Глущук Федір Тимофійович

Фе́дір Тимофі́йович Глущу́к (нар. 19 березня 1925, Старостинці Вінницької області — пом. 12 березня 2009, Київ)  — радянський та українсьский графік-плакатист; член Спілки художників України з 1954 року.

Федір Тимофійович Глущук
Народження 19 березня 1925(1925-03-19)
Старостинці, Погребищенський район, Бердичівська округа, Київська губернія, Українська СРР, СРСР
Смерть 12 березня 2009(2009-03-12) (83 роки)
  Київ, Україна
Навчання Харківський художній інститут
Діяльність художник
Нагороди

Життєпис

Народився 19 березня 1925 року у селі Старостинцях (тепер Вінницький район[1] Вінницької області) у сім'ї хлібороба[2]. Працював теслярем у ремонтній бригаді, а також був обліковцем і завідував сільським клубом.

У 1948 році вступив до Львівського поліграфічного технікуму, де провчився півроку. Після цього перевівся до Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва, на факультет прикладної графіки. Навчався у Вітольда Манастирського, Романа Сельского, Стефанії Ґебус-Баранецької та в Олекси Шатківського. У 1951 році факультет було закрито, тому він був змушений переїхати до Харкова, де вступив до Харківського художнього інституту (викладач Валентин Сизиков)[2].

Після закінчення навчання, у 1954 році, переїхав до Києва, де посів друге місце на республіканському конкурсі і отримав премію за плакат «Люби справу — майстром будеш». У 1965 році взяв участь в ілюструванні «Читанки» авторства П. І. Гавриленка та В. Д. Глущенка. У 1967 році, у співавторстві з Іваном-Валентином Задорожним і Василем Перевальским, створив вітраж-триптих «Тарас Шевченко» у Київському національному університеті.

У 1979 році почав викладати у київській філії Українського поліграфічного інституту як доцент.

З 1954 року брав участь у мистецьких виставках, а в 2002 та 2005 роках мав у Києві персональні експозиції.

Жив у місті Боярці в будинку на вулиці Московській, 63, квартира 4. Помер у Києві 12 березня 2009 року.

Відомі роботи
Плакати
  • «Розпочалися жнива — закачуй рукава» (1960);
  • «По ланах широкополих поведем ми кораблі» (1960);
  • «У нас є правило одно: друзів — за стіл, ворогів — на дно» (1960);
  • «Тарас Шевченко» (1960);
  • «Не скує душі живої…» (1960);
  • «Прометей» (1961);
  • «Петрусь» і «Сон» (1963);
  • «Роботящим умам, роботящим рукам…» (1963);
  • «Єднайтеся, хай Бог помагає!» (1991);
  • «Відродимо славу і волю України» (1991);
  • «Незалежна на віки віків» (1991);
  • «Нашому роду — єдність духу й згоду» (1991);
  • «Будьмо господарями у своїй хаті» (1993);
  • «За нашу незалежність. Іван Мазепа» (1994);
  • «За вільну Україну. С. Бандера» (1999);
  • «Відроджуємо духовність» (1999);
  • «Нашого цвіту по всьому світу» (2000);
  • «У боротьбі перетворюється народ у націю. Є. Коновалець» (2000);
  • «Рідна мова відродить націю» (2001);
  • «Життя — це боротьба. Олена Теліга» (2002);
  • «Добробут рідної землі» (2003);
  • «Вічно жива духовно. Леся Українка» (2003).

Відзнаки

Примітки
  1. За адміністративним поділом 2020 року.
  2. Бібліотека українського мистецтва

Література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.