Галущинці
Галу́щинці — село в Україні, у Підволочиській селищній громаді Тернопільського району Тернопільської області.
| село Галущинці | |
|---|---|
| Країна |  Україна |
| Область | Тернопільська область |
| Район/міськрада | Тернопільський район |
| Громада | Підволочиська селищна громада |
| Рада | Підволочиська об'єднана територіальна громада |
| Основні дані | |
| Засноване | 1540 |
| Населення | 681 |
| Територія | 2.601 км² |
| Густота населення | 261.82 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 47841 |
| Телефонний код | +380 3543 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°31′33″ пн. ш. 25°54′13″ сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
471 м |
| Водойми | 2 стави |
| Відстань до обласного центру |
21 км |
| Відстань до районного центру |
24 км |
| Найближча залізнична станція | Підволочиськ |
| Відстань до залізничної станції |
21 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 47841, с.Галущинці, вул. Відродження, 31 |
| Карта | |
  Галущинці | |
 Галущинці | |
| Мапа | |
 | |
|
| |
Від вересня 2015 року ввійшло у склад Підволочиської об'єднаної територіальної громади.
Населення — 659 осіб (2002).
Селом проходить автобусне сполучення з обласним центром. Село знаходиться на віддалі 1 км до шляху Тернопіль — Підволочиськ. Поблизу села проходить газопровід Дашава-Київ, прокладений у 1948 році.
Галущинці — село серед північних відрогів Медоборів. Гори сягають 417 метрів над рівнем моря. Поблизу села розташована геологічна пам'ятка природи — останці (викопні рифи Сарматського моря).
Історія
Поблизу Галущинець виявлено археологічні пам'ятки черняхівської культури та римські монети 2 ст.
Назва села Галущинці за переказами селян походить від прізвища одного з перших поселенців — Галушка, яке він пізніше змінив на Галушинського. Назва села утворилася вже від прізвища Галушинський, або Галдищинці (в старій вимові).
Перша писемна згадка — 1540 як власність шляхтичів Давидовських. Село було засноване західніше сучасного. Ще досі знаходять в цьому місці биту цеглу і черепки. Село це було спалене татарами, які проходили через «гребельку на схід».(XIII ст.) Нове село почали відбудовувати східніше і ближче до лісу, у якому можна було б сховатися від ворогів.
Вдруге село згадується вже тільки в 1607 році, як поселення в Теребовлянському повіті Галицької землі.
В селі проживало декілька заможних поміщицьких сімей. Це: Федоровичі, Решитарські, Здроздовські, Татибани (євреї).
В 1720 році було збудовано костел. В селі переважало польське населення, було більше прихильників римо-католицького обряду. В XIX столітті костел згорів від удару блискавки, тому що був дерев'яний. У 1868 році було освячено костел збудований з каменю.
Церква святого Миколая зведена в 1754 році. Джерела засвідчують, що у 1880 році в селі була однокласна школа, де працював один вчитель. У 1938 році побудовано двохповерхову школу.
Станом на 1880 рік в селі проживало 1338 осіб. Двом поміщикам належало 1425 морґів поля, а всім селянам — 1353 морґи. В 1921 році в селі проживало 1694 осіб. Було 320 селянських дворів і 2 поміщицьких. Уже на 1 січня 1939 року в селі проживало 1810 осіб, з них 60 українців, 1720 поляків, 30 євреїв. До 1946 року в селі проживали тільки поляки. Було декілька змішаних польсько-українських сімей і єврейських сімей.
В селі діяла бібліотека товариства «Молодь польська» заснована в 1929 році, з фондом 150 книг. Бібліотеку відвідувало 39 читачів, які безплатно обслуговувалися 3 рази в тиждень. Після німецько-радянської війни значна частина селян польської національності виїхала на постійне проживання в Польську Республіку, а у село поселили українців з Польщі.
Промисли і ремесла
Переважна більшість людей працювала на землі. Сіяли коноплі і кожен сіяв для себе невелику смужку льону на сорочки. Льон тут вирощували з давніх-давен. Тримали вівці на вовну і шкіри. Кожна дівчина мала мати посаг: кожух із 7 овечих шкір, лляного найтоншого полотна. В селі було декілька кузень, ковальством колись займалися Робак Міхал, Пyтель, Шобер Михайло. Млин держав єврей Шойла і був економом. Були музики, ткачі, стельмахи, мулярі, шевці.
Населення
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 710 осіб, з яких 319 чоловіків та 391 жінка[1].
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 680 осіб[2].
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[3]:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 97,50 % |
| польська | 1,91 % |
| російська | 0,29 % |
| вірменська | 0,15 % |
Мікротопоніми
Прізвисько жителів села за назвою села «галущинські». Навколишні села-сусіди називають їх також «маслюки». Дане прізвисько походить від того, що за Польщі ксьондз Іванчишак збудував молочарню у селі, куди звозили молоко з навколишніх сіл і виробляли масло та сир. Масло можна було купувати за гроші.
Було в селі у цей час два кутки «Подоле» — куток села за костелом на північ. Назва походить від форми рельєфу — хати побудовані в долині. Другий куток «Над селом», або «Над столом» — куток села за костелом на схід. Назва кутка походить від того, що в цьому місці почали заселятись люди після того, як спалили помешкання татари. Назва утворилася від місця розташування — вище на схилі горба над колишнім селом.
Було дві вулиці: «Панська» за костелом на кутку «Подолє» (мешкали заможні селяни, пани Рихлевські, Виснянські). Вулиця «Крива», лівий поворот від центральної дороги за мостом, як їхати в напрямку з Жеребок. Назва походить від форми вулиці, вона повертається і тягнеться вздовж центральної вулиці.
Антропоніми
Найпоширеніші в селі прізвища за Польщі — Гарбіч, Пyтель, Хрущ (селянські), Гордзієвські, Сосніцькі.
Релігія
- Є церква св. Миколая (1755; відновлена 1910, 1992), костел Різдва св. Іоана Хрестителя (1868).
Пам'ятки
- Споруджено пам'ятник полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям (1969), насипана символічна могила УСС.
- Геологічна пам'ятка природи місцевого значення Останці Сарматського моря.
Соціальна сфера
Діють ЗОШ I—II ступенів, Будинок культури, бібліотека, дошкільний заклад, відділення зв'язку, амбулаторія, ТОВ «Веда», вапняковий кар'єр.
Відомі люди
Народилися
- Б. Максимович — головний лікар Скалатської лікарні;
- М. Мац — економіст;
- Андрій Тимощук — український військовик, боєць 128-ї гірсько-піхотної бригади, загинув 12 червня 2015 року при виконанні військового обов'язку в боях за Станицю Луганську, похований у Галущинцях 18 червня 2015-го.
- Казимир-Антоні Дзєржановський (1872—1940) — польський військовик, генерал дивізії.
Примітки
- Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- Boniecki Adam. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydawnicze, 1902. — Cz. 1. — t. 5. — S. 269. (пол.)
Джерела
- Гуцал П., Уніят В. Галущинці // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 335. — ISBN 966-528-197-6.
- Hałuszczyńce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 21. (пол.) — S. 21. (пол.)
Посилання
- Прощання із загиблим солдатом Тимощуком Андрієм Петровичем // УПЦ КП. — 2015. — 22 червня.