В'єтнамська абетка

У XIII столітті в'єтнамська мова отримала писемність з Китаю. Слова записувалися китайськими ієрогліфами, які називали тьи-ном (в'єт. chữ nôm, 字喃), де кожен ієрогліф зазвичай означав окреме слово. Писемність ґрунтувалася на класичній китайській мові, яку у В'єтнамі називали тьи-не в'єт. chữ nho 漢字, але до неї додали винайдені у В'єтнамі ієрогліфи «тьи тхуан ном» (в'єт. chữ thuần nôm — «правильні номські знаки»).

Португальські місіонери з'явилися у В'єтнамі на початку XVI століття. Деякі з них, аби полегшити спілкування з місцевим населенням, почали транскрибувати слова в'єтнамської мови латиницею. Піонерами цієї справи були місіонери Кристофора Боррі, Франсіско де Піна та Франсіско де Бузомі, які з допомогою місцевих, навернених до християнської віри, дещо безсистемно транскрибували латиницею місцеві слова. Згодом місіонери Гаспар д'Амараль (1592—1645), Антуан де Барбоса (1594—1647) та Александр де Род (1591 або 1593—1660) незалежно один від одного створили перші словники в'єтнамської мови,[2] Д'Амараль опублікував Dictionarium Annamaticum — Lusitanum, а Барбоса — Dictionarium Lusitanum — Annamiticum, обидва оригінали цих словників на сьогодні втрачено. 1651 року вийшов друком в'єтнамсько-португальсько-латинський словник Александра де Рода Dictionarium Annamiticum Lusitinum et Latinum, що тепер вважається датою появи в'єтнамської абетки куокнґи (в'єт. Quốc Ngữ)[1].

До середини XVIII століття Куокнґи використовувалося переважно католицькими віруючими. Тим часом французькі єзуїти, які мусили залишити Японію, набували дедалі більшого впливу у В'єтнамі. Тож природно, що процес осучаснення Куокнґи розпочав французький місіонер П'єр-Жозеф-Жорж Піньо де Беен, який не дожив до публікації свого словника Việt — La Tinh (Dictionarium Annamatica — Latinum), що з'явився 1799 року. Через 35 років інший місіонер Ж. Табер (J. L. Tabert) продовжив працю Піньо де Беена в Сайгоні. Особливістю його доробку було те, що Табер разом з віруючими своєї громади затранскрибував велику кількість в'єтнамських віршів, прислів'їв та приказок. 1838 року вийшов друком його словник Nam Việt Dương Hiệp Từ Vựng (Dictionarium Annamatico — Latium). У цьому словнику було проведено велику роботу з уніфікації написання слів. Завдяки інтенсивному вживанню діакритики письмо стало ближчим до оригінальної в'єтнамської вимови. Також було спрощено й уніфіковано правила орфографії.

1858 року, під приводом захисту французьких місіонерів від антизахідних актів насильства, Франція вторглася у В'єтнам і до 1885 року анексувала весь Індокитай. З 1910 року французька колоніальна влада перевела всі вищі навчальні заклади В'єтнаму на французьку мову, в інших офіційних закладах писемність тьи-ном на основі китайської була замінена на латинізоване куокнґи. 1918 року у В'єтнамі було скасовано іспит з літератури для державних службовців, який передбачав знання китайської та письма тьи-ном.

На думку Памели Пірс, французи, насаджуючи латиницю, відрізали в'єтнамців від давньої літератури, оскільки нові покоління, не опанувавши ієрогліфіку, не мають можливості її читати[3]. Хоча тут слід додати, що в минулому давню літературу також могли читати лише одиниці через дуже низький відсоток загальної грамотності.

Протягом 1933—1945 років в'єтнамський літературний рух «Tự Lực Văn Đoàn» (Літературна група самодопомоги) на чолі якого стояв Нат Лінь, виступала за впровадження куокнґи без китайських запозичень й ініціювала модернізацію в'єтнамської літератури[4]. У вересні 1945 року організація В'єтмінь, що виступала за звільнення країни від французьких та японських колонізаторів, проголосила створення Демократичної Республіки В'єтнам та запровадила як офіційну писемність куокнґи, що було легше для вивчення, ніж тьи-ном для переважно неграмотного сільського населення В'єтнаму.[5] Рівень грамотності зріс з 5 % до 90 % сьогодні.

Кожен склад у в'єтнамській мові пишеться окремо. Раніше склади багатоскладових слів записувалися через дефіс, але після закінчення В'єтнамської війни та об'єднання країни ця система не прижилася. У складі є три частини:

1. обов'язкова ініціаль (у разі відсутності видимого ініціаля склад починається гортанним зімкненням),
2. обов'язкова медіаль зі значком тони,
3. необов'язкова фіналь.

Більшість приголосних вимовляється відповідно до МФА, з наведеними нижче винятками.

• І «d» та «gi» вимовляються або як [z] (північні діалекти), або як [j], й (в центральних і південних діалектах). У середньов'єтнамській мові літерою «d» записувався звук [ð], оскільки така вимова є у португальської літери «d»; а «gi» означало звук [ʝ], що приблизно відповідає італійському [dʒ], який записується як «gi» (Giovanni: Джованні).
• «Đ» вимовляється з гортанним зімкненням у кінці.
• «s» вимовляється як «с» на півночі та як «ш» на півдні країни. Написання цього звуку як s було обрано з причини схожості з аналогічним свистячим приголосним в португальській мові.
• «ng» — М'якопіднебінний носовий приголосний (МФА: [ŋ]). Він є в англійській мові ("si"ng"i"ng""). Ніколи не вимовляється як «н» або як «нг».

Диграф «gh» та триграф «ngh» — варіанти «g» та «нг», що використовуються перед «i», щоб не плутати з диграфом «gi».

В'єтнамське письмо не використовує літеру «f». Фонема [f] передається диграфом «ph».

Фонема [tɕ] передається диграфом «tr».

• Gregerson, Kenneth J. (1969). A study of Middle Vietnamese phonology. Bulletin de la Société des Etudes Indochinoises, 44, 135—193. (Published version of the author's MA thesis, University of Washington). (Reprinted 1981, Dallas: Summer Institute of Linguistics).
• Haudricourt, André-Georges (1949). Origine des particularités de l'alphabet vietnamien. Dân Việt-Nam 3: 61–68.
• Healy, Dana.(2003). Teach Yourself Vietnamese, Hodder Education, London.
• Nguyen, Đang Liêm. (1970). Vietnamese pronunciation. PALI language texts: Southeast Asia. Honolulu: University of Hawaii Press. ISBN 0-87022-462-X
• Nguyễn, Đình-Hoà. (1955). Quốc-ngữ: The modern writing system in Vietnam. Washington, D. C.: Author.
• Nguyễn, Đình-Hoà (1992). Vietnamese phonology and graphemic borrowings from Chinese: The Book of 3,000 Characters revisited. Mon-Khmer Studies 20: 163–182.
• Nguyễn, Đình-Hoà. (1996). Vietnamese. In P. T. Daniels, & W. Bright (Eds.), The world's writing systems, (pp. 691-699). New York: Oxford University Press. ISBN 0-19-507993-0.
• Nguyễn, Đình-Hoà. (1997). Vietnamese: Tiếng Việt không son phấn. Amsterdam: John Benjamins Publishing Company. ISBN 1-55619-733-0.
• Pham, Andrea Hoa. (2003). Vietnamese tone: A new analysis. Outstanding dissertations in linguistics. New York: Routledge. (Published version of author's 2001 PhD dissertation, University of Florida: Hoa, Pham. Vietnamese tone: Tone is not pitch). ISBN 0-415-96762-7.
• Thompson, Laurence E. (1991). A Vietnamese reference grammar. Seattle: University of Washington Press. Honolulu: University of Hawaii Press. ISBN 0-8248-1117-8. (Original work published 1965).
• Nguyen, A. M. (2006). Let's learn the Vietnamese alphabet. Las Vegas: Viet Baby. ISBN 0977648206
• Shih, Virginia Jing-yi. Quoc Ngu Revolution: A Weapon of Nationalism in Vietnam. 1991.

• Scanned version of Alexandre de Rhodes' dictionary — Словник Александра Рода
• Vietnamese Writing System
• Essay comparing the orthography variants
• Vietnamese Unicode FAQs
• Doctoral dissertation comparing learning efficiency between quoc ngu and Chinese characters
• The right place of the Vietnamese accent — про правила наголошення
• The Vietnamese keyboard