Гаральд Едельстам

Гаральд Едельстам (швед. Harald Edelstam; 17 березня 1913 16 квітня 1989) — шведський дипломат і політик. Ім'я Едельстама стало відомо у зв'язку з його діяльністю з порятунку життів великої кількості опозиціонерів після військового путчу в Чилі в 1973 році. Під час Другої світової війни Гаральд Едельстам рятував бійців Опору і євреїв. Іноді його називали «другим Раулем Валленбергом» або «Раулем Валленбергом 1970-х».

Гаральд Едельстам
швед. Harald Edelstam
Ім'я при народженні швед. Gustaf Harald Edelstam
Народився 17 березня 1913(1913-03-17)[1][2]
Стокгольм, Швеція
Помер 16 квітня 1989(1989-04-16)[1][2][3] (76 років)
Стокгольм, Швеція
·злоякісна пухлина
Країна  Швеція
Діяльність дипломат, політик
Знання мов шведська[4]
Посада посол, посол, посол і посол
Рід Edelstamd
Батько Fabian Edelstamd
Брати, сестри Axel Edelstamd
Нагороди
Сайт edelstam.org/background/

Біографія

Раннє життя

Гаральд Едельстам народився в дворянській сім'ї. Його батьки камергер Фабіан Едельстам і Хілма Дікінсон[5]. Він навчався в Королівській військовій академії в Карлсберзі, а потім в 1939 році здав перший державний іспит на юриста. Слідом за цим Едельстам отримав звання аташе при відомстві закордонних справ Швеції і в тому ж році направлений на службу в Рим[6]. Під час Другої світової війни Едельстам також служив в Берліні (1941) і Осло (1942).

Кар'єра

У другій половині війни Едельстам, служив дипломатом в окупованій Норвегії, допомагав бійцям Опору і євреям. Будучи в хороших відносинах з командувачем німецьких військ в Норвегії, начальниками місцевих СД і Гестапо, він виконував функції посередника між німцями і норвезьким рухом Опору «Hjemmefront», де його називали «Чорним первоцвітом» (по алюзії з персонажем роману і фільму «Червоний первоцвіт»).

У 1948—1952 — перший секретар посольства в Гаазі, а в 1952—1954 — в Варшаві. Кілька років Едельстам пропрацював на посаді секретаря міністерства закордонних справ, потім отримав посаду заступника керівника відділу, а з 1958 року служив на посаді радника посольства у Відні[5].

У 1962—1965 роках — генеральний консул в Стамбулі[6]. У 1965—1969 — посол в Індонезії. У 1969—1971 посол в Гватемалі. Допомагав повстанцям, які діяли проти місцевого уряду.

У 1971 році Едельстам був призначений Улофом Пальме послом Швеції в Сантьяго-де-Чилі[5]. Едельстам відкрито висловлював свою симпатію президенту-соціалісту Сальвадору Альєнде. Після його повалення Едельстам врятував життя багатьом чилійцям, надавши їм супровід і політичний притулок в Швеції. Едельстам вивіз із Чилі Міріам Контрерас, особисту секретарку Альєнде[7], чотирирічну дочку вождя чилійських комуністів Володі Тейтельбойм, перуанського лівого партизана Уго Бланко і багатьох інших. Крім того Едельстам допомагав врятуватися громадянам інших країн Південної Америки, що втекли в Чилі від режимів військової диктатури в Уругваї і Бразилії. Багато з політичних біженців, яких врятував Едельстам, були членами ліворадикальної організації Тупамарос, що бородися проти уругвайської диктатури[8].

Свій найвідважніший вчинок Едельстам зробив в чилійській столиці в ході путчу у будівлі кубинського посольства під час його облоги танками. Кубинці чинили відчайдушний опір, але за своєю чисельністю і озброєнням явно поступалися путчистам. Оголосивши територію посольства Куби частиною свого посольства, Гаральд Едельстам з прапором Швеції в руках встав між кубинським посольством і танками, які були змушені припинити стрілянину[9]. Кубинці встигли зайти в автобуси і за допомогою шведського посольства потім перебратися на батьківщину. Коли пізніше Едельстама запитали, навіщо він це зробив, він нібито відповів: «Тому що я не можу миритися з несправедливістю». Всього Едельстам врятував 1300 осіб.

Військовий режим Піночета, природно, не оцінив втручання Едельстама і після обміну дипломатичними нотами з Швецією зажадав видворення дипломатичної місії з країни[10][11]. Пізніше Едельстам побував на Кубі на запрошення Фіделя Кастро, де шведа приймали як справжнього героя. У 1970-ті роки Едельстам був визнаним кумиром лівого студентства в Швеції, ходили чутки, що Едельстам отримає Нобелівську премію миру.

У 1974—1979 роках Едельстам був послом Швеції в Алжирі. У 1979 вийшов у відставку. На пенсії допомагав численним чилійським біженцям інтегруватися в шведське суспільство.

Едельстам помер від раку в 1989 році.

В культурі

Біографія Гаральда Едельстама лягла в основу фільму «The Black Pimpernel» (2007)[12].

У 2019 році був зображений у фінсько-чилійському телесеріалі «Невидимі герої».

Нагороди

Список нагород Едельстама[6]:

  • Командор ордена Оранжево-Нассау
  • Офіцер ордена Білого слона

Примітки

  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #1047271125 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. GeneaStar
  4. Identifiants et RéférentielsABES, 2011.
  5. 252 (Vem är det : Svensk biografisk handbok / 1985). runeberg.org (швед.). Процитовано 19 червня 2019.
  6. 299 (Vem är Vem? / Stor-Stockholm 1962). runeberg.org (швед.). Процитовано 19 червня 2019.
  7. Allende's lover claims he committed suicide. www.latinamericanstudies.org. Процитовано 19 червня 2019.
  8. Padilla, Fernando Camacho. Los asilados de las embajadas de Europa Occidental en Chile tras el golpe militar y sus consecuencias diplomáticas: El caso de Suecia. European Review of Latin American and Caribbean Studies (англ.). Процитовано 19 червня 2019.
  9. Event Archive: Joan Baez - Commonwealth Club. web.archive.org. 26 вересня 2007. Процитовано 19 червня 2019.
  10. Padilla, Fernando Camacho (15 жовтня 2006). Los asilados de las Embajadas de Europa Occidental en Chile tras el golpe militar y sus consecuencias diplomáticas: El caso de Suecia. European Review of Latin American and Caribbean Studies (ісп.). с. 21–41. ISSN 1879-4750. doi:10.18352/erlacs.9646. Процитовано 19 червня 2019.
  11. Pappa räddade liv – blev mobbad på UD | Debatt | Expressen. www.expressen.se (швед.). Процитовано 19 червня 2019.
  12. The Black Pimpernel. Процитовано 19 червня 2019.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.