Гнатенко Валерій Олександрович

Отримав початкову художню освіту у Білгород-Дністровській дитячій художній школі, від 1964 року продовжив навчання в Одеському художньому училищі імені Грекова, яке закінчив 1970 року.

1970 року після одруження переїхав до Львова. Разом із товаришем Володимиром Магінським познайомився з львівськими митцями, зокрема Романом Сельським.

Навчався у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва (1970—1972; виключений через політичні мотиви). Працював реставратором у Львівських науково-реставраційних майстернях (1971—1977). Реставрував Успенську церкву у Львові, іконостас церкви святого Архистратига Михаїла у с. Кути Буського району, розписи церкви Воздвиження Чесного Хреста у Дрогобичі, монументальні розписи Львівського політехнічного інституту, станкове малярство в Острозького історико-архітектурному заповіднику, монументальні розписи в Ужгородському замку, у Вірменському соборі в Івано-Франківську, історико-архітектурному заповіднику у Скиті Манявському (Івано-Франківська область), Вірменському соборі в Івано-Франківську та ін. Від 1977 (з перервою 1980—1984) працював на Львівському виробничому комбінаті художнього оформлення. В останні роки важко хворів. Персональна виставка — у Львові (1988, посмертна).

Автор пейзажів, портретів, натюрмортів, ілюстрацій. У творчості яскраво відчувається вплив нар. мист-ва України. Виконав серію ілюстрацій до історичного роману Павла Наніїва «Тричі продана», виконана на папері тушшю. Книжка з цими ілюстраціями так і не вийшла з друку[2].

Похований на Янівському цвинтарі у Львові.

Дружина — Стефанія Гулик-Гнатенко, діячка правозахисного руху, подруга Ірини Стасів-Калинець. 1968 року виключена з Львівського університету за читання книги В'ячеслава Чорновола «Лихо з розуму» про українських політв'язнів. Валерій і Стефанія одружилися 1970 року в Одесі. Дружину заарештували 1972 року за «антирадянську діяльність», а в художника вимагали публічного засудження діяльності дружини. Виховували сина Назара[3]. Після смерті чоловіка Стефанії Гнатенко дозволили переїхати до США, 1988 року в Українському музеї у Нью-Йорку відбулася посмертна виставка творів Валерія Гнатенка[4].

• О. І. Магінська-Слободюк Гнатенко Валерій // ЕСУ

• Степанія Тулик-Гнатенко (6 квітня 2018). Виставка розповіла про Басарабію. svoboda-news.com. Свобода. Процитовано 28 березня 2021.
• Валерій Гнатенко: йому судилося прожити тільки 40 років. meest-online.com. 27 квітня 2017. Процитовано 28 березня 2021.
• Гнатенко Валерій (1947–1987) художник, реставратор, громадський діяч. oralhistory.lnu.edu.ua. Львівський національний університет імені Івана Франка. Процитовано 28 березня 2021.