Віслюк

Віслю́к (Equus africanus asinus), осел, або африканський осел — одомашнена форма віслюка, підвид із роду Кінь (Equus), ряду Конеподібних (Equiformes).

?
Віслюк

Віслюк
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Надклас: Щелепні (Gnathostomata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Інфраклас: Плацентарні (Eutheria)
Ряд: Конеподібні (Equiformes)
Родина: Коневі (Equidae)
Рід: Кінь (Equus)
Вид: Віслюк дикий (Equus africanus)
Equus africanus asinus
Linnaeus, 1758
Посилання
Вікісховище: Equus asinus
Віківиди: Equus africanus asinus
ITIS: 926235
Fossilworks: 104269

Всі одомашнені віслюки належать до африканських віслюків, оскільки приручити куланів (азійських віслюків) ніколи не вдавалося.

На відміну від коня, віслюк має пристосовані до кам'янистої й нерівної поверхні копита. Вони допомагають безпечніше пересуватися, але гірші для швидкого пересування. Проте, в окремих випадках, осел може розвивати швидкість 70 км/год. Віслюки походять з країн з посушливим кліматом. Їхні копита погано переносять вологий європейський клімат і нерідко утворюють глибокі тріщини і дірки, в яких поступово може розвиватись гниття. Тому догляд за копитами віслюків украй важливий у вологих місцевостях.

Забарвлення шерсті у віслюків може бути сіре, коричневе або чорне, зрідка зустрічаються білі породи. Черево зазвичай світле, те ж саме відноситься до передньої частини морди й області навколо очей. У ослів жорстка грива і хвіст, що закінчується китицею. Вуха набагато довші, ніж кінські.

Морфологічні особливості

Залежно від породи досягають висоти від 90 до 160 см, статевої зрілості набувають у віці 2–2,5 років. Також віслюки відрізняються довшим ніж в коней періодом вагітності 12–14 місяців. Спаровування можливе увесь рік, проте відбувається, як правило, навесні. Народжується одне або двоє дитинчат, які у віці від 6 до 9 місяців стають самостійними.

Окрім зовнішніх відмінностей від коней існують ще деякі, не помітні на перший погляд, особливості. Однією з них є різна кількість хребців. Крім того, у віслюків 31 пара хромосом, тоді як у коней їх 32. Температура тіла у віслюків трохи нижча, вона складає в середньому 37 °C, а не 38 °C, як у коней.

Дикі та свійські віслюки

Як і у випадку з кіньми, варто розрізняти споконвічно диких і здичавілих віслюків. Колись декілька підвидів диких віслюків водилися в північній Африці й Передній Азії, проте в результаті одомашнення майже зникли вже в епоху римлян. У наш час вони живуть лише в Ефіопії, Еритреї, Сомалі й Судані; невелика популяція зуміла прижитися в заповіднику в Ізраїлі. У 1980-х загальна чисельність диких віслюків оцінювалася в тисячу особин і з тої пори ще більше скоротилася. У Сомалі дикі осли в результаті громадянської війни й анархії вже ймовірно повністю винищені, в Ефіопії й Судані така ж доля може чекати їх найближчим часом. Єдиною країною з порівняно стабільною популяцією диких ослів є Еритрея, де їх налічують близько 400 особин.

Колись домашні, а зараз здичавілі віслюки живуть у багатьох регіонах світу. До їх ареалу поширення відносяться й ті країни, в яких ще є дикі осли, що за побоюваннями зоологів може призвести до того, що обидві групи змішаються і занапастять «генетичну чистоту» дикого осла. Близько 1,5 млн здичавілих ослів бродять степами Австралії. На південному заході США живуть приблизно 6 тисяч здичавілих ослів, burros, вони перебувають під охороною. Одна з небагатьох європейських популяцій здичавілого осла зустрічається на Кіпрі, на півострові Карпац. Вони темно-коричневі або чорні й помітно більші ніж інші віслюки. Часто у них спостерігаються зеброподібні смуги на ногах.

Одомашнення віслюків

Малі віслюки ссуть свою матір до 6 місяців після народження

Одомашнення ослів відбулося значно раніше, ніж коней. Віслюки були першими тваринами, яких стародавня людина використовувала для перевезення вантажів. Вже близько 4000 до н. е. в дельті Нілу тримали одомашнених нубійських ослів. У Месопотамії диких ослів приручили ненабагато пізніше. У античну епоху осли потрапили до Європи. Відомо, що осли малоазійського походження були в етрусків. До Греції осли потрапили близько 1000 до н. е.

Спочатку віслюки використовувалися для верхової їзди та тяги возів, але з появою швидших і сильніших коней були замінені ними. Однак віслюки мають низку переваг над кіньми, оскільки витриваліші, менш вибагливі до корму і в змозі набагато довше обходитися без води та їжі.

Іноді осли використовувалися для отримання м'яса, молока і шкіри. Осляча шкіра в Середньовіччі використовувалася для виготовлення пергаменту[1][2]. На північ від Альп осли почали зустрічатися тільки з римських часів.

Віслюків схрещують з кіньми: гібриди від схрещування ослів з кобилами називають мулами, від схрещування жеребців з ослицями ослюками.

Див. також

Примітки

  1. Andrew Mirosław Bukraba. A Journey Toward The Light. — Bloomington : Author House, 2014. — С. 345. — ISBN 1496905296.
  2. Helmut Koester. Introduction to the New Testament. — New York, Berlin : Walter de Gruyter, 1995. — Т. 1. — С. 85. — ISBN 3110146924.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.