Геноцид черкесів

Геноци́д черке́сів — винищення черкесів Російською імперією на Кавказі у ході Великої Кавказької війни 1763—1864 років, шляхом витіснення цього народу з Черкесії. Близько 90% черкеського населення було вичищено з їхньої історичної батьківщини внаслідок бойових дій і переселень. Черкеські землі заселили лояльними до імперії колоністами: москвинами, українцями (козаками, селянами), греками, вірменами. Щороку 21 травня черкеси всього світу відзначають день пам'яті жертв черкеського геноциду.

«Вихід горян з аулів перед наближенням російських військ», Петро Грузинський, 1872

Історія

Після невдалої спроби завоювання Константинополя і Балкан та поразки у Кримській війні, російському імператору Олександрові II була потрібна нова, але переможна війна. Його батько, імператор Микола І помер від інфаркту, не переживши поразки в Кримській війні від європейських держав. Усю свою військову міць Росія кинула на Кавказ. 1859 року, після підкорення Північного Кавказу, російська армія повернула на Західний Кавказ.

21 травня 1864 року після закінчення російсько-кавказької війни почалася масова депортація черкесів (адигів) в Османську імперію. На Кавказі залишилося менш як 10 % населення адигів. Інші загинули у віковій війні, від спалаху чуми, були витіснені, багато хто потонув у Чорному морі в час переправи до Туреччини. Адиги в Туреччині дотепер не вживають в їжу рибу з Чорного моря. До 1870 року на своїй історичній батьківщині — в Закубанні й на чорноморському узбережжі від Сочі до Анапи — залишилося не більш як 2 % від довоєнного числа адигів[1].

Зараз, згідно з офіційними даними, за кордоном мешкає близько 2,9 мільйона (за неофіційними даними — 6-7 мільйонів) адигів, а на батьківщині лише 700—800 тисяч.

Уряд Російської Федерації не визнає геноциду і знищення адигів. Триває приховування фактів та документів на цю тематику. Факти геноциду підтверджують наявні європейські, арабські, турецькі документи.

Черкеси домагаються відновлення історичної справедливості й засудження історичної колоніальної політики Російської імперії та сьогоднішньої політики Російської Федерації, спрямованої проти інтересів черкеського народу на їхній батьківщині й у діаспорі.[2]

У жовтні 2006 року 20 адигських громадських організацій з Росії (зокрема «Черкеського конгресу»), Туреччини, Ізраїлю, Йорданії, Сирії, США, Бельгії, Канади й Німеччини звернулися до Європарламенту з проханням про визнання геноциду адигів у XVIII—XIX століттях. У зверненні підкреслюється, що «війну, яку вела російська держава в XVIII—XIX століттях проти адигів (черкесів) на їхній історичній території, не можна розглядати як звичайні військові дії»: «Росія ставила за мету не лише загарбування території, але й цілковите знищення або виселення корінного народу зі своїх історичних земель. Інакше не можна пояснити причини нелюдської жорстокості, виявленої російськими військами на Північно-Західному Кавказі».

Питання про геноцид в Адигеї було порушено на початку 2006 року у зв'язку з пропозиціями про об'єднання Республіки Адигея з Краснодарським краєм. Уже в січні 2006 «Черкеський конгрес» звернувся до ОБСЄ з проханням втрутитися в ситуацію з метою збереження державності Адигеї у формі суверенної республіки.

Офіційно день пам'яті жертв черкеського геноциду не відзначається у Російській Федерації. Його щороку відзначають у трьох республіках: Кабардино-Балкарії, Карачаєво-Черкесії та Адигеї. А також вся черкеська діаспора світу. Влаштовують різноманітні заходи, ходу, покладання квітів до пам'ятників, запалювання вогню пам'яті.

20 травня 2011 року Парламент Грузії ухвалив резолюцію про визнання геноциду черкеського народу царською Росією під час війни 1763—1864 років.

«За» проголосувало 95 депутатів, за присутності представників черкеської діаспори, запрошених на засідання. Проти ухвали виступила парламентська опозиція[3].

Статистика

Чисельність населення адигських (черкеських) субетносів до початку Російсько-кавказької війни і за 5 років по її завершенні[1].

субетніїдо війнипісля війни
кабардинці500.00035.000
шапсуги300.0001.983
абадзехи260.00014.660
натухайці240.000175
теміргоєвці80.0003.140
бжедуги60.00015.263
махошевці8.0001.204
адамієвці3.000230
убихи74.0000
жанеєвці та хакучі100.0000

Визнання країнами
Країна Дата визнання геноцидом
 Грузія 20 травня 2011

Цитати
Наша мета позбавити — Кавказьке плоскогір'я від населення і відкрити тим самим прекрасні й родючі місця для козацьких поселень
Коли країну буде від них очищено, ми затвердимо своє становище назавжди
Або ми, або вони, а разом ми жити не можемо. Якщо так, то нехай вони загинуть, а ми залишимося жити
  • Генерал, граф М. І. Євдокимов:
Маю щастя привітати Вашу Величність із закінченням славної Кавказької війни, відтепер не залишається більше жодного не підкореного племені
А горянам я вважаю собі в праві надати лише те, що залишиться на їхню частку після задоволення останніх російських інтересів

Примітки
  1. А.Суриков. Неизвестная грань Кавказской войны Архівовано 19 серпня 2013 у Wayback Machine.(рос.)
  2. Резолюция конференции в Тбилиси по черкесскому геноциду. Архів оригіналу за 23 червня 2011. Процитовано 20 травня 2011.
  3. Парламент Грузії визнав знищення черкесів в Росії геноцидом (укр.). Процитовано 21 травня 2017.

Література
  • E. D. Allen. Cucasian Battlefields. A History of the Wars on the Turco-Caucasien Border, 1828—1921. — Cambridge: Cambridge Univ. Press, 1953.
  • Walter Richmond. The Northwest Caucasus: Past, Present, Future. — Routledge Chapman & Hall, 2011. — 256 p. ISBN 0415693217
  • Walter Richmond. The Circassian Genocide (Genocide, Political Violence, Human Rights). — Rutgers Univ. Pr., 2013. — 232 p. ISBN 0813560675
  • Иван Дроздов. Последняя борьба с горцами на Западном Кавказе. — Кавказский сборник 2, 1877, с. 387—457.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Геноцид черкесів

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.