Галіна Марія Семенівна

Га́ліна Марія Семенівна (нар. 10 листопада 1958, Калінін) — російська письменниця, критик, перекладач українського походження. Кандидат біологічних наук. Член російського й українського відділень ПЕН-клубу.

Марія Галина Семенівна
Мария Галина
Народилася 10 листопада 1958(1958-11-10) (63 роки)
Твер, РРФСР, СРСР[1]
Країна  СРСР
 Росія
Діяльність письменниця, критик, перекладач
Alma mater Одеський національний університет імені І. І. Мечникова
Мова творів російська
Жанр поезія, проза, наукова фантастика, фентезі, літературна критика
Членство Soi͡uz pisateleĭ Moskvyd
Нагороди
 Галіна Марія Семенівна у Вікісховищі

Життєпис

Народилася 10 листопада 1958 року в Калініні (нині Твер). До 1968 року жила в Києві, потім в Одесі. Закінчила біологічний факультет Одеського університету та аспірантуру за спеціальністю «гідробіологія, іхтіологія». У короткій автобіографічній передмові до роману «Прощай, мій янголе» (ISBN 5-17-014318-4) написала, що вважає себе одеситкою.

З 1987 року мешкає в Москві. Працювала в НДІ гідробіології, в 1994 році за контрактом — у Бергенському університеті (Норвегія), де займалася проблемами довкілля і дослідженням популяцій лососевих риб. З 1995 року полишила науку, цілковито присвятивши себе літературі.

Перші вірші опубліковані в одеській багатотиражній газеті «Антарктика»; дебютна публікація в центральній пресі — в журналі «Юність» у 1990 році. В 1997 році, під псевдонімом Максим Голіцин, опублікувала свій перший фантастичний роман «Час переможених». У 2002—2003 роках — три книги фантастичної прози під своїм ім'ям: «Покривало для Аваддона», «Прощай, мій янголе» і «Вовча зоря». Повість «Покривало для Аваддона» увійшла в шорт-лист премії ім. Аполлона Григор'єва, що вручається Академією російської словесності[2].

Марія Галіна написала багато статей, що публікувалися в «Літературній газеті» (де працювала з 1998 по 2001, вела колонку фантастики і поетичну рубрику «Поезія non-stop»), журналах «Новый мир», «Знамя». Також співпрацювала з журналами «Если», «Наднова фантастика», «Питання літератури», «Реальність фантастики», «ExLibris» та «Известия» і т. д. На початку двохтисячних співпрацювала з видавництвом «Форум» — як редактор-упорядник серії інтелектуальної фантастики «Інша сторона», також кілька років була головним редактором книжкового дайджесту «Бібліо-Глобус». Неодноразово входила до складу журі жанрових премій, зокрема, експертної ради премії «Велика книга» і журі літературної премії «Дебют» (2007)[3]. Як критик відома, здебільшого, публікаціями, що присвячені фантастиці та поезії. Нині — редактор відділу критики та публіцистики журналу «Новый мир», ведуча рубрики «Фантастика/Футурологія» (до 2015 року), з 2015 року ведуча рубрики «Hyperfiction».

Перекладала російською прозу англомовних авторів, в тому числі Стівена Кінга, Джек Венса, Едвіна Табба, Клайва Баркера, Пітера Страуба, а також вірші сучасних українських і британських поетів.

Проза Марії Галіної перекладена на італійську, англійську, польську і українську мови, вірші — англійська, словацька, словенська, угорська, українська, латинська та ін.

Бібліографія

Поезія
  • Бачу світло: Вірші. — Одеса: Котовська міська друкарня, 1993.
  • Сигнальний вогонь: Вірші. — М.: СПМ, 1994.
  • Неземля: Вірші. — М: Журнал поезії «Аріон», 2005.
  • На двох ногах: Четверта книга віршів. — М.: АРГО-РИЗИК, Книжковий огляд, 2009.
  • Листи водяних дівчаток. — N. Y.: Ailuros Publishing, 2012.
  • Все про Лізу. — М.: Час, 2013.

Проза
  • Час переможених: Роман. — М: ЕКСМО-Прес, 1997 (під псевдонімом Максим Голіцин).
  • Гладіатори ночі: Роман. — М: ЕКСМО, 1997 (під псевдонімом Максим Голіцин).
  • Всі джерела безодні: Роман. — М: ЕКСМО-Прес, 1999 (під псевдонімом Максим Голіцин).
  • Покривало для Аваддона: Повісті. — М.: Текст, 2002.
  • Прощай, мій янгол: Повісті. — М: АСТ, 2002.
  • Вовча зоря: Роман. — М.: Махаон, 2003; М.: АСТ, 2015.
  • Дивляться з темряви. Хроніки Леонарда Калганова, етнографа: Роман. — М: Ексмо, 2004 (під псевдонімом Максим Голіцин).
  • Гіві і Шендерович: Роман. — М.: Мости культури; Єрусалим: Гешарим, 2004.
  • Хом'ячки в Егладорі: Роман. — М: Форум, 2006.
  • Берег вночі: Повісті та оповідання. — М: Форум, 2007.
  • Мала Глуша: Роман. — М: Ексмо, 2009.
  • Червоні вовки, червоні гуси: Повісті та оповідання. — М: Ексмо, 2010.
  • Капустянки: Роман[4]. — М: Эксмо, 2011.
  • Курячий Бог: Повісті та оповідання. — М: АСТ, 2013.
  • Автохтони: Роман. — М: АСТ, 2015, 2016.

Нехудожня проза
  • Я пізнаю світ: Скарби Землі. — М: АСТ, Астрель, 2001, 2004, 2007 (під псевдонімом М. С. Голіцин).
  • 1000 запитань про життя тварин. — М: АСТ, Астрель, 2002 (у співавт. з М. Корніловою).
  • Континенти. — М.: Олма Медіа Груп, 2008 (у співавт. з М. Корніловою).
  • Моря і океани. — М.: Олма Медіа Груп, 2008.
  • Риби. — М.: Олма Медіа Груп, 2008.
  • Фантастика очима біолога. — Липецьк: Крот, 2008.
  • Не тільки про фантастику. — Іваново: Фаворит, 2013.
  • Hyperfiction. — СПб: АураИнфо, Группа МИД, 2018.

Нагороди
  • 2003 — «Срібний кадуцей» «Зоряного мосту» за критичні статті та рецензії.
  • 2004 — Диплом журналу «Если» (приз читацьких симпатій) за статтю «У пошуках дива» (співавтор Віталій Каплан).
  • 2005 — Диплом журналу «Если» за статтю «Неіснуючі істоти».
  • 2005 — «Портал» за роман «Гіві і Шендерович».
  • 2006 — «Anthologia» та «Московський рахунок» за книгу віршів «Неземля»[5].
  • 2007 — «Мармуровий фавн» за оповідання «Спрути».
  • 2008 — «Бронзовий равлик» за оповідання «Поводир».
  • 2008 — «Мармуровий фавн» за повість «Історія другого брата».
  • 2009 — «Срібний кадуцей» «Зоряного моста» за роман «Мала Глуша».
  • 2009 — «Золотий Роскон» за статтю «Прощання з невинністю».
  • 2009 — «Мала Філігрань» за оповідання «Контрабандисти».
  • 2009 — «Портал» і «Мармуровий фавн» за оповідання «В плавнях».
  • 2009 — «Мармуровий фавн» за повість «Мала Глуша» (друга частина однойменного роману).
  • 2010 — «Портал», Книга року за версією «Фантлабу» і «Мармуровий фавн» за роман «Мала Глуша».
  • 2011 — «Бронзовий равлик» за оповідання «Ласкаво просимо в прекрасну країну!».
  • 2011 — «Мармуровий фавн» за оповідання «Підземне море».
  • 2011 — «Великий Зилант» за роман «Хом'ячки в Егладорі».
  • 2012 — «Мандрівник» в номінації «Незвичайна ідея», «Філігрань», другий приз читацьких симпатій «Великої книги», Книга року за версією «Фантлабу» і «Мармуровий фавн» за роман «Капустянки».
  • 2012 — «Портал» за статтю «В кінці було слово».
  • 2013 — «Портал» за повість «Курячий бог».
  • 2013 — «Портал» за оповідання «Ригель».
  • 2014 — Stalker (Естонія) за краще перекладене оповідання («На плавнях»)
  • 2014 — «Московський рахунок» за роман у віршах «Все про Лізу»
  • 2016 — Шортлист премії Нори Галь за «Кращий короткий переклад з англійської на російську» книги «Залізна людина» (Тед Г'юз)
  • 2016 — «Філігрань» за роман «Автохтони».
  • 2018 — Міжнародна літературна премія імені А. і Б. Стругацьких за цикл статей «Hyperfiction».
  • 2019 — «Неистовый Виссарион» за книгу «Hyperfiction».

Примітки
  1. http://www.litkarta.ru/dossier/obychny-chelovek-interesnei/
  2. Літературний Аваддон як ангел преміальної безодні, «Літературна Росія» № 8 (25.02.2011)
  3. Журі премії «Дебют» > Марія Галина. Архів оригіналу за 29 вересня 2011. Процитовано 9 лютого 2018.
  4. Николай Калиниченко. Медведки // Если : журнал. — Москва : Любимая книга, 2011. — № 12. — С. 251. — ISSN 1680-645X.
  5. Паломництво в Аїд (про поезію Марії Галіної), Олена Погоріла, «Аріон» 2010, № 2

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.