Глибоцьке

У 13 км від залізничної станції Кравцовка (на лінії Гомель — Чернігів), 47 км на південний схід від Гомеля, 1 км від державного кордону з Україною.

Згідно з першими письмовими джерелами село відоме з XVIII століття.

Історична назва, згадане в багатьох архівних документах — Глубоцьке.

Після Першого поділу Речі Посполитої (1772) — у складі Російської імперії.

У 1788 році — в Гомельській волості Белицького повіту, володіння фельдмаршала графа Петра Олександровича Рум'янцева-Задунайського, потім — графа Івана Федоровича Паскевича. У 1816 році в складі Миколаївської економії Гомельського маєтку (фільварок Миколаївський, знаходився між сучасними населеними пунктами Годичево і Поддобрянка). У 1849 році заможний селянин Карп Леонович Луцьков побудував невелику дерев'яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці на кам'яному фундаменті, яка в 1881 році була перебудована і є пам'ятником дерев'яного зодчества. У 1867 році почало діяти народне училище, для якого в 1903 році побудовано власну будівлю в Марковицькій волості Гомельського повіту. У 1886 році 3 вітряні млини засновані Микитою Кузьменковим, Степаном Легіновим, Никифором Ковшаровим, хлібозаготівельний магазин. На рубежі XIX — XX століть (в 1880 — 1920 роки) спостерігалася велика дитяча смертність: у сім'ях з 8-12 дітей виживали приблизно 4-5, за рік в селі могло померти 5 дорослих та 20-25 дітей. Згідно з переписом 1897 року розташовувався трактир.

У 1909 році 2923 десятин землі. У 1911 році відкрито споживче товариство, де реалізовували борошно, цукор та інші харчові продукти. З 1914 по 1917 роки організовано сільськогосподарське товариство, де виявляли племінних тварин з евакуйованих стад (в роки першої світової війни худобу евакуювали з окупованих територій) і розподіляли їх на зимове утримання серед місцевих селян. У 1919 році утворена селянська сільська рада; першими головами якої були Борисенко Іван Малахович, Поздняков Яків Сидорович. Весною 1920 року пожежа знищила 92 двори, на наступний рік відбулися ще три великих пожежі, двори були відновлені.

У 1926 році працювали відділення споживчої кооперації, відділення зв'язку, початкова школа. З 8 грудня 1926 року — центр Глибоцької сільради Краснобудського, з 4 серпня 1927 року — Тереховського, з 25 грудня 1962 року — Добруського, з 18 січня 1965 року — Гомельського районів в складі Гомельського округу (до 26 липня 1930 року) Гомельської області (з 15 січня 1938 року). У 1930 році організований колгосп «Піски», з 1951 року — колгосп імені Володимира Ілліча; працювали торфодобувні артілі (станом на 1946 — 1958 роки — 115 робітників), 2 вітряні млини, кузня, ясла, пожежна станція.

У табори сталінських репресій потрапили 6 місцевих жителів, деякі не повернулися, багато сімей вирушили на заслання на поселення в Україну, на Сибір, на Далекий Схід, на Алтай.

Під час німецько-радянської війни в окупаційний період влада здійснювалася місцевою поліцією, вбито 3 жителі, 2 підлітки підірвалися на німецькій міні в лісі.

При визвольних боях з 26 вересня по 28 вересня 1943 року жителі села, взявши із собою тільки необхідні речі, сховалися у лісі, де знаходились 3 дні, одна жінка навіть народила там хлопчика. Коли люди повернулися до села, вони побачили справжній хаос: усе було розграбовано, декілька хат було спалено для освітлення об'їзду бруду німецькими загарбниками, що відступали. Через кілька днів до селянки на околиці села увірвався в нетверезому стані німецький солдат і почав вимагати їжу, та, довго не вагаючись, жінка замкнула його в будинку і доповіла про гостя солдатам Червоної Армії. Після допиту з'ясувалося, що це німецький диверсант, якого послали, щоб спалити село; його повісили в центрі села на очах у місцевих жителів.

Після звільнення в селі розташовувався інфекційний госпіталь № 4238 (з 1 жовтня 1943 по 7 листопада 1943) і хірургічний польовий пересувний госпіталь № 3573 (з 1 листопада 1943 по 15 листопада 1943). Померли від ран 7 радянських солдатів (поховані в братській могилі в центрі села). 185 жителів загинули на фронті, в пам'ять про них в 1957 році споруджений обеліск з іменами (у 2015 році проведено капітальний ремонт).

У 1959 році — центр колективно-пайового господарства імені Ілліча. Розміщуються 9-річна школа, Будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий садок, комплексно-приймальний пункт побутового обслуговування, відділення зв'язку, їдальня, 2 магазини, баня.

До 1 серпня 2008 року — центр Глибоцького сільради[2]. З серпня 2014 року розташовується прикордонна застава.

Станом на 2015 рік в складі агропромислового підприємства ВАТ «Знамя Родины», розміщуються базова 9-річна школа, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий садок, відділення зв'язку, магазин, прикордонна застава, пункт спрощеного пропуску через державний кордон з Україною, молочнотоварна ферма і молочнотоварний комплекс. Діє православна церква Різдва Пресвятої Богородиці, яку в грудні 1990 року відвідав Патріарший екзарх всієї Білорусі Філарет і супроводжував його секретар Мінського єпархіального управління протоієрей Іоанн Хорошевич.

• 2004 — 329 господарств, 713 жителів.