Галкин Олексій Семенович

Галкин Олексій Семенович (нар. 21 вересня 1866 пом. після 1941) — український військовий діяч, генерал-полковник Армії УНР, начальник Генерального Штабу Армії УНР ( 1918), військовий міністр УНР (25 липня 1920-24 грудня 1920).

Олексій Семенович Галкин
 Генерал-полковник
Загальна інформація
Народження 21 вересня 1866(1866-09-21)
Київ, Російська імперія
Смерть 1941(1941)
Астрахань, Сталінградська область, РРФСР, СРСР
Національність українець
Alma Mater Костянтинівське артилерійське училище
Військова служба
Роки служби 19181941
Приналежність  УНР
Вид ЗС  Армія УНР
Війни / битви Перша Світова війна
Радянсько-українська війна
Командування
Військовий комісар Директорії України (в.о.)
25 липня 1920  24 грудня 1920
ПопередникВолодимир Сальський (в.о)
НаступникМикола Юнаків (в.о)

Нагороди та відзнаки
Хрест Симона Петлюри
Орден Святого Володимира 2 ступеня
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Білого Орла (Російська Імперія)
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня
Орден Святого Станіслава 1 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня
 Галкин Олексій Семенович у Вікісховищі

Життєпис

Сім'я та освіта

Народився в дворянській родині. Брат генерал-лейтенант Олександр Семенович Галкін, в 19031916, послідовно, військовий губернатор Семипалатинської, Самаркандської і Сир-Дар'їнської областей.

Закінчив Володимирський Київський кадетський корпус (1885), 2-е військове Костянтинівське училище (1887), Миколаївську академію Генерального штабу (1893; по 1 — му розряду).

Служба у російській армії

Служив в лейб-гвардії Волинського полку. З 1887 підпоручник, з 1891 поручник, з 1893 штабс-капітан, капітан Генерального штабу. У 1893 1894 служив при Варшавському військовому окрузі, в якому продовжував службу і надалі, аж до Першої світової війни. У червні 1894 — грудні 1897 — старший ад'ютант штабу 17-ї піхотної дивізії, в 1896 — 1897 проходив цензове командування ротою у 69-му піхотному Рязанському полку. У грудні 1897 — квітні 1899 — обер-офіцер для особливих доручень при штабі 14-го армійського корпусу, з 1899 підполковник. У квітні 1899 — липні 1902 — штаб-офіцер для доручень при штабі Варшавського військового округу, в 1901 проходив цензове командування батальйоном в 2-му Зегржському кріпацькій полку. У липні 1902 — червні 1904 — штаб-офіцер при управлінні 2-ї стрілецької бригади, з 1903 полковник. У червні 1904 — квітні 1905 — штаб-офіцер при управлінні 47-ї піхотної резервної бригади. У квітні 1905 — травні 1910 — командир 40-го піхотного Коливанського полку, розквартированого в Лодзі.

З 1910 генерал-майор. У травні 1910 — серпні 1914 — черговий генерал штабу Варшавського військового округу. Учасник Першої світової війни, черговий генерал штабу Західного фронту (до 1917), з 1916 генерал-лейтенант. У 1916 році тимчасово командував 5-ю піхотною дивізією. Нагороджений усіма орденами аж до ордена Білого Орла.

Служба в українській армії

Вступив до армії Української народної республіки, з 24 квітня 1918 — начальник Головного штабу УНР. Зберіг цей пост при правлінні гетьмана Павла Скоропадського. З 29 жовтня 1918 — постійний член Військової ради при військовому міністрі, з 18 листопада 1918 займав посаду військового міністра.

З 16 грудня 1918 служив в армії Директорії УНР, тимчасово виконував обов'язки начальника канцелярії військового міністерства, з 23 грудня 1918 — заступник начальника канцелярії. 1 червня 1919 разом з частиною працівників військового міністерства УНР, які були у Тарнополі, потрапив у полон до поляків. Потім звільнений, і під час радянсько-польської війни 1920 (коли армія УНР була союзником поляків) став начальником Головного ілізаційно-персонального управління військового міністерства УНР (з 7 червня 1920). У грудні 1920 — січні 1921 військовий міністр УНР. Звільнено з посади за станом здоров'я. Генерал-полковник армії УНР.

Еміграція, арешт, смерть

В еміграції жив у Польщі. У 19231940 роках жив у Західній Україні. З 1924 — у маєтку митрополита Андрія Шептицького у селі Посіч під Станіславовим. У 1939 році, після введення Червоної армії на територію Польщі, був арештований органами НКВС СРСР, сидів у львівській в'язниці. У червні 1941 був вивезений на схід, помер на засланні в Астрахані.

Вшанування пам'яті

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.