Галкин Олексій Семенович

Народився в дворянській родині. Брат — генерал-лейтенант Олександр Семенович Галкін, в 1903–1916, послідовно, військовий губернатор Семипалатинської, Самаркандської і Сир-Дар'їнської областей.

Закінчив Володимирський Київський кадетський корпус (1885), 2-е військове Костянтинівське училище (1887), Миколаївську академію Генерального штабу (1893; по 1 — му розряду).

Служив в лейб-гвардії Волинського полку. З 1887 — підпоручник, з 1891 — поручник, з 1893 — штабс-капітан, капітан Генерального штабу. У 1893 — 1894 служив при Варшавському військовому окрузі, в якому продовжував службу і надалі, аж до Першої світової війни. У червні 1894 — грудні 1897 — старший ад'ютант штабу 17-ї піхотної дивізії, в 1896 — 1897 проходив цензове командування ротою у 69-му піхотному Рязанському полку. У грудні 1897 — квітні 1899 — обер-офіцер для особливих доручень при штабі 14-го армійського корпусу, з 1899 — підполковник. У квітні 1899 — липні 1902 — штаб-офіцер для доручень при штабі Варшавського військового округу, в 1901 проходив цензове командування батальйоном в 2-му Зегржському кріпацькій полку. У липні 1902 — червні 1904 — штаб-офіцер при управлінні 2-ї стрілецької бригади, з 1903 — полковник. У червні 1904 — квітні 1905 — штаб-офіцер при управлінні 47-ї піхотної резервної бригади. У квітні 1905 — травні 1910 — командир 40-го піхотного Коливанського полку, розквартированого в Лодзі.

З 1910 — генерал-майор. У травні 1910 — серпні 1914 — черговий генерал штабу Варшавського військового округу. Учасник Першої світової війни, черговий генерал штабу Західного фронту (до 1917), з 1916 — генерал-лейтенант. У 1916 році тимчасово командував 5-ю піхотною дивізією. Нагороджений усіма орденами аж до ордена Білого Орла.

Вступив до армії Української народної республіки, з 24 квітня 1918 — начальник Головного штабу УНР. Зберіг цей пост при правлінні гетьмана Павла Скоропадського. З 29 жовтня 1918 — постійний член Військової ради при військовому міністрі, з 18 листопада 1918 займав посаду військового міністра.

З 16 грудня 1918 служив в армії Директорії УНР, тимчасово виконував обов'язки начальника канцелярії військового міністерства, з 23 грудня 1918 — заступник начальника канцелярії. 1 червня 1919 разом з частиною працівників військового міністерства УНР, які були у Тарнополі, потрапив у полон до поляків. Потім звільнений, і під час радянсько-польської війни 1920 (коли армія УНР була союзником поляків) став начальником Головного ілізаційно-персонального управління військового міністерства УНР (з 7 червня 1920). У грудні 1920 — січні 1921 — військовий міністр УНР. Звільнено з посади за станом здоров'я. Генерал-полковник армії УНР.

В еміграції жив у Польщі. У 1923–1940 роках жив у Західній Україні. З 1924 — у маєтку митрополита Андрія Шептицького у селі Посіч під Станіславовим. У 1939 році, після введення Червоної армії на територію Польщі, був арештований органами НКВС СРСР, сидів у львівській в'язниці. У червні 1941 був вивезений на схід, помер на засланні в Астрахані.