районної газети (Хмельницька область), відповідальним секретарем Кіцманської районної газети «Радянське життя», відтак — «Вільне життя» (Чернівецька область), головним редактором цього часопису. Пише на соціальні та морально-етичні теми. Її творча праця відзначена Подякою Президента України, дипломами та грамотами секретаріату Національної спілки журналістів України. Член НСЖУ.
  • Рудь Сергій Леонідович народився 24 квітня 1977 року в смт Віньківці Хмельницької області. Начальник Управління державної охорони україни(полковник).

Пов'язані з Віньківцями

Примітки
  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2018 року (PDF)
  2. Віньківці. Огляд містечка. YouTube.com. Процитовано 22 липня, 2019.
  3. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc). Архів оригіналу за 10 жовтня 2012. Процитовано 20 жовтня 2011.
  4. Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne S. Orgelbranda S[yn]ów), 1909. — Cz. 1. — t. 13. — S. 336. (пол.)
  5. Przegląd polski. — Kraków, 1872. — Rok VII. — Zesz. IV. — S. 122.
  6. Łoziński W. Prawem i lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej połowie XVII wieku. — Lwów : nakładem księgarni H. Altenberga, 1904. — T. 2. — S. 91. (пол.)
  7. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom XIII - wynik wyszukiwania - DIR. dir.icm.edu.pl. Процитовано 25 червня 2020.
  8. Виньковцы | Историко-генеалогическая база данных Украины Бекет | История. Краеведение. Туризм. Генеалогия. Археология. Процитовано 25 червня 2020.
  9. В. Сергійчук. Симон Петлюра. — К.: Україна, 2004. — 448 с. — С. 322. ISBN 966-524-149-4
  10. Віньковецька центральна районна бібліотека
  11. Головацький Ізихіїл // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — Т. 1. — С. 394.
  12. Дуда І. Ґоловацький (Ґловацький) Яків // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 451. — ISBN 966-528-197-6.
  13. Указ президента України 71/2020

Джерела


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.