Гаральд Шумахер

Тоні Шумахер народився 6 березня 1954 року в місті Дюрен, одному з найбільш постраждалих від війни. Сім'я Шумахерів жила в бідному кварталі міста. Жив Тоні в маленькій кімнатці разом із сестрою. З цього часу у нього розвинулася клаустрофобія: боязнь замкнутого простору. Батько Тоні працював на будівництві цілу добу. Мати сиділа вдома з дітьми, і заробляла гроші в'язанням одягу.

На пустирі біля дому Тоні «ганяв» м'яч разом з місцевою дітворою. Його першою командою став місцевий «Шварц-Вайс». Тренер команди і мати Шумахера розсудили, що Тоні гратиме у воротах. Уже через 3 роки, в 15 років, Тоні тренувався 4 рази на тиждень: по два з молодіжною та з дорослою командами. В шістнадцять років тренер молодіжної команди «Кельна» запропонував Шумахеру перейти до нього в команду, але мати Тоні сказала, що йому спочатку треба опанувати яку-небудь професію. Шумахер вивчився на лікаря, і лише після того, в 18 років, перейшов в «Кельн».

Одного разу гравець «Кельна» Гайнц Флое запросив юного воротаря до себе на новосілля. Там Шумахер познайомився з Рюдігером Шмітцом, який став його найвідданішим товаришем та другом. В одному з матчів основний воротар «Кельна» Герхард Вельц отримав важку травму, і у Тоні з'явився шанс заявити про себе. Шумахер виграв конкуренцію у югославського воротаря Слободана Топаловича. Проте, гра у Шумахера не йшла, і хоча він був основним воротарем команди, він отримав від кельнскої публіки неприємне прізвисько «Верткий Малюк».

Наприкінці сезону 1976/77 тренер «Кельна» Геннес Вайсвайлер заявив про те, що не бажає більше працювати з Тоні. Воротар «Герти» Норберт Нігбур мав перейти в «Кельн», і стати основним воротарем. В той час «Кельн» якраз у фіналі Кубка Німеччини зустрічався з «Гертою», і Шумахер відіграв цей матч фантастично, а його команда перемогла 1:0. Головний тренер змінив свою думку, і з цього моменту Шумахер залишився основним воротарем «Кельна».

У наступному сезоні 1977/78 Шумахер, зігравши у всіх матчах, допоміг команді зробити золотий дубль — виграти чемпіонат і кубок Німеччини, після чого у сезоні 1982/83 клуб, за прямої участі Гаральда, знову виграв національний кубок, обігравши в фіналі в кельнському дербі «Фортуну» (1:0). За хорошу гру на лінії Гаральд двічі визнавався Найкращим футболістом ФРН 1984 і 1986 років.

1987 року Шумахер у своїй книзі «Свисток» висловив думку про допінг у національній збірній ФРН. Його клуб «Кельн» також негативно відреагував на цю публікацію, розірвавши з ним контракт. Всього за «Кельн» Шумахер провів п'ятнадцять сезонів, взявши участь у 422 матчах чемпіонату, 67 єврокубкових матчах і 55 іграх в Кубку Німеччини.

Після «Кельна», Шумахер провів сезон 1987/88 в «Шальке 04», зігравши в 33 з 34 матчах чемпіонату, проте не врятував комаду від вильоту, зайнявши з нею останнє 18 місце в Бундеслізі.

Влітку 1988 року перейшов в турецький «Фенербахче». Там Гаральд Шумахер став улюбленцем місцевої публіки, в першому ж сезоні ставши капітаном команди, з якою виграв чемпіонат Туреччини.

1991 року Шумахер повернувся в Німеччину, перейшовши до «Баварії», яка була під загрозою вильоту у другу лігу: основний воротар мюнхенців Раймонд Ауманн отримав травму, а другий воротар пішов з команди. В мюнхенському клубі Шумахер відіграв 8 матчів, за підсумками першості команда посіла 10 місце. В кінці сезону Шумахер заявив про завершення своєї воротарської кар'єри.

В останньому турі сезону 1995/96, будучи тренером воротарів, Шумахер зіграв три хвилини за дортмундську «Боруссію», що стала чемпіоном Німеччини. Для нього цей матч став останнім, 464-им, проведеним в Бундеслізі.

Наступного року Шумахер разом зі збірною ФРН виграв чемпіонат Європи 1980 року в Італії. Напередодні турніру він вважався другим голкіпером після Норберта Нігбура, але через травму останнього саме Шумахер відіграв в усіх чотирьох іграх. Під час чемпіонату, на тренуванні Шумахер зламав палець на лівій руці. Він нічого не став повідомляти головному тренеру. Про свою біду він повідомив лише близькому другу Рюдігеру Шмітцу, який виручив товариша в складний момент. Шмітц та Шумахер придумали спеціальну рукавичку: зламаний палець в ній спирався на середній. Рюдвгер встиг злітати в Метцінеген, де для Шумахера виготовили спеціальні рукавички. У цих рукавичках Тоні захищав ворота збірної ФРН у виграному фіналі проти збірної Бельгії (2:1). Тільки після матчу Шумахер зізнався журналістам.

Через два роки Шумахер був основним воротарем «бундестіма» на чемпіонаті світу 1982 року в Іспанії. У першому матчі збірна ФРН з насподівано поступилася алжирцям 1:2. Потім була обіграна збірна Чилі (4:1), і збірна Австрії (1:0). Ось як описує матч з австрійцями сам Шумахер: «Рахунок 1:0 відповідав бажанням всіх учасників. Австрійці могли продовжувати чемпіонат, ми теж. А тоді ми забили гол і тут же відступили. Австрійці ж так і не зважилися перетнути центральну лінію. Після закінчення гри 45 тисяч глядачів витягли свої носові хустки та стали розмахувати ними. В Іспанії під час кориди це означає: „Іди додому. Ти, боягузливий канделябр“. Помахи адресувалися німцям та австрійцям, 22 гравцям, які влаштували собі легку розминку. Я був присоромлений…».

Незважаючи на протести Алжиру, німці легко подолали другий груповий етап і вийшли в півфінал, де зустрілись з французами: зігравши в основний час 1:1, в додатковий Шумахер пропустив два голи, але французи занадто рано повірили в перемогу, і Румменігге з Фішером зрівняли рахунок у матчі. У серії післяматчевих пенальті міцнішими нерви виявилися у німців, які забили усі п'ять м'ячів проти чотирьох у французів. Крім того, на 57-й хвилині тієї гри форвард французів Патрік Баттістон отримав пас на вихід до воріт німців, які захищав Шумахером. Голкіпер німців, намагаючись завадити пробити Баттістону, при виході один на один, навмисно стрибнув у голову збивши його з ніг[2]. Баттістон отримав важку черепно-мозкову травму, у нього були вибиті три зуба і серйозно постраждав хребет, деякий час він перебував без свідомості[3]. Через 10 хвилин Баттістон був винесений з поля на ношах, а Шумахер навіть не отримав жовту картку. У лікарні Баттістона був поставлений діагноз — перелом шийних хребців та травма щелепи з втратою ряду зубів[4].

Після гри Шумахер, дізнавшись про втрату зубів, сказав, що «якщо це все, що з ним не так, то він сплатить йому нові коронки». Пізніше Шумахер особисто приніс Баттістону вибачення, і француз їх прийняв, хоча підкреслив, що не розуміє мотивів такої поведінки Шумахера.

У фіналі «мундіалю» німці безславно поступилися італійцям 1:3.

Після того неприємного випадку в півфіналі з Баттістоном, Шумахера перетворили на нелюда та ізгоя навіть у своїй країні. Шлях до примирення з уболівальниками та Баттістоном був довгий: зустріч француза та німця сталася в місті Мец, де відбулося примирення двох гравців. Усі спортивні видання Німеччини намагалися спровокувати своїми заявами Шумахера, але Тоні так і не дав їм жодного інтерв'ю. Примирення з уболівальниками відбулося 18 квітня 1984 року в Страсбурзі, де збірна ФРН проводила товариський матч з французами. Перші півгодини трибуни освистували німецького воротаря, але він своєю прекрасною грою намагався втихомирити публіку. Шумахер грав дуже добре, хоча німці програли 0:1. Зате тепер уболівальники стали ставитися до нього більш прихильно. Наступного дня німецька та французька преса розхвалювали Шумахера[5].

Влітку того ж року Шумахер був основним воротарем чемпіонату Європи 1984 року у Франції, проте діючі володарі трофею німці несподівано навіть не змогли вийти з групи, але Шумахера все одно включили до символічної збірної чемпіонату.

Під час підготовки до чемпіонату світу 1986 року в Мексиці, всередині збірної ФРН вибухнув скандал: команду розколов на два табори Румменігге, який в пресі почав заявляти про «кельнську мафію» в команді. Шумахер вже почав упаковувати речі і хотів їхати додому, але його все ж зупинили товариші по команді. Внаслідок конфлікт було залагоджено.

Груповий турнір збірна Німеччина подолала, набравши 4 очки, і в 1/8 фіналу «потрапила» на збірну Марокко, яку обіграла 1:0. В 1/4 фіналу німцям належало зустрітися в з господарями турніру мексиканцями. Основний час закінчився з рахунком 0:0. В серії пенальті Шумахер парирував два удари і вивів команду в півфінал, де була переможена збірна Франції 2:0. У фіналі на команду Шумахкра чекала збірна Аргентини з Дієго Марадоною. Аргентинці до 56 хвилині вели 2:0, але точні удари Румменігге та Феллера встановлюють рівновагу. На 85 хвилині настала розв'язка — Дієго Марадона виводить один на один з Шумахером Бурручагу, який зробив рахунок 3:2 і німці вдруге поспіль програли у фіналі «мундіалю». Незважаючи на поразку, Шумахер був визнаний найкращим воротарем того чемпіонату світу.

За чотири роки німці таки змогли взяти трофей, але ворота збірної на той час уже займав Бодо Ілгнер. Причиною цього стала книга Тоні Шумахера «Свисток», в якій він не лише розповів про себе, а й викрив багатьох чиновників Німецького Футбольного Союзу, та й взагалі західнонімецький професійний футбол. За це Шумахера вигнали зі збірної 1987 року. Всього протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 9 років, провів у формі головної команди країни 76 матчів.

• Володар Кубка Німеччини (3):

«Кельн»: 1976-77, 1977-78, 1982-83

• Чемпіон Німеччини (2):

«Кельн»: 1977-78

«Боруссія» (Дортмунд): 1995-96

• Чемпіон Туреччини (1):

«Фенербахче»: 1988-89

• Чемпіон Європи (1):

ФРН: 1980

• Футболіст року в ФРН: 1984, 1986
• Номінант на «Золотий м'яч»: 1984, 1985, 1986
• Володар «Срібного м'яча» чемпіонату світу: 1986
• Володар призу «Золоті рукавички» чемпіонату світу: 1986
• Входить в символічну збірну чемпіонату світу: 1986