Гаївка (Хмельницький район)

У XVI ст., частина Подільського тракту (шляху, що з'єднував важливі населені пункти) проходила через сусідні села – за десять кілометрів від села Шибена. Чимало людей, були зацікавлені побудувати житло і поселення недалеко від тракту по якому йшли регулярні перевезення пасажирів, вантажів і пошти. Саме це було передумовою до появи одиничних забудов, а в майбутньому – причиною до створення нового невеликого поселення (Гаївки) з кількох дворів, посередині між селом Шибена та важливим трактом.

Проте, на початку XVII ст., після одного з набігів татар на території Поділля, усі довколишні села та будинки були спалені, або наполовину зруйновані, тому більшість жителів внаслідок відсутності необхідної інфраструктури переселились на старі місця проживання. Лише декілька старожилів залишились у маленькому поселенні, що у майбутньому перетвориться на село Гаївка, але в той час, воно ще не вважалось окремою адміністративно-територіальною одиницею.

Процес поділу Польщі в кінці XVIII ст., був причиною встановлення нового чіткого кордону між Російською і Австрійською імперіями у XIX ст. Межа проходила по річці Збруч і тому село Шибена в складі якого територіально перебувало поселення (Гаївка) – стає одним із прикордонних сіл і відноситься до Старокостянтинівського повіту Волинської губернії.

В період Першої світової війни, сучасна Гаївка знаходилася на прикордонній межі з Австрійською імперією, тому використовувалася як прифронтова територія на якій почали зводити зміцнене містечко.

У міжвоєнний період УРСР в складі СРСР проводила політику зміцнення своїх кордонів, і таким чином територія прифронтового поселення безперечно підходила для формування військового містечка. Під час Першої світової війни, географічне розташування поселення показало свою ефективність, адже знаходилося недалеко від кордону з Австрійською імперією, та перебувало на Подільській височині.

Оскільки сучасна територія села, до XX ст. була у спільному адміністративно-територіальному складі села Шибена. У 1924 р. група селян виділилася з Шибени спровокувавши адміністративно-територіальний поділ с. Шибена, і на віддалених земельних наділах, де вже побутувало декілька сімей, заснувала нове село, яке вирішили назвати на честь В. І. Леніна-Ульянова. 1925 рік називають датою за якою закріпилася перша офіційна назва населеного пункту – Улянове. В Уляновому проживали військові та кілька дворів місцевих, що віддавна освоїли цю територію.

Для забудови села, держава у 1926 р. виділила переселенцям кредит. Забудова велася за розробленим проектом, який передбачав прямолінійні вулицi i площу в центрі. Село поділене на три вулиці з поперечними з’єднаннями, які формують прямокутну конструкцію, що зберегла свій вигляд до сьогодні .

Комсомольський осередок села став інiціатором створення колгоспу. Спочатку у колгосп вступило 12 найбідніших селян. Активними його фундаторами були Володимир Оніксімов, Андрій та Аврам Басюки, Микола Коломисюк, Каленик Хоптяний, Тимофій Баб'юк і Матвій Римар.

Колгосп «Новий побут» з кожним роком зростав, набирався сил. і в 1932 р. у числі перших закінчив сівбу ранніх ярих культур, виділив бригаду для надання допомоги в сівбі колгоспу «Молодий гірняк» із села Шибени. Колгосп «Новий побут» швидко вийшов у число передових господарств району. 1937 р. він одержав найвищий урожай зернових культур, зайнявши перше місце в районі. В середньому зібрано 16,5 центнерів зернових з гектара, в тому числі озимої пшениці - 19 центнеpiв, ячменю - 28,5, проса - 28,7 і гречки - 23,5 центнера. Швидкими темпами розвивалося тваринництво. 1938 р. господарство мало 33 голови великої рогатої худоби, 385 свиней, 238 коней, 114 бджолосімей. За кілька років збудовано три конюшні, корівник, два свинарники, магазин, школу, 1937 р, - клуб на 200 місць. Культурніше і заможніше стали жити ульянівські трудівники, а у 1937 р. на трудодень колгоспники одержали по 6,3 кілограма зерна, 1938 р. - 5 кілограмів зерна 1 один карбованець грішми. Передовики колгоспу. на вироблені трудодні одержували 50-60 центнерів зерна. Комсомольці багато зробили для ліквідації неписьменності.

На початку 1927 р. в селі відкрито пункт по ліквідації неписьменності. 3 1930 р. почала працювати початкова школа. На 1940 р. в ній було 5 класів, навчалося 100 учнів, працювало 4 учителі [2].

У 1939 році, з моменту підписання протоколу про розподіл у сферах впливу на Європейському континенті між СРСР і Німеччиною, на західноукраїнських землях почався процес окупації Радянським Союзом. Тому військове поселення Улянове втратило своє стратегічне значення, оскільки нові кордони перемістилися на кількасот кілометрів. Усі військові були виселені з населеного пункту та переведені на інші позиції, а адміністративний контроль над селом Улянове передано назад у підпорядкування с. Шибена.

З початком німецько-радянської війни нiмецько-фашистські загарбники перервали мирне життя ульянівців - 5 липня 1941 р. село було окуповано. Гітлерівці запровадили нові порядки, закрили школу, пограбували і poзорили колгосп, нанісши йому збитків на 2283,8 тисячі карбованців, забирали в населення хлiб, худобу і птицю. Майже всіх молодих людей вивезено до Німеччини.

Назву села замість комуністичного "Улянове" було перейменовано на Гаївка.

Та прийшов кінець німецької окупації. 4 березня 1944 року в результаті стрімкого наступу танкістів 16-гвардійської механізованої бригади, а з 1945 р. 4-ї гвардійської танкової армії звільнили село від окупантів. Назву села змінили знову на комуністичний лад. Ульянівці приступили до відбудови колгоспу. Весь тягар робіт взяли на себе жінки, старики і підлітки. 62-pічний жаткар С. Стецюк щоденно скошував по 7 гектарів хлібів, М. Мудрук - по 6,5 гектара, що значно більше норми. Колгоспниці Х. Гринюк, М. Коломисюк, П. Ткачук за день нав'язували по 1500 снопів, а А. Бондар, А. Бушинська, Г. Замах і К. Стецюк - по 1650 снопів при нормі 300. Ще йшла війна, а колгоспники відтворили поголів'я худоби і птиці на п'яти фермах [2].

На честь загиблих односельчан в період Великої Вітчизняної війни споруджено обеліск, на якому викарбувано 50 прізвищ.

В першому післявоєнному році колгосп організовано провів сівбу ярих зернових культур. На 1 січня 1946 р. у господарстві налічувалось 42 голови великої рогатої худоби, 13 свиней, 26 овець, 75 коней і 229 голів птиці. Високими темпами проводилося збирання врожаю, інші сільськогосподарськi роботи.

Протягом 1945-1947 р. відбудовано тваринницькі приміщення, клуб, а в 1959 р. збудовано школу. 21 жовтня 1950 р. ульянівський колгосп об'єднався з колгоспами села Шибена. Тепер в Ульяновому розміщено рільничу бригаду спілки «Поділля». Як і раніше, ульянівці надалі вирощували високі врожаї зернових і технічних культур.

1976 р. тут зібрали з гектара 33,4 центнера зернових, а 1987 р. - 48 центнерів озимої пшениці [2].

В селі працювала початкова школа, клуб, бібліотека, медичний пункт, які зараз не працюють.

Село повністю електрифіковано, радіофіковано, проведено газ та водопостачання.

В Гаївці лісів немає, тут переважає степова зона, чорнозем і глина.

Погруддя Федору Павловичу Франчуку

Франчук Федір Павлович (4 березня 1962 р. - 9 лютого 1982 р.) — афганець, рядовий воїн-інтернаціоналіст. Спеціальність – телефоніст батареї звукової та радіолокаційної розвідки. За грамотні та вмілі бойові дії неодноразово удостоювався подяк командування.

Народився у сім'ї службовця Павла Федоровича та Ніни Іванівни, в селі Улянове (Гаївка). Батько був військовим, тож сім’я переїжджала з місця на місце. Після школи Федір закінчив морське професійно-технічне училище, рік пропрацював на судно-ремонтному заводі на Півночі, в місті Полярне. До призову на військову службу працював на заводі токарем. У грудні 1980 р. відправлений рядовим на війну в Афганістані (1979—1989), де помер від численних опіків тіла у 1982 році [3] [4]. Його загін виконував розвідувальне завдання в горах провінції Суруті. На намет, де міцно спали втомлені бійці, напали душмани. А навколо лютував ураганний вітер, здіймав стовпи пилюки та піску. Коли їх знайшли, понівечених, обгорілих, було вже пізно [5].

В смт. Теофіполь на площі Небесної Сотні, споруджена cтела пам’яті землякам, що брали участь у війні в Афганістані. 25 травня 2011 року скульптор Борис Рудий завершив  композицію, встановлюючи тут погруддя Федору Павловичу Франчуку, яке було виготовлене та встановлене на кошти добровільних пожертв.

Ім'ям Федора Франчука названо одну з вулиць у селі Гаївка.

• Google карта села Гаївка
• Погода в Гаївці