72-га окрема механізована бригада (Україна)

Бойовий шлях з'єднання розпочався 8 березня 2014 року, коли військова частина була піднята по тривозі. Вже наприкінці березня окремі підрозділи утримували оборону навколо Маріуполя та Волновахи на Донеччині (Приазов'я). Перший механізований батальйон під командуванням Івана Войтенка утримував Маріупольський аеропорт. У травні частково закинутий і тільки-но відвойований Донецький аеропорт. У аеропорту рота Богдана Барди утримувала оборону понад 70 днів, а частково зайшов на охорону 248-кілометрової прикордонної зони від Амвросіївки до Ізвариного.^{[джерело?]}

Другий механізований батальйон, під командуванням Михайла Драпатого, з березня до травня 2014 року тримав оборону довкола Волновахи.^{[джерело?]}

2-й механізований батальйон згодом перебував поблизу Амвросіївки.

Вночі 11 липня 2014 року українські сили, що складалися з підрозділів 72 ОМБр, 24 ОМБр та 79 ОАеМБр у ході висунення на кордон з РФ для посилення Південного армійського угруповання, потрапили під обстріл з реактивних установок БМ-21 «Град» російськими регулярними збройними силами біля с. Зеленопілля, що знаходиться 17 км на південний схід від м. Ровеньки (Свердловський район Луганської області). Підрозділи 72-ї бригади не зазнали втрат убитими, проте українські сили загалом втратили щонайменше 36 осіб загиблими.

16 липня підрозділи були атаковані з реактивних установок «Град» з території РФ (з-під Гуково),[1]^{[відсутнє в джерелі]} військові знаходилися в той день під Свердловськом, в Вознесенівці (Червонопартизанськ).^{[джерело?]}

З суботи 12 липня 2014 року підрозділи 72-ї окремої механізованої бригади, 1-й та 2-й батальйон, перебували в оточенні проросійських сил біля пункту пропуску Ізварине, Свердловська, Червонопартизанська у Луганській області. Вони не отримували підкріплення, постійно зазнавали обстрілів і мали значні втрати. Разом з ними в оточенні перебували військові 24-ї механізованої та 79-ї аеромобільної бригад[2], які в свою чергу зазнали значних втрат після обстрілу біля Зеленопілля 11 липня 2014 року.

30 липня після взяття під контроль висоти Савур-Могила на Донеччині українським силам вдалося розблокувати військових 72-ї механізованої та 79-ї аеромобільної бригад, які довгий час перебували в оточенні між російським кордоном і проросійськими бойовиками.[3]

3 серпня після двотижневої перерви обстріли українських підрозділів під Ізварино раптово посилилися. Ворог в ультимативній формі запропонував здатися, вийти на територію РФ разом з технікою і боєкомплектом, що залишився — або загинути під шквальним вогнем російської артилерії. Комбати першого і другого батальйонів Іван Войтенко та Михайло Драпатий прийняли непросте рішення: розділитися і виходити двома шляхами, через Росію та йдучи на прорив по 50-кілометровому коридору крізь перехресний вогонь з окупованої території та РФ.

У ніч з 3 на 4 серпня частина 1-го батальйону 72-ї бригади під командуванням комбата капітана Івана Войтенка і начштабу Олександра Охріменка, підірвавши залишки бойової техніки та знищивши свою зброю, разом із підрозділом прикордонників змушено відійшла з території України на територію Російської Федерації в районі м. Гуково. РНБО спершу повідомляла, що кордон перейшли 171 вояків бригади і 140 прикордонників (всього 311),[4][5][6] а прикордонна служба ФСБ РФ повідомляла про 274 військовиків і 164 українських прикордонників (всього 438).[7][8] Наступного дня, 5 серпня, українські військові, після того як із ними вийшли на контакт через СММ ОБСЄ, повернулися гуманітарним коридором на територію України, прес-служба АТО повідомила вже про 195 військовослужбовців.[9] Проросійські сили обстріляли колону беззбройних військовослужбовців 72 бригади.[10][11] 7 серпня прес-центр АТО повідомив, що 72 військовослужбовці 72-ї бригади повернулись на територію України з території Російської Федерації:[12]

Тих, хто залишився представники російських спецслужб змушують давати брехливі свідчення про те, що вони нібито обстрілювали територію Росії.

У ту ж ніч з 3 на 4 серпня комбат 2-го механізованого батальйону Михайло Драпатий повів своїх 260 бійців на 31 бронемашині на прорив. Вранці 4 серпня колона дісталася Зеленопілля, де розташовувалась 79 ОМБр та 24 ОМБр. Разом з ними в ніч з 6 на 7 серпня бійці 72 ОМБр здійснили другий, вирішальний етап свого прориву, вийшовши з так званого «Ізваринського котла» в повному складі, не втративши жодного військового.

10 серпня міністр оборони України генерал-полковник Валерій Гелетей повідомив, що 72-гу окрему гвардійську механізовану бригаду відведено на безпечні рубежі на доукомплектування:[13]

Вони виснажені, але незломлені, справжні герої – вони втримували державний кордон, відтягли на себе чималі сили терористів, стримували колони бронетехніки кремлівських найманців та забезпечили таким чином умови для наступальної операції Збройних Сил України на інших напрямках. Як один результатів операції – взяття стратегічних висот, які дозволяють нам сьогодні контролювати даний сектор. Особливо хотів би відзначити командира одного з батальйонів бригади майора Михайла Драпатого та начальника штабу бригади підполковника Івана Гараза, які разом зі своїми бійцями попри все тримали оборону під ударами російської реактивної артилерії.

Бійці 1-го батальйону 72-ї бригади на полігоні в Яворові. 2016 р.

Протягом місяця, після виводу частини із зони АТО, в бригаді було проведене доукомплектування особовим складом і бойовою технікою. Військовослужбовці мали можливість відпочити, зустрітися з рідними. А всі підрозділи окремої механізованої бригади були повністю укомплектовані справною технікою, поповнено запаси боєприпасів та матеріально-технічних засобів.

Через вторгнення регулярних військ, кілька підрозділів 72 ОМБр мусили спішно повертатися на передову. Так, новостворений 3 МБ, власним ходом повернувшись з Мелітополя під Волноваху, 28 серпня брав участь у визволенні двох рот Нацгвардії з «Іловайського котла» поблизу Старобешево, Комсомольська, та забезпечував охорону поранених військових і медперсоналу, яких спішно вивозили зі Старобешівського шпиталю. На початку вересня 3 механізований батальйон під командуванням майора Валерія Гудзя зупинив спробу танкового прориву ворога під Стилою та Петровським, зайнявши оборону в довколишніх степах, яку утримує до цього часу.

В кінці вересня остання батальйонна тактична група 72 ОМБр відправилась у район виконання завдань. Таким чином бригада після відновлення боєздатності знову повернулася до зони антитерористичної операції. З осені 2014 року підрозділи бригади несли службу у Волноваському районі Донецької області.

29 жовтня 2014 року з полону проросійських сил після важких перемовин вдалося звільнити пораненого та прооперованого солдата 72-ї бригади Дятла Сергія Віталійовича, повідомив «Центр звільнення полонених»[14].

Наприкінці жовтня 2016 року підрозділи бригади заступили на позиції в районі промзони Авдіївки та Верхньоторецького[15].

29 січня—3 лютого 2017 року бригада вела важкі бої в районі промислової зони Авдіївки. Бійцям бригади вдалося вибити проросійські формування з позиції Алмаз у сірій зоні. У бою загинув капітан Андрій Кизило. Він посмертно удостоєний звання Героя України.[16] Орденом Богдана Хмельницького 3 ступеня нагороджені 6 бійців, один з яких посмертно. Орденом «За мужність» 3 ступеня нагороджені 15 бійців, 7 з яких посмертно.[17] Позицію Алмаз перейменували в честь капітана Андрія Кизила, вона носить його псевдо — Орел.

• 29 червня 2017 з позицій Орел було опубліковано репортаж з фото, на одній зі світлин знято пам'ятний камінь на честь Андрія.[18]

29—30 червня загострилась ситуація поблизу села Кам'янка (Ясинуватський район). Російсько-терористичні підрозділи зайняли «сіру зону» у 600 м від села і почали облаштовувати там свої позиції під вогневим прикриттям з боку Крутої Балки, Ясинуватої та Василівки, із використанням танків, артилерії та мінометів[19]. Під вогнем опинилися і мирні мешканці Кам'янки[20]. У 72-й бригаді вирішили, що ці зухвалі дії противника можуть нанести шкоду репутації бригади і наражають на небезпеку мирних мешканців. Підрозділи 72 ОМБр із дотриманням Мінських домовленостей змусили шкідників відступити на попередні позиції. За оцінками 72 бригади, втрати противника склали: 13 вбитих, понад 30 поранених, знищені БМП і танк[21].

На початку листопада 2017 року 72-га бригада імені Чорних Запорожців повернулась із зони проведення АТО на постійне місце дислокації. 5 листопада оборонців Авдіївки зустрічали у Білій Церкві[22][23][24].

Нарукавні знаки дивізії

управління

229 МП

224 МП

155 САП

• управління, А2167 (в/ч 07224), м. Біла Церква
• 229-й механізований полк
• 224-й механізований полк
• 155-й самохідно-артилерійський полк, А1802 (в/ч 16494) м. Сміла
• 1129-й зенітний ракетний полк, А1232 (в/ч 62114), м. Біла Церква
• 59-й окремий танковий батальйон, А1857 (в/ч 39270), м. Біла Церква
• 1345-й окремий протитанковий артилерійський дивізіон
• 117-й окремий розвідувальний батальйон
• 538-й окремий батальйон зв'язку
• 220-й окремий інженерно-саперний батальйон
• 892-й окремий батальйон тилового забезпечення
• 280-й окремий ремонтно-відновлювальний батальйон
• 23-й об рхбз
• 149 омедб

Нарукавні знаки бригади

мехбат

танковий бат

зенітний дивізіон

артилерійська група

• управління (штаб)
• 1 механізований батальйон
• 2 механізований батальйон
• 3 механізований батальйон
• мотопіхотний батальйон
• танковий батальйон
• зенітний ракетно-артилерійський дивізіон (2С6 «Тунгуска»)[27]
• бригадна артилерійська група
  • батарея управління та артилерійської розвідки
  • самохідний артилерійський дивізіон
  • самохідний артилерійський дивізіон
  • реактивний артилерійський дивізіон
• протитанковий артилерійський дивізіон
• взвод снайперів
• розвідувальна рота
• вузол зв'язку
• група інженерного забезпечення
• рота РХБ захисту
• група матеріально забезпечення
• ремонтно-відновлювальний батальйон
• медична рота
• комендантський взвод