Гладченко Юрій Володимирович

Ю́рій Володи́мирович Гладченко (1979—2014) — старший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Гладченко Юрій Володимирович
 Старший сержант
Загальна інформація
Народження 15 жовтня 1979(1979-10-15)
Панікарча, Київська область
Смерть 15 липня 2014(2014-07-15) (34 роки)
Олександрівка, Луганська область
Військова служба
Роки служби 2014
Приналежність  Україна
Вид ЗС Сухопутні війська
Рід військ  Механізовані війська
Формування
 72 ОМБр
Війни / битви

Війна на сході України

Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Зовнішні відеофайли
Герої не вмирають. Юрій Гладченко

Життєпис

Юрій Гладченко народився у селі Панікарча Кагарлицького району Київської області. 1994 року закінчив Кузьминецьку школу. З 1994 по 1997 рік навчався у Ржищівському ПТУ-28, де здобув професію тракториста-машиніста широкого профілю з кваліфікацією слюсаря-ремонтника та водія автомобіля. З грудня 1997 по квітень 1999 року проходив службу в Збройних силах України в Бродах, був зв'язківцем. Після служби в армії працював у ТОВ «Славутич» с. Кузьминці. Одружившись у 2002 році, переїхав з дружиною у місто Ржищів, з 2010 року працював водієм маршрутного мікроавтобуса ПП «Лобуренко М. М.».

З початком російської збройної агресії проти України 19 березня 2014 року призваний за частковою мобілізацією.

Командир радіовідділення взводу зв'язку 2-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади (в/ч А2167, м. Біла Церква). З квітня виконував завдання в районі Маріуполя, а з червня — у прикордонній зоні Луганської області.

15 липня 2014 року, під час передислокації підрозділів 72-ї бригади, колона з пораненими рушила з села Провалля до села Панченкове. Старший сержант Юрій Гладченко їхав за кермом автомобіля зв'язківців ГАЗ-66, до якого завантажили майно і боєприпаси. Він тягнув на буксирі санітарну машину з поламаним зчепленням, але мотор перегрівся від навантаження, і «санітарку» причепили до МТ-ЛБ. Коли колона проходила повз село Олександрівка, ГАЗ-66 підірвався на фугасі, почав вибухати боєкомплект, бензобак вибухнув. В машині було 7 чоловік. Юрій загинув на місці, старший лейтенант Олександр Моржецький, який біля нього сидів, вилетів у бік на кілька метрів, він дістав тяжких поранень, але лишився живий. Інші бійці отримали опіки. Поки лікар Юрій Ковтун надавав допомогу, почався обстріл, довелося сховатись у лісосмузі і відступити. Тіло Юрія не змогли забрати, сепаратисти його передали сестрі Юрія[1][2].

21 липня Юрія Гладченка з почестями поховали у рідному селі[3]. Лишилися батьки, сестра, дружина Ірина, донька Вікторія 2006 р.н. та син Максим 2011 р.н.

Нагороди та вшанування
  • За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (14.11.2014, посмертно)[4].
  • У Державному навчальному закладі «Ржищівський професійний ліцей» відкрито меморіальну дошку на честь випускника Юрія Гладченка (22 червня 2015)[5].
  • 28 травня 2015 року на будівлі Кузьминецької загальноосвітньої школи відкрито меморіальну дошку Юрію Гладченку.

Примітки
  1. «Перше, що ми побачили в Росії, був Дмітрій Кісєльов» // «Лівий берег», 19 червня 2015
  2. Народився у бронежилеті // «Військо України», 9 лютого 2015. Архів оригіналу за 26 вересня 2017. Процитовано 19 червня 2017.
  3. Душа від горя крається. Серце від болю стискається… // «Вісник Кагарличчини», 25 липня 2014[недоступне посилання з липня 2019]
  4. Указ Президента України № 873/2014 «Про відзначення державними нагородами України»
  5. Пам'яті Героя // Департамент освіти і науки Київської ОДА. Архів оригіналу за 17 жовтня 2017. Процитовано 19 червня 2017.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.