Галіна Марія Семенівна
Га́ліна Марія Семенівна (нар. 10 листопада 1958, Калінін) — російська письменниця, критик, перекладач українського походження. Кандидат біологічних наук. Член російського й українського відділень ПЕН-клубу.
Марія Галина Семенівна | ||||
---|---|---|---|---|
Мария Галина | ||||
Народилася |
10 листопада 1958 (63 роки) Твер, РРФСР, СРСР[1] | |||
Країна |
СРСР Росія | |||
Діяльність | письменниця, критик, перекладач | |||
Alma mater | Одеський національний університет імені І. І. Мечникова | |||
Мова творів | російська | |||
Жанр | поезія, проза, наукова фантастика, фентезі, літературна критика | |||
Членство | Soi͡uz pisateleĭ Moskvyd | |||
Нагороди | ||||
| ||||
Галіна Марія Семенівна у Вікісховищі |
Життєпис
Народилася 10 листопада 1958 року в Калініні (нині Твер). До 1968 року жила в Києві, потім в Одесі. Закінчила біологічний факультет Одеського університету та аспірантуру за спеціальністю «гідробіологія, іхтіологія». У короткій автобіографічній передмові до роману «Прощай, мій янголе» (ISBN 5-17-014318-4) написала, що вважає себе одеситкою.
З 1987 року мешкає в Москві. Працювала в НДІ гідробіології, в 1994 році за контрактом — у Бергенському університеті (Норвегія), де займалася проблемами довкілля і дослідженням популяцій лососевих риб. З 1995 року полишила науку, цілковито присвятивши себе літературі.
Перші вірші опубліковані в одеській багатотиражній газеті «Антарктика»; дебютна публікація в центральній пресі — в журналі «Юність» у 1990 році. В 1997 році, під псевдонімом Максим Голіцин, опублікувала свій перший фантастичний роман «Час переможених». У 2002—2003 роках — три книги фантастичної прози під своїм ім'ям: «Покривало для Аваддона», «Прощай, мій янголе» і «Вовча зоря». Повість «Покривало для Аваддона» увійшла в шорт-лист премії ім. Аполлона Григор'єва, що вручається Академією російської словесності[2].
Марія Галіна написала багато статей, що публікувалися в «Літературній газеті» (де працювала з 1998 по 2001, вела колонку фантастики і поетичну рубрику «Поезія non-stop»), журналах «Новый мир», «Знамя». Також співпрацювала з журналами «Если», «Наднова фантастика», «Питання літератури», «Реальність фантастики», «ExLibris» та «Известия» і т. д. На початку двохтисячних співпрацювала з видавництвом «Форум» — як редактор-упорядник серії інтелектуальної фантастики «Інша сторона», також кілька років була головним редактором книжкового дайджесту «Бібліо-Глобус». Неодноразово входила до складу журі жанрових премій, зокрема, експертної ради премії «Велика книга» і журі літературної премії «Дебют» (2007)[3]. Як критик відома, здебільшого, публікаціями, що присвячені фантастиці та поезії. Нині — редактор відділу критики та публіцистики журналу «Новый мир», ведуча рубрики «Фантастика/Футурологія» (до 2015 року), з 2015 року ведуча рубрики «Hyperfiction».
Перекладала російською прозу англомовних авторів, в тому числі Стівена Кінга, Джек Венса, Едвіна Табба, Клайва Баркера, Пітера Страуба, а також вірші сучасних українських і британських поетів.
Проза Марії Галіної перекладена на італійську, англійську, польську і українську мови, вірші — англійська, словацька, словенська, угорська, українська, латинська та ін.
Бібліографія
Поезія
- Бачу світло: Вірші. — Одеса: Котовська міська друкарня, 1993.
- Сигнальний вогонь: Вірші. — М.: СПМ, 1994.
- Неземля: Вірші. — М: Журнал поезії «Аріон», 2005.
- На двох ногах: Четверта книга віршів. — М.: АРГО-РИЗИК, Книжковий огляд, 2009.
- Листи водяних дівчаток. — N. Y.: Ailuros Publishing, 2012.
- Все про Лізу. — М.: Час, 2013.
Проза
- Час переможених: Роман. — М: ЕКСМО-Прес, 1997 (під псевдонімом Максим Голіцин).
- Гладіатори ночі: Роман. — М: ЕКСМО, 1997 (під псевдонімом Максим Голіцин).
- Всі джерела безодні: Роман. — М: ЕКСМО-Прес, 1999 (під псевдонімом Максим Голіцин).
- Покривало для Аваддона: Повісті. — М.: Текст, 2002.
- Прощай, мій янгол: Повісті. — М: АСТ, 2002.
- Вовча зоря: Роман. — М.: Махаон, 2003; М.: АСТ, 2015.
- Дивляться з темряви. Хроніки Леонарда Калганова, етнографа: Роман. — М: Ексмо, 2004 (під псевдонімом Максим Голіцин).
- Гіві і Шендерович: Роман. — М.: Мости культури; Єрусалим: Гешарим, 2004.
- Хом'ячки в Егладорі: Роман. — М: Форум, 2006.
- Берег вночі: Повісті та оповідання. — М: Форум, 2007.
- Мала Глуша: Роман. — М: Ексмо, 2009.
- Червоні вовки, червоні гуси: Повісті та оповідання. — М: Ексмо, 2010.
- Капустянки: Роман[4]. — М: Эксмо, 2011.
- Курячий Бог: Повісті та оповідання. — М: АСТ, 2013.
- Автохтони: Роман. — М: АСТ, 2015, 2016.
Нехудожня проза
- Я пізнаю світ: Скарби Землі. — М: АСТ, Астрель, 2001, 2004, 2007 (під псевдонімом М. С. Голіцин).
- 1000 запитань про життя тварин. — М: АСТ, Астрель, 2002 (у співавт. з М. Корніловою).
- Континенти. — М.: Олма Медіа Груп, 2008 (у співавт. з М. Корніловою).
- Моря і океани. — М.: Олма Медіа Груп, 2008.
- Риби. — М.: Олма Медіа Груп, 2008.
- Фантастика очима біолога. — Липецьк: Крот, 2008.
- Не тільки про фантастику. — Іваново: Фаворит, 2013.
- Hyperfiction. — СПб: АураИнфо, Группа МИД, 2018.
Нагороди
- 2003 — «Срібний кадуцей» «Зоряного мосту» за критичні статті та рецензії.
- 2004 — Диплом журналу «Если» (приз читацьких симпатій) за статтю «У пошуках дива» (співавтор Віталій Каплан).
- 2005 — Диплом журналу «Если» за статтю «Неіснуючі істоти».
- 2005 — «Портал» за роман «Гіві і Шендерович».
- 2006 — «Anthologia» та «Московський рахунок» за книгу віршів «Неземля»[5].
- 2007 — «Мармуровий фавн» за оповідання «Спрути».
- 2008 — «Бронзовий равлик» за оповідання «Поводир».
- 2008 — «Мармуровий фавн» за повість «Історія другого брата».
- 2009 — «Срібний кадуцей» «Зоряного моста» за роман «Мала Глуша».
- 2009 — «Золотий Роскон» за статтю «Прощання з невинністю».
- 2009 — «Мала Філігрань» за оповідання «Контрабандисти».
- 2009 — «Портал» і «Мармуровий фавн» за оповідання «В плавнях».
- 2009 — «Мармуровий фавн» за повість «Мала Глуша» (друга частина однойменного роману).
- 2010 — «Портал», Книга року за версією «Фантлабу» і «Мармуровий фавн» за роман «Мала Глуша».
- 2011 — «Бронзовий равлик» за оповідання «Ласкаво просимо в прекрасну країну!».
- 2011 — «Мармуровий фавн» за оповідання «Підземне море».
- 2011 — «Великий Зилант» за роман «Хом'ячки в Егладорі».
- 2012 — «Мандрівник» в номінації «Незвичайна ідея», «Філігрань», другий приз читацьких симпатій «Великої книги», Книга року за версією «Фантлабу» і «Мармуровий фавн» за роман «Капустянки».
- 2012 — «Портал» за статтю «В кінці було слово».
- 2013 — «Портал» за повість «Курячий бог».
- 2013 — «Портал» за оповідання «Ригель».
- 2014 — Stalker (Естонія) за краще перекладене оповідання («На плавнях»)
- 2014 — «Московський рахунок» за роман у віршах «Все про Лізу»
- 2016 — Шортлист премії Нори Галь за «Кращий короткий переклад з англійської на російську» книги «Залізна людина» (Тед Г'юз)
- 2016 — «Філігрань» за роман «Автохтони».
- 2018 — Міжнародна літературна премія імені А. і Б. Стругацьких за цикл статей «Hyperfiction».
- 2019 — «Неистовый Виссарион» за книгу «Hyperfiction».
Примітки
- http://www.litkarta.ru/dossier/obychny-chelovek-interesnei/
- Літературний Аваддон як ангел преміальної безодні, «Літературна Росія» № 8 (25.02.2011)
- Журі премії «Дебют» > Марія Галина. Архів оригіналу за 29 вересня 2011. Процитовано 9 лютого 2018.
- Николай Калиниченко. Медведки // Если : журнал. — Москва : Любимая книга, 2011. — № 12. — С. 251. — ISSN 1680-645X.
- Паломництво в Аїд (про поезію Марії Галіної), Олена Погоріла, «Аріон» 2010, № 2
Посилання
- — блог у LiveJournal, який веде Галіна Марія Семенівна.
- Галіна Марія Семенівна (рос.) — бібліографія на сайті Лабораторія фантастики
- Галіна Марія Семенівна в «Архіві Фантастики» (© Володимир Вільчинський, Віталій Карацупа)
- Володимир Арєнєв. «Людство стоїть на порозі дивовижних відкриттів». Розмова з Марією Галіною // Світ фантастики. — 2010, Грудень. — № 88.
- Рецензія на книги М. Галіної в журналі «Народ Книги у світі книг»
- Бесіда з М. Галіною на сайті DARKER
- Видавці, письменники і перекладачі про новинки фантастики